Історія справи

Ухвала КАС ВП від 02.05.2019 року у справі №0840/3992/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 червня 2019 року

Київ

справа №0840/3992/18

адміністративне провадження №К/9901/11985/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Губської О. А.,

суддів: Білак М. В., Калашнікової О. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 до Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2019 року, прийняту у складі колегії суддів: Білак С. В. (головуючий), Шальєвої В. А., Малиш Н. І.

І. Суть спору

1. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області, в якому просили:

1.1. визнати протиправною відмову відповідача у видачі ОСОБА_3 у зв`язку із досягненням 16-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ;

1.2. зобов`язати відповідача оформити та видати ОСОБА_3 , 2002 року народження, у зв`язку із досягненням 16-річного віку паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ, без передачі будь-яких даних про дитину і про її батьків, до ЄДДР, без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Реєстрі (УНЗР), без цифрованого підпису особи, без цифрованого образу обличчя особи, без цифрованих відбитків пальців рук, без використання будь-яких засобів ЄДДР.

2. Позов обґрунтовано тим, що чинним законодавством передбачена можливість видачі документа як у формі книжечки, так і у вигляді картки, як це передбачено Законом України № 5492-VІ «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус». Тому вважають, що примушування людини до прийняття паспорта-картки є насильством над «переконанням і світоглядом», що заборонено ст. 3 Закону України «Про свободу совісті і релігійні організації». Позивачі зазначили, що громадянин відповідно до статті 32 Конституції України та ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» має право на відмову від обробки його даних в інформаційно-телекомунікаційній системі якою є ЄДДР та, відповідно, право на відмову від УНЗР, як невід`ємної частини ЄДДР, а тому вважають безпідставними висновки органу ДМС про те, що законодавством передбачена видача паспорта громадянина України виключно у вигляді картки.

3. Відповідач позов не визнав, посилаючись на його необґрунтованість.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

4. Суди встановили, що по досягненню ОСОБА_3 16-річного віку, не маючи намір оформлювати паспорт у формі пластикової картки типу ID-1, що містить безконтактний електронний носій, позивач звернувся із заявою від 17.07.2018 до Дніпровського районного відділу у м. Запоріжжя УДМС в Запорізькій області про оформлення та видачу паспорту громадянина України у формі книжечки (зразка 1994 року).

5. 24.07.2018 Дніпровським районним відділом у м. Запоріжжя УДМС України в Запорізькій області надано відповідь ОСОБА_3 , у якій повідомлено, що виконання ним свого обов`язку з отримання паспорта громадянина України повинно відбуватись (реалізовуватись) відповідно до вимог Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус». Жодних привілеїв, переваг, додаткових прав релігійні переконання не надають.

6. На переконання позивачів, така відмова видати паспорт громадянина України у формі книжечки порушує права їх неповнолітнього сина, у зв`язку із чим вони звернулись до суду з даним позовом.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

7. Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 26 грудня 2018 року позовні вимоги задовольнив.

7.1. Визнано протиправними дії Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області в особі Дніпровського районного відділу у м. Запоріжжя щодо відмови в оформленні та видачі ОСОБА_4 , 2002 року народження, паспорта громадянина України у вигляді книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ.

7.2. Зобов`язано Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області в особі Дніпровського районного відділу у м. Запоріжжя оформити та видати паспорт громадянина України у вигляді книжечки ОСОБА_4 , 2002 року народження відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ.

7.3 В іншій частині позовних вимог відмовлено.

8. Таке рішення цей суд мотивував тим, що норми Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» на відміну від норм Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України.

9. Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 03 квітня 2019 року скасував постанову суду першої інстанції і прийняв нову, якою відмовив у задоволенні вказаного позову.

10. При прийнятті такого рішення суд апеляційної інстанції керувалися тим, що у позивача є право щодо звернення до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв`язку ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ. Однак, позивач звернувся до суду з позовом до особи, яка не приймала рішення про відмову в оформленні паспорта. Крім того, позивачем не було дотримано встановленого порядку звернення для отримання паспорта громадянина України, не надано жодного документа, необхідного для видачі паспорту.

IV. Касаційне оскарження

11. У касаційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як законні представники ОСОБА_4 , посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просять скасувати його постанову та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

12. Мотиви касаційної скарги за змістом подібні до тих, якими обґрунтовано позовні вимоги. Зокрема представники позивача зазначили, що з огляду на чинне на сьогодні правове регулювання правовідносин, з яких виник цей спір, паспорт громадянина України може виготовлятися не тільки у формі картки з безконтактним електронним носієм, але й у формі паспортної книжечки. Заявники вважають, що позбавлення їх сина права вибору форми документа, що посвідчує особу власника і підтверджує громадянство України, є неправомірним і за відсутності встановлених Законом № 5492-VI підстав (частина сьома статті 16) відповідач не має права відмовити у видачі такого документа, як паспорт громадянина України, у формі паспортної книжечки.

13. У відзиві на касаційну скаргу відповідач вказує на те, що позивач звернувся до суду з позовом до особи, яка не приймала рішення про відмову в оформленні паспорта. При цьому, відповідач зазначив, що звернення позивача, подане відповідно до Закону України «Про звернення громадян», Дніпровським районним відділом у м. Запоріжжя УДМС України в Запорізькій області розглянуто і надано на нього вичерпну відповідь. Окрім того відповідач зауважив, що для отримання паспорта громадянина України позивач не подав заяви встановленої форми і необхідних для цього документів.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

14. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

15. Згідно з частиною другою статті 32 Основного Закону не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

17. За змістом частин першої, другої статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

18. Відповідно до частин першої, другої статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. За змістом частини четвертої цієї ж статті, ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.

19. Відповідно до статті 3 Закону України від 23 квітня 1991 року № 987-XII "Про свободу совісті та релігійні організації" законодавство України про свободу совісті та релігійні організації в Україні" (далі - Закон № 987-XII) кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

20. Відповідно до частини першої статті 4 Закону №987-XII громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. За змістом частини третьої цієї статті, ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

21. Згідно з частинами другою, десятою статті 5 Закону № 987-XII церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Релігійна організація зобов`язана додержувати вимог чинного законодавства і правопорядку.

22. За змістом частини першої статті 92 Основного Закону, виключно законами України, зокрема, визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.

23. Згідно з частиною першою статті 1 Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI "Про Єдиний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (далі - Закон № 5492-VI, в редакції згідно із Законом України від 14 липня 2016 року № 1474-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України") суспільні відносини, пов`язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.

24. Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 5492-VI Єдиний державний демографічний реєстр (Реєстр) - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

25. Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб`єктів для функціонування Реєстру об`єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, Реєстру, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються.

26. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

27. Згідно з частинами другою, третьою статті 4 Закону № 5492-VI визначені цим Законом уповноважені суб`єкти для обліку даних ведуть відомчі інформаційні системи (далі - ВІС). Порядок ведення Реєстру та взаємодії між уповноваженими суб`єктами встановлюється Кабінетом Міністрів України.

28. Відповідно до частини першої статті 10 Закону № 5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних".

29. У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.

30. За частиною першою статті 13 Закону № 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус.

31. Одним із документів Реєстру, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зазначено паспорт громадянина України (підпункт "а" пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 5492-VI).

32. Відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, <…> містять безконтактний електронний носій.

33. За частинами першою, другою статті 14 Закону №5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом.

34. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.

35. Згідно з частиною другою статті 15 Закону № 5492-VI бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

37. Згідно з частиною першою статті 16 Закону № 5492-VI оформлення, видача, обмін документів, їх пересилання, вилучення, повернення державі та знищення відбуваються в порядку, встановленому законодавством, якщо інше не передбачено цим Законом.

38. Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 16 Закону № 5492-VI головний обчислювальний центр здійснює автоматизовану перевірку даних, отриманих з бази даних розпорядника Реєстру, формує набори даних та забезпечує виготовлення документів.

39. За фактом виготовлення документа відомості про серію та номер документа, дату персоналізації, номер використаного бланка в електронній формі передаються ВІС відповідним уповноваженим суб`єктом.

40. Підстави, за яких уповноважений суб`єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа, встановлено в частині сьомій статті 16 Закону № 5492-VI.

41. Згідно з частинами першою, другою статті 21 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

42. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України.

43. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

44. Відповідно до частини четвертої статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

45. Перелік інформації, яка вноситься до паспорта громадянина України, визначено у частині сьомій статті 21 Закону № 5492-VI. Він містить, зокрема: унікальний номер запису в Реєстрі; відцифрований образ обличчя особи; відцифрований підпис особи.

46. Поряд із цим, у статті 7 Закону № 5492-VI визначено перелік інформації про особу, яка вноситься до Реєстру, в якій, крім зазначеного, передбачено, що у разі оформлення паспорта громадянина України до Реєстру за згодою особи вносяться також відцифровані відбитки пальців рук особи (пункт 13 частини першої статті 7).

47. Інформація, яку тут виокремлено, у розумінні пункту 2 частини першої статті 3 Закону № 5492-VI, є біометричними даними, параметрами, тобто сукупністю даних про особу, зібраних на основі фіксації її характеристик, що мають достатню стабільність та істотно відрізняються від аналогічних параметрів інших осіб.

48. Відповідно до частини шостої статті 7 Закону № 5492-VI забороняється вимагати від осіб та вносити до Реєстру інформацію, не передбачену цим Законом. Забороняється вимагати від осіб персональні дані, що свідчать про етнічне походження, расу, політичні, релігійні чи інші переконання, звинувачення у скоєнні злочину або засудження до кримінального покарання, а також дані щодо здоров`я або статевого життя.

49. На виконання положень частини другої статті 15 та абзацу другого частини другої статті 21 Закону №5492-VI Кабінет Міністрів України 25 березня 2015 року прийняв постанову №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова № 302, тут її положення суд застосовує у редакції, викладеній згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 року № 745), якою затвердив: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.

50. За змістом пункту 2 Постанови № 302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:

з 1 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-XII;

з 1 листопада 2016 року оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

51. За пунктом 3 Постанови № 302: до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 року припиняється; паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано.

52. Відповідно до пунктів 1, 2 додатка 2 "Технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм" до Постанови № 302 бланк паспорта громадянина України (далі - паспорт) виготовляється у формі пластикової картки типу ID-1, що містить безконтактний електронний носій.

53. У паспорт імплантовано безконтактний електронний носій, який відповідає вимогам нормативних документів України у сфері технічного та криптографічного захисту інформації. Безконтактний електронний носій відповідає вимогам стандарту ISO/IEC 14443 щодо запису і зчитування даних.

54. До безконтактного електронного носія вноситься інформація, яка зазначена на лицьовому та зворотному боці паспорта, біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя, відцифрований підпис особи), а також дані щодо забезпечення захисту інформації, що внесена на безконтактний електронний носій, відповідно до вимог Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус".

55. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1474-VIII до приведення законодавства у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону, якщо інше не передбачено цим Законом. Поряд із тим, за пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1474-VIII, Кабінет Міністрів України зобов`язано, з-поміж іншого, у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

56. У межах встановленого Законом № 1474-VIII строку уряд прийняв постанову від 26 жовтня 2016 року № 745, якою вніс відповідні зміни до Постанови № 302 (положення цієї Постанови (у новій редакції) наведено). Постанова № 745 набрала чинності з 01 листопада 2016 року, і з тієї ж дати офіційно встановлено, що паспорт громадянина України оформляється виключно у формі картки з безконтактним електронним носієм з використанням бланка, затвердженого Постановою № 302.

57. Положення про паспорт громадянина України, затверджене Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2235-ІІІ (на яке позивач і його представники посилаються як на одну з правових підстав для задоволення позовних вимог) прийнято на виконання вимог статті 5 Закону України від 8 жовтня 1991 року № 1636-ХІІ "Про громадянство України" (який втратив чинність згідно із Законом України від 18 січня 2001 року № 2235-ІІІ "Про громадянство України").

58. На підставі Положення про паспорт (у редакції Постанови Верховної Ради України від 2 вересня 1993 року №3423-ХІІ) Кабінет Міністрів України постановою від 4 червня 1994 року №353 (далі - Постанова № 353) затвердив зразок бланка паспорта громадянина України. Цю постанову з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 року № 185 "Деякі питання виконання Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" визнано такою, що втратила чинність.

59. Однак постановою від 12 червня 2013 року № 415 уряд зупинив дію постанови від 13 березня 2013 року № 185, заодно відновивши дію Постанови № 353, якою було затверджено зразок бланка паспорта громадянина України (зразка 1994 року).

60. Відповідно до пунктів 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. 62. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

61. Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна" , нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт". На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України". На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.

62. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

VІ. Висновки Верховного Суду

63. Зі встановлених в цій справі обставин висновується, що спір виник у зв`язку з тим, що Дніпровський районний відділ м. Запоріжжя УДМС України в Запорізькій області відмовив позивачу в оформленні паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року.

64. Так, суди з`ясували, що в липні 2018 року позивач звернувся до Дніпровського районного відділу м. Запоріжжя УДМС України в Запорізькій області із заявою про отримання паспорта громадянина України зразка 1994 року, позаяк він через свої релігійні переконання не хоче, щоб вказаний документ йому оформляли засобами Реєстру, що з-поміж іншого передбачає обробку персональних даних та присвоєння єдиного унікального номера в Реєстрі.

65. З огляду на суб`єктний склад спірних правовідносин, зміст позовних вимог та підстави позову (зокрема, щодо відмови позивачів від обробки персональних даних їх неповнолітніх дітей), а також правове регулювання спірних відносин, є достатні підстави вважати, що ця справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи Пз/9901/2/18 (№806/3265/17).

66. У зазначеному рішенні Велика Палата Верховного Суду констатувала, що норми Закону № 5492-VI, на відміну від норм Положення про паспорт, не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, імені та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій.

67. На переконання Великої Палати Верховного Суду це є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Також такий підхід не відповідає вимогам якості закону (тобто, таке втручання не було «встановлене законом»), не є «необхідним у демократичному суспільстві». Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року.

68. Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року, позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не є необхідним у демократичному суспільстві, і таке втручання є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

69. Разом з тим, суд апеляційної інстанцій слушно звернув увагу, що звернення позивача від 17 липня 2018 року надійшло відповідно до Закону України "Про звернення громадян" і саме за правилами цього Закону. Дніпровський районний відділ у м. Запоріжжя УДМС України в Запорізькій області його розглянув і надав відповідь. В обсязі встановлених в цій справі обставин є також підстави погодитися з тим, що таке звернення позивача (від 17 липня 2018 року) за суттю і формою не є підставою для оформлення паспорта громадянина України, процедура якого визначена Постановою № 302. .

70. Проте, відповідачем у цій справі є УДМС, а не Дніпровський районний відділ у м. Запоріжжя УДМС України в Запорізькій області, до якого позивач звертався із заявою про отримання паспорта громадянина України.

71. Дніпровський районний відділ у м. Запоріжжя УДМС України в Запорізькій області є територіальним підрозділом ДМС і діє в структурі УДМС, що втім не змінює правового статусу цих суб`єктів владних повноважень у спорі.

72. Враховуючи вищезазначене, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що позивач звернувся до суду з позовом до особи, яка не приймала рішення про відмову в оформленні паспорта.

73. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову.

74. Доводи касаційної скарги відповідних висновків суду не спростовують.

75. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

76. За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

77.Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

VІI. Судові витрати

78. З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання про розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Головуючий О. А. Губська

Судді М. В. Білак

О.В. Калашнікова