Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.03.2019 року у справі №826/1146/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 березня 2019 року

Київ

справа №826/1146/15

адміністративне провадження №К/9901/3251/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бучик А.Ю.,

суддів: Гімона М.М., Мороз Л.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Непідприємницького товариства "Відкритий недержавний Пенсійний Фонд "Резерв Тернопілля" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.05.2015 у складі судді Арсірія Р.О. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2015 у складі колегії суддів: Грищенко Т.М., Лічевецького І.О., Мацедонської В.Е. у справі №826/1146/15 за позовом Непідприємницького товариства "Відкритий недержавний Пенсійний Фонд "Резерв Тернопілля" до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Південкомбанк" Остапенко І.В., треті особи: Приватне акціонерне товариство "КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ"НАЦІОНАЛЬНИЙ РЕЗЕРВ", Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку про визнання неправомірними дії фонду гарантування вкладів фізичних осіб,

УСТАНОВИВ:

Непідприємницьке товариство "Відкритий недержавний пенсійний фонд "Резерв Тернопілля" (надалі по тексту - позивач) звернулася до суду з позовом, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі по тексту - Фонд) щодо неповернення пенсійних активів у розмірі 35 000,00 грн. розміщених у Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Південкомбанк» згідно Договору банківського вкладу «Стандартний» № 303Д-11Ю від 25.11.2013 року; зобов'язати Фонд повернути позивачу пенсійні активи у розмірі 35 000,00 грн. розміщені у Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Південкомбанк» згідно Договору банківського вкладу «Стандартний» № 303Д-11Ю від 25.11.2013.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив, що Фондом у порушення положень Законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення» та «;Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», допущена протиправна бездіяльність по неповерненню позивачу пенсійних активів, розміщених у ПАТ «КБ «Південкомбанк», що порушує права та законні інтереси фізичних осіб - учасників НТ «ВНПФ «Резерв Тернопілля».

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 травня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2015 року, у задоволені позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі Непідприємницьке товариство "Відкритий недержавний Пенсійний Фонд "Резерв Тернопілля" просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що позивач є особливим суб'єктом, який розпоряджається виключно пенсійними активами фізичних осіб, при цьому у своїй власності жодних активів не має. Вказує, що позивач ніколи не розміщував пенсійні активи на депозитних рахунках як свої власні, прибуток від такого інвестування завжди зараховувався на користь його учасників, а не на користь фонду, а тому пенсійні активи не є вкладом юридичної особи.

В запереченні на касаційну скаргу Уповноважена особа ФГВФО на ліквідацію ПАТ "КБ "Південкомбанк" просить судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

У ході розгляду справи судами встановлено, що позивач є недержавним пенсійним фондом, отже є неприбутковою юридичною особою, єдиним видом діяльності якої є здійснення недержавного пенсійного забезпечення.

Згідно договору банківського вкладу «Стандартний» від 25.11.2013 № 303Д-11Ю, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Південкомбанк» (надалі-Банк) та НТ «ВНПФ «Резерв Тернопілля», від імені та за рахунок якого діє ПрАТ «КУА «Національний резерв» на підставі договору про управління активами недержавного пенсійного фонду № 2-КУА від 02.06.2014, Банк відкриває Вкладнику вкладний (депозитний) рахунок № 26510029590003 в Глибочицькому відділенні Київської філії ПАТ «КБ «Південкомбанк». Вкладник перераховує грошові кошти у безготівковій формі на рахунок, а Банк приймає грошові кошти Вкладника в сумі 35 000,00 грн. Банк зобов'язується повернути Вкладнику вклад 28.05.2014. За користування коштами Банк сплачує Вкладнику проценти з розрахунку 20,5 % річних.

При цьому, доказів перерахування Банку відповідних грошових коштів у сумі 35 000,00 грн. позивач суду не надав.

Позивач звернувся до ПАТ «КБ «Південкомбанк» із заявою від 16.06.2014 вих. № 221 про повернення грошових коштів за договором від 25.11.2013 № 303Д-11Ю в сумі 35 000,00 грн., проте, грошові кошти позивачу банком повернуті не були.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 24.09.2014 № 598 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Південкомбанк» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 26.09.2014 № 101 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Південкомбанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «КБ «Південкомбанк».

У зв'язку з наведеним, позивач звернувся до Фонду із заявою від 15.12.2014 вих.№14 про повернення коштів (депозитного вкладу) в розмірі 35 000,00 грн., розміщених у ПАТ «КБ «Південкомбанк» згідно договору банківського вкладу «Стандартний» від 25.11.2013 № 303Д-11Ю, на яку отримав відповідь відповідача 1 від 13.01.2015 вих. № 09-342/15, в якій зазначалося, що за приписами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вкладником є виключно фізична особа, якій держава гарантує відшкодування в розмірі до 200000,00 грн., а не юридична особа, якою є позивач. При цьому, задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного банку відбувається у порядку черговості. Отже, у разі акцептування банком кредиторських вимог позивача, вони можуть бути задоволенні у сьому чергу кредиторських вимог, як це передбачено частиною 1 статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

На думку позивача, пенсійні активи не можуть включатися до ліквідаційної маси зберігача пенсійного фонду та інших банків, отже їх неповернення Фондом свідчить про допущення протиправної бездіяльності, що стало підставою для звернення позивача до адміністративного суду з відповідними позовними вимогами.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що між позивачем та ПАТ «КБ «Південкомбанк» укладено договір банківського вкладу - депозитний, тобто мають місце відносини щодо повернення банком суми депозитних коштів позивача, тому задоволення вимог позивача має здійснюватися в загальному порядку задоволення вимог кредиторів ПАТ «КБ «Південкомбанк», тобто у порядку господарсько-процесуального законодавства.

Також судами зазначено, що позивачем не доведено укладення пенсійних контрактів з фізичними особами, перелік яких наведено у реєстрі учасників НТ «ВНПФ «Резерв Тернопілля» станом на 25.11.2013, для підтвердження їх статусу вкладників та/або учасників фонду, а також для підтвердження того, що вклади відповідних фізичних осіб є їх власністю, а не власністю фонду та відносяться до пенсійних активів.

Разом з тим, вирішуючи спір між сторонами, суди виходили з того, що цей спір є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів вважає, що суди не звернули увагу на наступне.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Кожна особа має право в порядку, встановленому КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (частина перша статті 6 КАС України; в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом).

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС України).

Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

У цій справі оскаржується бездіяльність Фонду щодо неповернення коштів, розміщених на депозитному рахунку. При цьому, на думку позивача, ці кошти є пенсійними активами, розміщеними у Банку, і не можуть у процедурі ліквідації банку, яку здійснює Фонд, включатися до ліквідаційної маси зберігача пенсійного фонду та інших банків.

Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

Відповідно до частини п'ятої статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до частини другої статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.

Згідно із частинами першою та другою статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, (…), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, (…). Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень.

Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд у правовідносинах між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування за рахунок коштів Фонду, діє як суб'єкт публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.

Разом з тим, системний аналіз норм Закону № 4452-VI свідчить про те, що основні функції Фонду та уповноваженої особи Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.

За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Правовідносини, щодо яких виник спір у межах даної справи, обумовлені наявністю, на думку позивача, невиконаного Банком в особі Фонду зобов'язання перед позивачем щодо безумовного повернення/передачі активу - грошових коштів (майнової вимоги) у загальній сумі 35 000,00 грн. яке ґрунтується на Договорі банківського вкладу «Стандартний» № 303Д-11Ю від 25.11.2013, а також на положеннях Закону України 09 липня 2003 рок № 1057-IV "Про недержавне пенсійне забезпечення" та частини п'ятої статті 50 Закону № 4452-VI, які визначають спеціальні гарантії збереження пенсійних активів недержавного пенсійного фонду.

Оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають з оскарження позивачем бездіяльності відповідача не як суб'єкта владних повноважень, а як органу управління банком, який в процедурі ліквідації цього банку як орган управління здійснює заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобіганню втрати майна та грошових коштів, такий спір не є публічно-правовим.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, касаційний суд дійшов висновку, що спір у справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Саме така правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2018 року у справі № 826/328/17 та від 07 листопада 2018 року у справі №826/20917/13-а.

Відповідно до пункту 5 частини першої стаття 349 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції діючій з 15 грудня 2017 року, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

Згідно зі статтею 354 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Таким чином, судові рішення підлягають скасуванню у повному обсязі із закриттям провадження у даній справі.

Відповідно до статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (пункт 1). Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до частини першої статті 239 Кодексу, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ

Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між юридичною особою Непідприємницького товариства "Відкритий недержавний Пенсійний Фонд "Резерв Тернопілля" та юридичною особою Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Південкомбанк" в особі Фонду.

Відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (стаття 2 ГПК України).

Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 ГПК України, згідно з пунктом першим частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

З огляду на наведене, цей спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Керуючись статтями 343, 349, 354, 356 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Непідприємницького товариства "Відкритий недержавний Пенсійний Фонд "Резерв Тернопілля" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 травня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2015 року у справі № 826/1146/15 скасувати.

Провадження у справі № 826/1146/15 закрити.

Роз'яснити позивачу, що справу належить розглядати в порядку господарського судочинства.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.Ю. Бучик

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз ,

Судді Верховного Суду