Історія справи

Постанова КАС ВП від 27.02.2024 року у справі №160/10264/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 160/10264/23

адміністративне провадження № К/990/37682/23

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Стрелець Т.Г.,

суддів: Тацій Л.В., Стеценка С.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу №160/10264/23

за позовом Керівника Кам`янської окружної прокуратури Дніпропетровської області до Кам`янської міської ради, третя особа: Комунальне підприємство Кам`янської міської ради «Благоустрій» про визнання протиправним та нечинним рішення, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 травня 2023 року (суд у складі головуючого судді Букіної Л.Є.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року (колегія суддів у складі головуючого судді Лукманової О.М., суддів Білак С.В., Дурасової Ю.В.) у справі №160/10264/23

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У травні 2023 року Керівник Кам`янської окружної прокуратури Дніпропетровської області (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Кам`янської міської ради (далі по тексту - відповідач), третя особа: Комунальне підприємство Кам`янської міської ради «Благоустрій» (далі по тексту - третя особа, КП «Благоустрій»), в якому просив визнати протиправним та нечинним рішення ХХІ сесії VІІ скликання Кам`янської міської ради №952 від 22 грудня 2017 року «Про деякі питання утримання об`єктів (елементів) благоустрою на території м. Кам`янського».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 травня 2023 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року, позовну заяву повернуто заявнику.

Рішення судів мотивовані тим, що прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

Суди дійшли висновку, що керівник Кам`янської окружної прокуратури звертається до суду з цим позовом фактично в інтересах Державної регулярної служби України, представники якої не позбавлені права звернутись до суду з позовом самостійно, якщо вважають, що Кам`янською міською радою порушуються чи порушені права громади.

У разі не звернення до суду самостійно, Державна регуляторна служба України не позбавлена права звернутися до прокурора про представництво в суді законних інтересів держави у особі Державної регуляторної служби України, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, у разі порушення інтересів держави у сфері здійснення державної регуляторної політики або надати згоду на таке представництво в суді.

Територіальна громада м. Кам`янське не є ані державним органом, ані органом місцевого самоврядування, а тому керівник Кам`янської окружної прокуратури Дніпропетровської області не може подавати позов в її інтересах, відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

3. Не погоджуючись з судовими рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, Заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури направив до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 травня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року по справі №160/10264/23 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що звернення прокурора до суду у порядку адміністративного судочинства слугує меті захисту суспільного інтересу, а тому за відсутності державного органу, уповноваженого на звернення з відповідним позовом до суду, прокурор звертаючись з таким позовом, діє відповідно до вимог статті 53 КАС України та частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Скаржник стверджує, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано правові позиції Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року по справі №587/430/16-ц та постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року по справі №260/1814/21, щодо правового статусу прокурора та застосування прокурором представницьких повноважень в суді у зв`язку із відсутністю на це повноважень у державних органів.

4. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 листопада 2023 року, сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Стрелець Т.Г., суддів Стеценка С.Г., Тацій Л.В.

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 травня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року у справі №160/10264/23.

5. Верховний суд ухвалою від 26 лютого 2024 року прийняв до провадження вищезазначену касаційну скаргу та призначив до розгляду в порядку письмового провадження з 27 лютого 2024 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

7. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Згідно статті 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини третьої статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

8. Законом України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді у некримінальних провадженнях.

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Тому, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року №3-рп/99).

Ці висновки Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

9. Отже, суд вважає, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 29 листопада 2022 року у справі №240/401/19.

Суспільство є окремим суб`єктом публічно-правових відносин, яке може мати власні (публічні) інтереси, що є відмінними від інтересів конкретної (приватної) особи та інтересів держави. При цьому, Основним Законом України передбачено, що суспільні (публічні) інтереси підлягають самостійному захисту, а також обов`язковому врахуванню при прийнятті найважливіших рішень на рівні держави або відповідної територіальної громади.

Суспільний (публічний) інтерес є оціночним поняттям, що охоплює широке і водночас чітко не визначене коло законних та таких, що ґрунтуються на моральних засадах, інтересів, які складають певну сукупність приватних інтересів або важливі для значної кількості фізичних і юридичних осіб потреби та відповідно до законодавчо встановленої компетенції забезпечуються суб`єктами владних повноважень (суб`єктами публічної адміністрації); це поняття не піддається однозначній кваліфікації (визначенню), а тому наявність суспільних (публічних) інтересів повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку.

10. Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не повною мірою відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 4 частини другої статті 129 Конституції України).

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 01 грудня 2022 року у справі №260/1692/21.

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Згідно частини четвертої статті 53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

11. Системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

Разом з тим, незгода суду з наведеним в адміністративному позові на виконання частини четвертої статті 53 КАС України обґрунтуванням прокурора щодо визначеної ним підстави представництва інтересів держави у спірних правовідносинах, не є підставою для повернення позовної заяви, як помилково вважали суди у цій справі.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц.

Тому, відповідно до вимог частини третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» у позовній заяві прокурор повинен мотивувати та довести допустимими та достатніми доказами наявність:

- суб`єктної складової: відсутність жодного суб`єкта владних повноважень, який має законодавчо визначену компетенцію подати відповідний позов, або відмову чи бездіяльність цього суб`єкта щодо звернення з таким позовом (цьому повинно передувати офіційне звернення прокурора до такого суб`єкта з проханням подати позов); суд вирішує питання щодо доцільності залучення такого суб`єкта, зокрема, як третьої особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору);

- об`єктивної складової: наявність порушення законних інтересів держави або загрози порушення інтересів держави; загроза порушення інтересів держави (часткова відсутність предмету позову на момент звернення до суду при встановленні судом факту того, що дії або бездіяльність відповідача у справі дають підстави стверджувати про реальну загрозу вчинення порушення у майбутньому) та дозволяє прокурору звертатися з таким превентивним позовом, зокрема, для запобігання у майбутньому вчинення відповідними суб`єктами порушень вимог законодавства.

12. У даній справі, прокурор в адміністративному позові зазначив, що захисту підлягають інтереси держави у сфері законодавчого регулювання благоустрою населених пунктів з урахуванням містобудівних норм та обмежень, зокрема, у зв`язку з порушенням Кам`янською міською радою встановленого законом порядку прийняття регуляторного акта, що регулює порядок розміщення та знесення об`єктів благоустрою на територіях не передбачених для цього, а також наділення функціями контролю в сфері благоустрою комерційного комунального підприємства, що суперечить вимогам статті 40 Закону України «Про благоустрій населених пунктів».

Прокурор наголошував на порушенні інтересів територіальної громади м. Кам`янське у зв`язку із прийняттям регуляторного акта, що змінює порядок розміщення об`єктів благоустрою, виділяє їх в окрему не передбачену законодавством групу, та дозволяє їх розміщення без паспорта прив`язки, що не відповідає вимогам наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21 листопада 2011 року №244 «Про затвердження порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності».

13. Колегія суддів вважає таке обґрунтування сумісним з розумінням «інтересів держави».

Частиною першою статті 20 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» передбачено, що організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом.

Статтею 40 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначено, що самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами.

Для здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, виконанням Правил благоустрою території населеного пункту, в тому числі організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян, утримання в належному стані закріплених за підприємствами, установами, організаціями територій, сільські, селищні, міські ради можуть утворювати інспекції з благоустрою населених пунктів.

Самоврядний контроль за станом благоустрою населених пунктів здійснюється, зокрема, шляхом подання позовів до суду про відшкодування шкоди, завданої об`єктам благоустрою внаслідок порушення законодавства з питань благоустрою населених пунктів, Правил благоустрою території населеного пункту.

У постанові від 15 вересня 2020 року по справі №469/1044/17 Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що прокурор може представляти інтереси територіальної громади і це є сумісним з вимогами частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

14. Щодо наявності підстав, визначених частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», для представництва інтересів держави у суді у справі, що розглядається, колегія суддів зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року по справі №826/13768/16, погоджуючись з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25 квітня 2018 року по справі №806/1000/17, зазначила, що за змістом частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

15. У позовній заяві прокурор стверджував про відсутність органу, до повноважень якого належить здійснення контролю за дотриманням вимог законодавства щодо регулювання діяльності органу місцевого самоврядування з питань благоустрою населеного пункту. Зазначав, що Державна регуляторна служба України не наділена повноваженнями звернутись до суду з позовом про скасування незаконних рішень органу місцевого самоврядування.

З цього приводу колегія суддів КАС ВС зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну регуляторну службу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2014 року №724 (далі по тексту - Положення №724) Державна регуляторна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який реалізує державну регуляторну політику, політику з питань нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності та дерегуляції господарської діяльності.

Підпунктом 7 пункту 6 Положення №724 Державна регуляторна служба України для виконання покладених на неї завдань має право, зокрема, звертатися у передбачених законом випадках до суду.

Таким чином, Державна регуляторна служба України уповноважена звертатися до суду за умови, якщо це необхідно для реалізації покладених на них повноважень та у разі, якщо таке право прямо визначене законом.

16. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Державна регуляторна служба України відповідно до Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» наділена повноваженнями щодо здійснення державної регуляторної політики та звернення з відповідним позовом до суду.

Колегія суддів КАС ВС вважає такий висновок помилковим, з огляду на таке.

Статтею 20 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що державний контроль за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і не повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм власних повноважень.

Пунктами 6-9 Положення №724 передбачено, що ДРС відповідно до покладених на неї завдань, проводить у порядку, встановленому Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (далі - Закон), аналіз проектів регуляторних актів, що подаються на погодження, та відповідний аналіз регуляторного впливу на відповідність вимогам статей 4, 5, 8 і 9 Закону та приймає рішення про погодження таких проектів або про відмову в їх погодженні;

проводить у порядку, встановленому Законом, експертизу регуляторних актів центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади на їх відповідність вимогам статей 4, 5, 8-13 Закону, приймає у разі виявлення порушень зазначених вимог рішення про необхідність усунення органом, що прийняв відповідний акт, порушень принципів державної регуляторної політики;

повідомляє органам виконавчої влади, їх посадовим особам, уповноваженим на прийняття або схвалення регуляторних актів, про виявлення встановлених Законом обставин, за яких регуляторні акти не можуть бути прийняті або схвалені, а якщо зазначені регуляторні акти підлягають державній реєстрації в органах юстиції, - органу юстиції, до компетенції якого належить здійснення державної реєстрації такого регуляторного акта;

готує пропозиції щодо удосконалення відповідно до принципів державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності проектів регуляторних актів, які розробляються органами місцевого самоврядування.

Отже, вищезазначеними положеннями законодавства передбачено, які саме повноваження має Державна регуляторна служба України відносно регуляторних актів органів місцевого самоврядування. При цьому, повноваження щодо оскарження такого рішення з мотивів невідповідності його нормам діючого законодавства відсутні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 листопада 2019 року по справі №826/3115/17 дійшла висновку, що, за загальним правилом, якщо право державного органу на звернення з відповідним позовом прямо не передбачено законодавством, один орган державної влади не може звертатися з позовом до іншого органу, бо це означитиме позов держави до неї самої. Винятком є компетенційний спір.

17. На цій підставі, враховуючи, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Кам`янську міську раду відповідачем у справі та заявив вимогу про визнання протиправним та нечинним рішення ХХІ сесії VІІ скликання Кам`янської міської ради №952 від 22 грудня 2017 року «Про деякі питання утримання об`єктів (елементів) благоустрою на території м. Кам`янського», що стосується визначення правил благоустрою населеного пункту, помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про неможливість захисту прокурором інтересів держави за вимогами, які він заявив.

Звернення прокурора до суду у порядку адміністративного судочинства у цій справі слугує меті захисту суспільного інтересу, а тому за відсутності державного органу, уповноваженого на звернення з відповідним позовом до суду, прокурор, звертаючись до суду з цим позовом, діяв відповідно до вимог статті 53 КАС України та частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

З огляду на зазначене, колегія суддів КАС ВС вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про відсутність підстав, визначених частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», для звернення прокурора до суду з метою захисту інтересів держави.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 жовтня 2023 року по справі №260/1814/21.

Згідно із частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

18. З урахуванням наведеного, колегія суддів КАС ВС дійшла висновку про те, що касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури слід задовольнити, ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнити.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 травня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року по справі №160/10264/23 - скасувати.

Справу №160/10264/23 направити до Дніпропетровського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Стрелець Т.Г.

Судді Стеценко С.Г.

Тацій Л.В.