ПОСТАНОВА

Іменем України

24 вересня 2019 року

м. Київ

справа №825/1109/16

касаційне провадження №К/9901/19737/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т. М.,

суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи, яка проводить незалежну професійну діяльність, ОСОБА_1 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.07.2016 (суддя Бородавкіна С. В. ) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2016 (головуючий суддя - Кузьменко В. В., судді: Василенко Я. М., Шурко О. І.) у справі № 825/1109/16 за позовом Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області до фізичної особи, яка проводить незалежну професійну діяльність, ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,

ВСТАНОВИВ:

Чернігівська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Чернігівській області звернулась до адміністративного суду з позовом до фізичної особи, яка проводить незалежну професійну діяльність, ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, в сумі 135911,96 грн., а також з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати, в розмірі 1395,69 грн.

Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 21.07.2016 адміністративний позов задовольнив.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22.09.2016 постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.07.2016 залишив без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, фізична особа, яка проводить незалежну професійну діяльність, ОСОБА_1 оскаржила їх у касаційному порядку.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.07.2016, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2016 та прийняти нове судове рішення про задоволення апеляційної та касаційної скарг.

В обґрунтування своїх вимог фізична особа, яка проводить незалежну професійну діяльність, ОСОБА_1 посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: статті 4, пункту 65.1 статті 65, пункту 176.2 статті 176, пунктів 178.2, 178.3 статті 178 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій).

Зокрема, наголошує на неправомірності прийняття органом доходів і зборів податкових повідомлень-рішень від 26.11.2015 № 0002271701 та від 26.11.2015 № 0002281701, згідно з якими збільшено суми грошових зобов'язань, що, в тому числі є предметом стягнення в цьому спорі.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковий борг з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, виник у зв'язку з несплатою відповідачем: самостійно визначеного грошового зобов'язання в податковій декларації про майновий стан і доходи від
30.04.2015 у розмірі 2980,36 грн. ; збільшеного згідно з податковим повідомленням-рішенням від 26.11.2015 № 0002271701 грошового зобов'язання в сумі 113569,78 грн. ; нарахованої у зв'язку з несвоєчасною сплатою грошових зобов'язань пені в розмірі 19361,82 грн.

Податковий борг з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати, виник внаслідок несплати ОСОБА_1 грошового зобов'язання, збільшеного за податковим повідомленням-рішенням від 26.11.2015 № 0002281701 у розмірі 1395,69 грн.

Податкові повідомлення-рішення від 26.11.2015 № 0002271701 та від 26.11.2015 № 0002281701 не скасовано в адміністративному порядку. Доказів на підтвердження звернення до суду з позовом про визнання зазначених актів індивідуальної дії протиправними протягом розгляду справи в попередніх судових інстанціях або сплати спірних сум грошових зобов'язань відповідачем не подано.

За правилами пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Відповідно до пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України.

За правилами пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Згідно з пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу (пункт 59.3 статті 59 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).

Судами встановлено, що з метою стягнення податкового боргу позивачем направлено на адресу відповідача, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, податкову вимогу від
20.03.2014 № 590-25.

Зазначену податкову вимогу підприємством поштового зв'язку повернуто до Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до пункту 42.2 статті 42 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

При цьому добросовісний платник податків зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У разі невиконання цього обов'язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв'язку з цим негативних для такого платника наслідків.

За правилами пункту 95.1 статті 95 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 статті 95 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).

Таким чином, враховуючи вжиття органом доходів і зборів заходів щодо стягнення з відповідача податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення адміністративного позову та стягнення з фізичної особи, яка проводить незалежну професійну діяльність, ОСОБА_1 спірної суми податкової заборгованості.

Доводи скаржника про необхідність перевірки судом правомірності прийняття органом доходів і зборів податкових повідомлень-рішень цілком об'єктивно відхилено попередніми судовими інстанціями, адже згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

З огляду на зміст наведеної норми процесуального права та з урахуванням того, що вимогою заявленого позову є стягнення податкового боргу, предметом доказування в даній справі є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку: встановлення факту її сплати в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту; перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених Податковим кодексом України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), тощо.

При цьому питання правомірності збільшення органом доходів і зборів сум грошових зобов'язань не охоплюється предметом даного позову, оскільки податкові повідомлення-рішення суб'єкта владних повноважень, згідно з якими відповідні суми збільшено, не є предметом позову у справі, а отже суд не має процесуальних повноважень у межах розгляду даної справи здійснювати їх правовий аналіз.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги фізичної особи, яка проводить незалежну професійну діяльність, ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи, яка проводить незалежну професійну діяльність, ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.07.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2016 у справі № 825/1109/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: Т. М. Шипуліна

Л. І. Бившева

В. В. Хохуляк