Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 вересня 2018 року

Київ

справа № 712/4237/17

провадження № К/9901/3239/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції справу

за позовом Управління Пенсійного фонду України в місті Черкаси до управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області про скасування постанов державного виконавця, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в місті Черкаси на постанову Соснівського районного суду м. Черкаси прийняту 15 червня 2017 року у складі головуючого судді Троян Т. Є., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду постановлену 11 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого судді - Чаку Є. В., Коротких А. Ю., Літвіної Н. М.,

у с т а н о в и в :

Управління Пенсійного фонду України в місті Черкаси (далі - позивач) звернулося до Соснівського районного суду міста Черкаси з позовною заявою до управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області (далі - відповідач 1), відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області (далі - відповідач 2) про скасування постанов державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 21 жовтня 2016 року у ВП № 52715920 та від 07 березня 2017 року про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору у сумі 5 800 грн.

Позов обґрунтовано тим, що постанови про відкриття виконавчого провадження винесено із порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки управління виконало рішення судів на підставі яких відкрито виконавче провадження в добровільному порядку до відкриття виконавчого провадження. У зв'язку з чим, на думку позивача підстав для стягнення виконавчого збору у ВПВР УДВС Головного територіального управління юстиції не було, а тому просять скасувати постанови.

Постановою Соснівського районного суд міста Черкаси від 15 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (в її редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин та розгляд справи судами попередніх інстанцій, яка повністю кореспондується зі статтею 287 КАС України в його чинній редакції) учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що постановою Соснівського районного суду міста Черкаси від 27 квітня 2016 року по справі № 712/4473/16-а було зобов'язано управління Пенсійного фонду в місті Черкасах Черкаської області провести перерахунок пенсії ОСОБА_2 за вислугу років, відповідно до статті 50 Закону України «Про прокуратуру» та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати суму пенсії за період з 01 січня 2016 року до моменту здійснення перерахунку пенсії.

На виконанні у відповідача - 2 знаходився виконавчий лист № 712/4473/16-а, виданий 21 жовтня 2016 року Соснівським районним судом міста Черкаси.

21 жовтня 2016 року постановою головного державного виконавця було відкрито виконавче провадження за вказаним виконавчим листом щодо зобов'язання позивача виплатити ОСОБА_2 різницю між фактично отриманою та належною до сплати суму пенсії за період з 01 січня 2016 року до моменту здійснення перерахунку пенсії. Відповідно до пункту 3 вказаної постанови державний виконавець постановив стягнути з боржника виконавчий збір відповідно до статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» в сумі 5 800 грн.

На адресу відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Черкаській області надійшов лист позивача від 28 жовтня 2016 року про виконання рішення суду, згідно якого позивач повідомив про проведення перерахунку пенсії ОСОБА_2 та нарахування до сплати 42 670, 84 грн., відповідно до протоколу від 18 жовтня 2016 року. Судами було встановлено, що фактично вказана сума була виплачена ОСОБА_2 11 листопада 2016 року. Державний виконавець своєю постановою від 03 березня 2017 року закінчив виконавче провадження № 52715920 з виконання виконавчого листа № 712/4473/16-а, виданого 21 жовтня 2016 року Соснівським районним судом міста Черкаси у зв'язку із фактичним виконанням рішення.

07 березня 2017 року державний виконавець відкрив окреме виконавче провадження №53533736 з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору на суму 5 800 грн.

Вважаючи постанови про відкриття виконавчого провадження протиправними, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанцій, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що при винесенні оскаржуваних постанов відповідач діяв відповідно до вимог закону та в межах своїх повноважень.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів і вважає їх такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку є Закон України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV).

За змістом статті 1 Закону № 606-XIV виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 17 Закону № 606-XIV визначено перелік документів, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, до яких, зокрема, належать виконавчі листи, що видаються судами та постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.

Положеннями частини четвертої статті 18 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII«Про виконавче провадження» (в редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 1404-VIII) визначено, що вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Згідно з частиною першою статті 25 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Згідно із частиною п'ятою статті 26 цього Закону виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

У відповідності до частини дев'ятої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

У відповідності до п. 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі: фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що рішення судів було виконано 18 жовтня 2016 року до відкриття виконавчого провадження, так як постанова в частині виплати різниці між виплаченим розміром пенсії і призначеним розміром пенсії була виконана 11 листопада 2016 року, тобто вже після відкриття виконавчого провадження, що і стало підставою для закриття виконавчого провадження на підставі п. 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII.

Відповідно до статті 42 Закону № 1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження (частина друга статті 42 Закону № 1404-VIII).

Відповідно до частини третьої статті 42 Закону № 1404-VIII витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.

Частина четверта статті 42 Закону № 1404-VIII передбачає, що на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція №512/5), визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню.

Підпункт 3.7.4. пункту 3.7 Інструкції № 512/5 визначає, що у разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 5, 8, 9, 11 - 13 частини першої статті 49 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець у постанові про закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа) зазначає про виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме провадження та не пізніше наступного робочого дня після завершення такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору, про що виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Строк для самостійного виконання боржнику в такому випадку не надається. До виконання постанови про стягнення виконавчого збору не застосовуються положення статті 21 Закону.

Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що стягнення виконавчого збору при відкритті виконавчого провадження є обов'язком державного виконавця, а відтак виконавець в межах закону та повноважень виніс постанову від 07 березня 2017 року про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору у сумі 5 800 грн.

Що стосується посилань скаржника на те, що у відповідності до п. 1 частини п'ятої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів, колегією суддів погоджується з висновком апеляційного суду, зважаючи на наступне.

Рішення суду про стягнення коштів та рішенням суду про зобов'язання вчинити певні дії є різними за своєю природою, тому для таких рішень встановлено і різний порядок виконання.

Так, рішення суду про стягнення коштів виконуються в загальному порядку, який передбачений розділом 7 Закону № 1404-VIII. В свою чергу, рішення суду про зобов'язання вчинити певні дії виконуються в порядку статті 63 та статті 75 Закону № 1404-VIII.

На відміну від рішень судів про стягнення коштів з боржника, при виконанні яких можливе застосування всього різних дій примусового характеру, таких як арешт майна та його продаж, списання коштів з рахунків і тощо, виконавець при виконанні рішень, які зобов'язують боржника вчинити саме певні дії, має право лише перевіряти виконання судового рішення та накладати штрафи у чітко визначених розмірах без права стягнення на майно боржника.

Таким чином, Закон № 1404-VIII розділяє поняття рішень про стягнення боргу та виконання рішень про зобов'язання вчинити певні дії (рішення немайнового характеру). У зв'язку з цим, положення про не стягнення виконавчого збору за рішеннями про стягнення періодичних платежів, на яке посилається скаржник у своїй касаційної скарзі не розповсюджується на порядок виконання рішень немайнового характеру, зокрема, про зобов'язання вчинити певні дії.

За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Частиною першою статті 350 цього ж Кодексу закріплено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, оскільки суди не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, підстави для їх скасування відсутні, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а згадані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Черкасах Черкаської області залишити без задоволення.

Постанову Соснівського районного суду міста Черкаси від 15 червня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець