Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 червня 2019 року

Київ

справа №808/1641/16

касаційне провадження №К/9901/26766/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Бердянської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 03.10.2016 (суддя Прасов О.О.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2016 (головуючий суддя - Семененко Я.В., судді: Бишевська Н.А., Добродняк І.Ю.) у справі №808/1641/16 за позовом Приватного акціонерного товариства «Берті» до Бердянської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство «Берті» звернулося до суду з адміністративним позовом до Бердянської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.12.2015 №0000752201.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 03.10.2016 позов задовольнив.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 06.12.2016 залишив постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 03.10.2016 без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Бердянська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Запорізькій області оскаржила їх у касаційному порядку.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 03.10.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2016 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.

В обґрунтування своїх вимог Бердянська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Запорізькій області посилається на те, що викладені в оскаржуваних судових рішеннях висновки не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать нормам матеріального та процесуального права.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Приватного акціонерного товариства «Берті» з питань дотримання вимог податкового законодавства зі сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «БУД-ЕНЕРГО-СТАНДАРТ» за період з 01.10.2014 по 31.10.2014, результати якої оформлено актом від 27.11.2015 №142/08-22-22-02-08/001521359.

На підставі висновків податкового органу про вчинення позивачем порушень пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.2 статті 200, пунктів 201.1, 201.2 статті 201 Податкового кодексу України відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.12.2015 №0000752201 про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість в загальній сумі 792000 грн., в тому числі: в сумі 528000 грн. за основним платежем та в сумі 264000 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вчинення позивачем вищезазначених порушень податковий орган пов`язує з неправомірним включенням позивачем до складу податкового кредиту податку на додану вартість за нереальними операціями з придбання у Приватного підприємства «Буд-Енерго-Стандарт» товару (гідравлічний прес для вулканізації гуми (ТИП PHG-60) у кількості 3 шт.) на підставі договору від 28.10.2014 №14.

Свою позицію про безтоварність господарських операцій відповідач обґрунтовує такими аргументами:

неможливо підтвердити реальний факт придбання та подальшої реалізації спірного активу у ланцюгу постачання: Товариство з обмеженою відповідальністю «Капіталбуд Сервіс» - Товариство з обмеженою відповідальністю «Стад Сервіс» - Товариство з обмеженою відповідальністю «Буд-Енерго-Стандарт» - Приватне акціонерне товариство «Берті». Так, ухвалою Господарського суду Донецької області від 12.12.2013 у справі №905/7214/13 Товариство з обмеженою відповідальністю «Капіталбуд Сервіс» - банкрут ліквідовано, провадження у справі закрито; свідоцтво платником податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Капіталбуд Сервіс» анульовано 25.12.2013, при цьому операції з поставки гідравлічного пресу для вулканізації гуми Товариству з обмеженою відповідальністю «Стад Сервіс» оформлені у липні 2014 року (договір від 09.07.2014 №0907/1);

відсутні докази здійснення розрахунків за поставлений товар між учасниками ланцюгової схеми. Так, станом на 31.12.2014 у позивача наявна заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Буд-Енерго-Стандарт» в сумі 2883880 грн.;

певні первинні документи містять суттєві недоліки, а тому не можуть бути розцінені як належні докази реального характеру вчинених поставок: у подорожньому листі та товарно-транспортній накладній щодо постачання товару не зазначено повної адреси місць навантаження та розвантаження; у порушення підпункту «і» пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України у податковій накладній не заповнена графа щодо коду УКТЗЕД для товару, ввезеного на митну територію України (у даному випадку гідравлічний прес для вулканізації гуми виготовлений в Угорщині).

Так, за висновками податкового органу, у спірній ситуації мала місце імітація господарської операції щодо придбання товару, введення в обіг якого не підтверджується законним джерелом реального походження у попередніх ланках ланцюга постачання.

Задовольняючи позов у повному обсязі, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що реальний характер господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами; наявність у позивача придбаного товару та його використання у господарській діяльності податковим органом не заперечується; оскільки спірний товар виготовлений у періоді (1986 р.), коли Українська класифікація товарів ЗЕД ще не була запроваджена, то відсутність у податковій накладній відповідного коду УКТЗЕД не може бути підставою для висновку про неможливість ідентифікувати поставлений товар; наявність незакінчених розрахунків між сторонами за спірними операціями не свідчить про нереальність спірних операцій.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податку як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Якщо товар дійсно придбаний платником податку, оприбуткований, то дефекти в первинних документах, у разі якщо зазначена в них інформація дозволяє можливість ідентифікувати суб`єктів господарювання та господарські операції, не можуть розглядатися як підстава для позбавлення платника податку права на податковий кредит.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Вимоги частин четвертої та п`ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях), які кореспондують правилам частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017), зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

З метою дослідження фактичного придбання активів у межах господарської діяльності необхідно було встановити зміст господарських операцій, договірні умови, фактичний порядок поставки, обсяги і зміст поставки, мету придбання, порядок здійснення розрахунків, належним чином дослідити первинні бухгалтерські документи, складені щодо господарських операцій, з`ясувати, чи розкривають первинні документи зміст операцій з придбання активів, та оцінювати такі докази кожний окремо та у їх сукупності, а також у сукупності з іншими доказами у справі.

Реальність потребує з`ясування того факту, чи справді відповідні активи отримано від указаного у первинних документах контрагента та за передбаченими договірними умовами.

Для цього варто встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв`язки між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Буд-Енерго-Стандарт», хто персонально брав у цьому участь, допитати відповідних осіб як свідків з метою з`ясування характеру та умов здійснення оспорюваних операцій.

Судам необхідно було перевірити і факт реального руху активів по всьому ланцюгу постачання, адже без встановлення вказаних обставин факт отримання позивачем товару (гідравлічний прес для вулканізації гуми) саме від Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд-Енерго-Стандарт», а не від іншого постачальника, не може бути підтверджено.

Крім того, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що згідно з встановленими судами обставинами умовами договору поставки від 28.10.2014 №14/50 передбачено здійснення транспортування товару шляхом самовивозу покупцем (Приватне акціонерне товариство «Берті») зі складу постачальника у м. Запоріжжя, а завантаження товару у транспортні засоби виконується силами постачальника (Товариство з обмеженою відповідальністю «Буд-Енерго-Стандарт»).

Тож, з урахуванням посилань податкового органу на те, що первинні документи щодо транспортування товару з м. Запоріжжя до м. Бердянськ не відображають повної адреси навантаження та розвантаження товару, що позбавляє можливості ідентифікувати реальну участь контрагента позивача у виконанні поставок, судам слід було перевірити наявність можливості Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд-Енерго-Стандарт» виконати договірні умови з врахуванням характеристик товару (габарити, маса), зокрема, наявність складських приміщень (власних чи орендованих), де зберігалися гідравлічні преси, адреса таких приміщень, наявність обладнання (власного чи орендованого), яке використане для завантаження товару, встановити осіб, які безпосередньо виконували такі завантажувальні роботи.

Таким чином, обставини справи встановлені неповно, що зумовило прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Таким чином, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суд на підставі встановлених ним обставин та досліджених доказів, з урахуванням принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, повинен дійти висновку про наявність чи відсутність підстав для задоволення позову з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Керуючись статтями 341, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Бердянської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області задовольнити частково.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 03.10.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2016 у справі №808/1641/16 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М. Шипуліна Л.І. Бившева В.В. Хохуляк