Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 лютого 2019 року

м. Київ

справа №694/935/17

адміністративне провадження №К/9901/42615/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючий - Стародуб О.П.,

судді - Берназюк Я.О., Кравчук В.М.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2017р. (судді - Шурко О.І., Василенко Я.М., Степанюк А.Г.) у справі за її позовом до Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,

встановив :

У серпні 2017р. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила:

- визнати неправомірними дії Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років;

- зобов'язати призначити їй пенсію за вислугу років відповідно до ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що стаж її викладацької роботи становить 26 років 9 місяців, а тому відповідачем протиправно відмовлено їй у призначенні пенсії за вислугу років.

Постановою Звенигородського районного суду Черкаської області від 13.09.2017р. позов задоволено.

Визнано неправомірною відмову Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1

Зобов'язано Звенигородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Черкаської області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 20 червня 2017 року.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2017р. постанову Звенигородського районного суду Черкаської області від 13.09.2017р. скасовано та ухвалено нову, про відмову у задоволенні позову.

З рішенням суду апеляційної інстанції не погодилась позивач, звернулась з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для задоволення її позову, водночас суд апеляційної інстанції залишив поза увагою що посада, на якій вона працювала підпадає під дію законодавства щодо призначення пенсії за вислугу років, у зв'язку з чим ухвалив рішення, яке підлягає скасуванню.

Заперечуючи проти касаційної скарги відповідач просив у її задоволенні відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено право на пенсію працівників освіти, охорони здоров'я та соціального захисту, при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

В ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 01.10.1990р. працювала на посаді викладача в Звенигородській художній школі Черкаської області.

Відповідно до наказу №44 від 01.09.1993р. переведена викладачем до школи мистецтв м. Ватутіне, де пропрацювала до 16.06.2017р. і була звільнена за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію.

Дана обставина підтверджується копією трудової книжки серії БТ-1 №5810575.

20.06.2017р. позивач звернулась до відповідача з заявою про призначення пенсії за вислугу років.

Рішенням відповідача, викладеного у формі листа від 07.07.2017р. позивача повідомлено про відсутність підстав для призначення їй пенсії за вислугу років з посиланням на відсутність у неї спеціального стажу роботи, який дає право на таку пенсію. Зокрема, в рішенні зазначено, що посада викладача позашкільного навчального закладу не включена до переліку посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.

Не погоджуючись з такою відмовою позивач звернулась до суду з вказаним позовом.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Дорученням Кабінету Міністрів України від 06.01.1995 року № 397/21 за клопотанням Міністерства соціального захисту населення України №01-3/133-02-2 на викладачів музичних, художніх, хорових, хореографічних шкіл, шкіл мистецтв та інших шкіл естетичного виховання поширено порядок призначення пенсій за вислугу років, передбачений постановою Кабінету Міністрів України №909 від 04.11.1993р., без внесення змін до неї.

Враховуючи те, що на час звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років (20.06.2017р.) стаж її роботи на посаді викладача позашкільного навчального закладу (школи мистецтв) становив більше 25 років, суд дійшов висновку що позивач має право на призначення пенсії за вислугу років, а відмова відповідача у призначенні пенсії є незаконною.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, судом апеляційної інстанції здійснено посилання на висновок, зроблений Верховним Судом України в постанові від 25.05.2016р. у справі №419/794/15-а, відповідно до якого під час реалізації права на пенсію за вислугу років педагогічними працівниками позашкільних навчальних закладів необхідними умовами для призначення пенсії за вислугу років є наявність спеціального стажу роботи й посади, що дає право на призначення пенсії згідно з переліком, що затверджується в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Наявність доручення Кабінету Міністрів України від 06.01.1995р. №397/21 без відповідних змін до Переліку не є достатньою законодавчою підставою для зарахування до спеціального стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, періоду роботи позивачки на посаді викладача в позашкільних навчальних закладах.

З такими висновками апеляційного суду колегія суддів не погоджується з наступних підстав.

Так, відповідно до статті 39 Закону України «Про освіту» від 23.05.1991р. №1060-XII до позашкільних навчальних закладів належать, серед іншого, школи мистецтв.

Згідно статті 21 Закону України «Про позашкільну освіту» педагогічні працівники позашкільних навчальних закладів мають право на пенсію за вислугу років за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.

Постановою Кабінету Міністрів України №963 від 14.06.2000р. затверджено Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, відповідно до якого до посад педагогічних працівників належать, зокрема, викладачі всіх спеціальностей.

За таких обставин, враховуючи, що позивач в спірний період працювала на посаді педагогічного працівника позашкільного навчального закладу, має необхідний педагогічний стаж, а тому суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про наявність підстав для призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Подібна правова позиція відображена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16.11.2016р. (справа №566/1580/13-а), та постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019р. (справа №876/5312/17), від 13.02.2019р. (справа №233/4308/17).

Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Колегія суддів прийшла до висновку, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону, а тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції залишенню в силі, проте з мотивів, викладених в редакції даної постанови.

Керуючись статтями 345, 349, 352, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2017р. скасувати, а постанову Звенигородського районного суду Черкаської області від 13.09.2017р. - залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Стародуб

Я.О. Берназюк

В.М. Кравчук