Історія справи
Ухвала КАС ВП від 25.09.2018 року у справі №355/632/17
ПОСТАНОВА
Іменем України
25 вересня 2018 року
м. Київ
справа №355/632/17
адміністративне провадження №К/9901/37471/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Мороз Л.Л.,
суддів: Гімона М.М., Бучик А.Ю.,
розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 355/632/17
за позовом ОСОБА_1 до Баришівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (далі - об'єднане управління ПФУ) про визнання рішення суб'єкта владних повноважень протиправним та зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою об'єднаного управління ПФУ
на постанову Баришівського районного суду Київської області від 31 липня 2017 року у складі судді Литвиненко О.Л.
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого судді Кобаля М.І., суддів Епель О.В., Карпушової О.В.,
ВСТАНОВИВ:
16 травня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати протиправним (незаконним) та скасувати рішення відповідача від 09 лютого 2017 року № 274 про відмову в призначенні їй пенсії за вислугу років, а також зобов'язати відповідача призначити їй пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) з дня звернення до відповідача з заявою про призначення пенсії (з 02 лютого 2017 року).
Позов мотивовано тим, що оскаржуване рішення відповідача, яким позивачці відмовлено в призначенні пенсії за вислугою років є протиправним (незаконним) та прийняте не на підставі , не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В рішенні відповідача про відмову в призначенні пенсії не наведено, яким законом регламентована можливість незарахування до спеціального стажу періодів роботи позивача в лабораторії біохімії ендокринних захворювань Інституту та на посаді провізора в аптечному складі; не обґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та не враховано те, що звуження конституційного права позивача на пенсійне забезпечення, які гарантовані Законом є недопустимим.
Баришівський районний суд Київської області постановою від 31 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року, частково задовольнив позовні вимоги: визнав протиправним та скасував рішення об'єднаного управління ПФУ від 09 лютого 2017 року № 274 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII; зобов'язав об'єднане управління ПФУ призначити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII з дня набуття права на призначення такої пенсії, з 01 квітня 2017 року.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_1 має право на зарахування періодів роботи на посаді провізора в аптечному складі (з 02 квітня 2007 року по 30 квітня 2008 року та з 02 вересня 2009 року по 10 лютого 2012 року) у спеціальний стаж, тобто стаж, який дає право на пенсію за вислугу років, а оскільки вислуга років позивачки складає понад 26 років, то вона має право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII.
21 вересня 2017 року об'єднане управління ПФУ звернулось до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що посади провізора та торгового представника в аптечному складі не передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909 (далі - Перелік), а оскільки спеціальний стаж позивачки складає 24 роки 3 місяці та 3 дні, тому права на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII вона ще не набула.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 вересня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.
27 жовтня 2017 року до суду касаційної інстанції надійшли заперечення позивачки на вказану касаційну скаргу, в яких, ОСОБА_1 зазначає, що аптека та аптечний склад (база) відповідно до Правил торгівлі лікарськими засобами в аптечних закладах, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2004 року № 1570 (чинних на час роботи позивача на посаді провізора в аптечному складі) мають ідентичні функції, до них законодавством пред'являються однакові вимоги щодо режиму здійснення діяльності та кваліфікації працівників цих закладів.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Пунктом 4 частини першої розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини третя статті 3 КАС України).
Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги з огляду на таке.
Суди встановили, що ОСОБА_1 з 01 вересня 1980 року по 31 серпня 1982 року працювала на посаді лаборанта лабораторії біохімії ендокринних захворювань Харківського науково-дослідного інституту ендокринології та хімії гормонів, в період з 01 вересня 1982 року по 25 червня 1987 року навчалась в Харківському державному фармацевтичному інституті, а в подальшому працювала на наступних посадах: з 03 серпня 1987 року по 31 березня 1998 року - старшим провізором в Баришівській центральній аптеці № 6; з 01 квітня 1998 року по 29 березня 2007 року - завідувачем аптекою № 271 смт. Баришівка; з 02 квітня 2007 року по 30 червня 2008 року - провізором в аптечному складі закритого акціонерного товариства (далі - ЗАТ), «Альба Україна»; з 01 липня 2008 року по 01 вересня 2009 року - торговим представником в аптечному складі ЗАТ «Альба Україна» [з 20 липня 2009 року ЗАТ «Альба Україна» перейменовано в приватне акціонерне товариство (далі - ПАТ) «Альба Україна»]; з 02 вересня 2009 року по 10 лютого 2012 року - провізором в аптечному складі ПАТ «Альба Україна»; з 13 лютого 2012 року по 01 вересня 2013 року - завідувачем аптечним пунктом товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Людмила Фарм»; з 02 вересня 2013 року по 03 серпня 2015 року - завідувачем аптекою ТОВ «Людмила Фарм»; з 15 грудня 2015 року по 28 жовтня 2016 року - заступником завідувача аптеки ТОВ «Аптека Експрес»; 01 листопада 2016 року по 31 січня 2017 року - провізором ТОВ «МЕД-ТРЕЙД»; з 01 лютого по 31 березня 2017 року - заступником завідувача аптеки ТОВ «Аптека Експрес».
02 лютого 2017 року позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугою років, відповідно до положень Закону № 1788-XII.
Рішенням об'єднаного управління ПФУ від 09 лютого 2017 року № 274 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII через відсутність необхідного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, як працівнику охорони здоров'я, так як посади лаборанта лабораторії біохімії, провізора та торгового представника не передбачені Переліком. Також зазначено, що на момент звернення за призначенням пенсії позивач продовжує працювати на посаді завідувача аптеки ТОВ «Аптека Експрес».
Крім цього, суди встановили, що згідно довідки ПАТ «Альба Україна» від 29 жовтня 2010 року № 1543 видами діяльності вказаного товариства відповідно даних ЄДРПОУ є оптова та роздрібна торгівля фармацевтичними товарами, тобто дане товариство фактично виконувало функції аптечного складу та аптеки, оскільки форми здійснення реалізації ним лікарських засобів - оптова та роздрібна торгівля.
Отже, на думку колегії суддів, спір виник щодо наявності у позивача права на зарахування до спеціального стажу роботи, який дає право на вислугу років, періодів роботи на посаді провізора в аптечному складі ЗАТ (ПАТ) «Альба України» (з 02 квітня 2007 року по 30 квітня 2008 року та з 02 вересня 2009 року по 10 лютого 2012 року).
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 55 Закону № 1788-ХІІ окремі категорії працівників інших галузей народного господарства, які мають право на пенсію за вислугу років, серед яких пунктом «е» визначені працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, не менше 25 років та після цієї дати, зокрема, з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 01 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років.
За правилами абзацу дванадцятого статті 55 цього ж закону до досягнення 55 років право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ. Тобто, не менше 25 років 6 місяців.
04 листопада 1993 року Кабінет Міністрів України постановою № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» затвердив Перелік, за яким, провізори, фармацевти (незалежно від найменування посад), лаборанти аптек, аптечних кіосків, аптечних магазинів, контрольно-аналітичних лабораторій мають право на пенсію за вислугу років (далі - Перелік № 909).
У розділі 2 «Охорона здоров'я» цього Переліку № 909 визначено, що робота на посадах провізорів, фармацевтів (незалежно від найменування посад), лаборантів дає право на пенсію за вислугу років. При цьому серед найменувань закладів і установ зазначено не тільки аптеки, а й аптечні кіоски, аптечні магазини, але не зауважено, що вони мають бути обов'язково акредитованими. Крім того, у примітці 2 до Переліку № 909 установлено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим Переліком дає право на пенсію за вислугу років, незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Визначення поняття «заклад охорони здоров'я» міститься у статті 3 Закону України від 19 листопада 1992 року № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров'я» (далі - Закон № 2801-XII), згідно з якою це юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.
Змістом статті 16 Закону № 2801-XII визначено заклади охорони здоров'я, до яких, зокрема, відносяться аптечні заклади.
Провадження господарської діяльності в сфері охорони здоров'я, яка відповідно до закону підлягає ліцензуванню, дозволяється лише за наявності ліцензії (статті 17 Закону № 2801-XII).
У пункті 1.3 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від
31 жовтня 2011 року № 723 визначено дефініції термінам «аптечні заклади», «аптека», «аптечний склад (база)».
Зокрема, аптечний склад (база) - це заклад охорони здоров'я, основне завдання якого полягає в забезпеченні лікарськими засобами інших суб'єктів оптової або роздрібної торгівлі, закладів охорони здоров'я та виробників лікарських засобів шляхом здійснення ним оптової торгівлі.
Крім цього, відповідно до пункту 3 Переліку закладів охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 28 жовтня 2002 року № 385 (далі - наказ МОЗ № 385) до фармацевтичних (аптечних) закладів відносяться: аптека, аптечна база (склад), база (склад) медичної техніки, база спеціального медичного постачання (центральна, республіканська, обласна), контрольно-аналітична лабораторія, лабораторія з аналізу якості лікарських засобів, магазин (медичної техніки, медичної оптики).
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що робота позивачки в аптечному складі на відповідних посадах передбачені Переліком, що узгоджується, в тому числі й з наказом МОЗ № 385.
Водночас, у чинній редакції частини п'ятої статті 16 Закону № 2801-XII (зі змінами, внесеними законами України від 09 квітня 2015 року № 326-VІІІ, від 19 жовтня 2017 року № 2168-VIII) наразі установлено добровільне проходження закладами охорони здоров'я акредитації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Також передбачено, що не підлягають обов'язковій акредитації аптечні заклади. Акредитація аптечних закладів може здійснюватися на добровільних засадах.
Установлений частиною першою статті 19 Закону України від 4 квітня 1996 року № 123/96-ВР «Про лікарські засоби» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порядок торгівлі лікарськими засобами, як і наведене в статті 3 Закону № 2801-XII визначення поняття «заклад охорони здоров'я», також пов'язує здійснення оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами на території України підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами - підприємцями виключно з отриманням ліцензії, яка має видаватися в порядку, встановленому законодавством, а не з отриманням ще й акредитаційного сертифіката.
При цьому в частині другій статті 19 вказаного Закону підставою для видачі зазначеної ліцензії визначалося наявність матеріально-технічної бази, кваліфікованого персоналу, відповідність яких установленим вимогам та заявленим у поданих заявником документах для одержання ліцензії характеристикам підлягає обов'язковій перевірці перед видачею ліцензії у межах строків, передбачених для видачі ліцензії, за місцем провадження діяльності органом ліцензування або його територіальними підрозділами у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Проходження першої акредитації закладу охорони здоров'я (офіційного визнання наявності у нього для якісного, своєчасного, певного рівня медичного обслуговування населення, дотримання ним стандартів у сфері охорони здоров'я, відповідності медичних (фармацевтичних) працівників єдиним кваліфікаційним вимогам) Порядком акредитації, чинним на час виникнення спірних правовідносин, передбачалося лише через два роки від початку провадження діяльності у цій сфері.
Отже, на підставі системного аналізу вищенаведених норм законодавства України можна зробити висновок, що особи, які працювали в аптечних складах на посадах, які передбачені Переліком № 909, за умови здійснення такої діяльності на основі ліцензій на провадження роздрібної торгівлі лікарськими засобами, незалежно від отримання цим аптечним закладом акредитаційних сертифікатів, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за вислугу років згідно з пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ.
На працівника аптечного закладу не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення акредитації відповідного закладу охорони здоров'я, оскільки контроль за додержанням аптечними закладами правил здійснення роздрібної торгівлі лікарськими засобами, у тому числі в питаннях проходження акредитації, покладався чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством на відповідні повноважні державні контролюючі органи.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі статтею 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними (пункт 2 частини першої статті 1 Закону України від 6 вересня 2012 року № 5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»).
Європейський суд з прав людини (даіл - ЄСПЛ) указує на те, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб без об'єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (див. mutatis mutandis рішення від 11 червня 2002 року у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства», заява № 36042/97, пункт 48).
У рішенні від 7 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» (заява № 10441/06) ЄСПЛ з посиланням на свою попередню практику зазначив, що стаття 14 Конвенції доповнює інші основні положення Конвенції та протоколів до неї. Вона не існує незалежно, оскільки застосовується лише щодо «користування правами та свободами», що гарантуються цими основними положеннями. Застосування статті 14 Конвенції необов'язково означає порушення одного з матеріальних прав, гарантованих Конвенцією. Необхідно, але й також достатньо, щоб обставини справи входили «до сфери застосування» однієї або більше статей Конвенції (пункт 39 вказаного рішення).
Таким чином, заборона дискримінації за статтею 14 Конвенції поширюється за межі використання прав та свобод, гарантування яких кожною державою вимагається Конвенцією та протоколами до неї. Вона також застосовується до тих додаткових прав, що входять до загальної сфери застосування будь-якої статті Конвенції, які держави добровільно вирішили гарантувати пункт 40 зазначеного рішення).
Якщо в державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу до Конвенції, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства (пункт 41 вказаного рішення).
У справах щодо скарг за статтею 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на те, що заявника частково або повністю позбавили певної матеріальної допомоги на дискримінаційній підставі, що охоплюється статтею 14 Конвенції, відповідним методом перевірки є з'ясування тієї обставини, чи мав би право заявник на отримання відповідної матеріальної допомоги за національним законодавством за умови існування права, щодо якого він скаржиться. Хоч Перший протокол і не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат із соціального страхування, але якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 (пункт 42 зазначеного рішення).
Як уже було зазначено вище, Законом України від 9 квітня 2015 року № 326-VIII «Про внесення зміни до статті 16 Основ законодавства України про охорону здоров'я», що набрав чинності 14 травня 2015 року та введений у дію 13 червня 2015 року, статтю 16 Закону № 2108-XII доповнено положенням про те, що аптечні заклади не підлягають обов'язковій акредитації. Акредитація таких закладів може здійснюватися на добровільних засадах.
На виконання цього Закону Кабінет Міністрів України постановою від 11 листопада 2015 року № 921 вніс зміни до абзацу першого пункту 2 Порядку акредитації, вказавши, що акредитації підлягають усі заклади охорони здоров'я незалежно від форми власності, крім аптечних, акредитація яких може здійснюватися на добровільних засадах.
Відтак з 13 червня 2015 року законодавство України покращило становище для всіх осіб, які працюють в аптечних закладах на посадах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років на пільгових умовах, незалежно від наявності державної акредитації такого закладу, і з цього дня стаж роботи на відповідних посадах зараховується до спеціального стажу, необхідного для призначення такої пенсії.
Отже, віднесення стажу роботи до спеціального, який дає право на пенсію за вислугу років, лише за ознакою наявності державної акредитації аптечного закладу, які з 13 червня 2015 року стала добровільною, має дискримінаційний характер, оскільки без об'єктивного та розумного обґрунтування передбачає поводження у різний спосіб з особами, які перебувають у відносно схожих ситуаціях, - працювали чи працюють в неакредитованих аптечних закладах.
Аналогічний правовий висновок був викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року (справа № 492/446/15-а), яким Велика Палата відступила від викладеного у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2013 року у справі № 21-241а13 правового висновку, про те, що до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховується, зокрема, робота на посадах провізорів, фармацевтів у аптеках, які офіційно набули статусу закладу охорони здоров'я на підставі державної акредитації.
З урахуванням наведеного, колегія суддів Касаційного адміністративного суду вважає, що період роботи позивача на посаді провізора в аптечному складі ЗАТ (ПАТ) «Альба України», (з 02 квітня 2007 року по 30 квітня 2008 року та з 02 вересня 2009 року по 10 лютого 2012 року), яке у вказаний період діяло на підставі ліцензії (а.с. 75) повинен зараховуватись до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років.
У справі яка розглядається суди встановили, що вислуга років ОСОБА_1 складає понад 26 років.
За таких обставин, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач має право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ.
Щодо доводів об'єднаного управління ПФУ про те, що на момент звернення за призначенням пенсії позивачка продовжувала працювати, то колегія суддів також погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанції про призначення ОСОБА_1 пенсії саме з 01 квітня 2017 року, оскільки суди встановили, що 31 березня 2017 року вона звільнилась з посади заступника завідувача аптеки ТОВ Аптека Експрес», що відповідає вимогам частини другої статті 7 Закону № 1788-ХІІ, згідно з якою пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Мотиви та доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
Суд першої інстанції та апеляційний суд ухвалили судові рішення, правильно застосувавши норми матеріального права та не допустили порушень норм процесуального права, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення судів - без змін.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу Баришівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області залишити без задоволення.
Постанову Баришівського районного суду Київської області від 31 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року у справі № 355/632/17 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
Л.Л. Мороз
М.М. Гімон
А.Ю. Бучик ,
Судді Верховного Суду