Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 липня 2019 року

Київ

справа №820/1860/17

адміністративне провадження №К/9901/22654/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

Головуючого судді (судді-доповідача) - Бевзенка В.М.,

суддів: Данилевич Н.А., Шевцової Н.В.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області

та постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2017 (прийняту у складі колегії суддів Присяжнюк О.В., Бартош Н.С. , Русанової В.Б.)

у справі №820/1860/17

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області,

третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області,

про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо не здійснення нарахування голові Лозівського міськрайонного суду Харківської області ОСОБА_1 суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік»;

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області на користь позивача суддівську винагороду за січень-березень 2017 року в сумі 72109,09 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2017 відмовлено у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що зменшення суддівської винагороди позивача не відбулося, кошторисом передбачено оклад судді з урахуванням прожиткового мінімум громадян на 2017 рік, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позову.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду 26.10.2017 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2017 скасовано.

Прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області в частині не здійснення нарахування голові Лозівського міськрайонного суду Харківської області ОСОБА_1 суддівської винагороди виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік».

Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за час фактичної роботи у період з 01.01.2017 по 01.03.2017 у розмірі, встановленому частинами 2, 3, 5 статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VІ, тобто, виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2017 Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 №1801-VІІІ, з урахуванням проведених виплат у вказаному періоді. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не здійснення нарахування позивачу суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», оскільки відповідач, не проводячи виплату суддівської винагороди, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, чим порушив право позивача на передбачений Законом № 2453-VI розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», починаючи з 01.01.2017, що є конституційною гарантією незалежності судді.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким рішення суду першої інстанції залишити без змін, оскільки вважає, що рішення суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

ІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Територіального управління Державної судової адміністрації у Харківській області від 12.10.2005 №02-5/110 позивач призначений на посаду судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області, на підставі Указу Президента України №1308/2005 від 22 вересня 2005 року. Постановою Верховної Ради України від 07.10.2010 року №2594-VІ обраний на посаду судді безстроково. Рішенням Вищої ради юстиції України від 05.09.2012 №996/0/15-12 призначений на посаду голови Лозівського міськрайонного суду Харківської області. Рішенням зборів суддів Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 28.04.2014 №2 обрано головою Лозівського міськрайонного суду Харківської області.

Згідно Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 року №192-VIII) обраний на посаду голови Лозівського міськрайонного суду Харківської області на підставі рішення зборів суддів Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 27.04.2015 №6. З 12.04.2017 позивач здійснює повноваження голови Лозівського міськрайонного суду Харківської області відповідно до рішення зборів суддів Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 12.04.2017 №2, згідно Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII.

Позивач не проходив кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді).

ІІІ. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Згідно з частиною першої статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIIІ суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За пунктом 22 розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIIІ право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Відповідно до пункту 23 розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIIІ до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VІ.

Згідно з частиною третьою статті 133 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VІ посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

За змістом пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесених змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є суддею, який на цю посаду призначено до набрання чинності Законом України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIIІ і який (на дату звернення з цим позовом до суду) не проходив кваліфікаційного оцінювання.

Також, судами встановлено, відповідач нараховував суддівську винагороду позивачу виходячи з розрахунку з посадового окладу судді, яка не пройшла кваліфікаційного оцінювання, у розмірі 16 000 грн.

Верховний Суд раніше вже висловлював правову позицію у справі, фактичні обставини якої є подібними до обставин цієї справи. Зокрема у справі № 820/1853/17 колегія суддів зазначила, що норма частини третьої статті 133 України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VІ є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розміру мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього. З огляду на це, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять частину третю статті 133 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VІ і утворюватимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді.

Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення, як-от пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесених змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, яким установлено, що мінімальна заробітна плата (3 200 грн.) після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Таким чином законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати (3200,00 грн.) як розрахункової величини для визначення посадових окладів, в тому числі суддів, і водночас передбачив, що «До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600 гривень».

На підставі наведеного колегія суддів висловила правовий висновок, за яким: законодавець встановив: по-перше, два види (розміри) мінімальної заробітної плати; по-друге, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати 3 200 грн.; по-третє, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1 600 грн.

Таким врегулюванням законодавець не порушив гарантій суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого врегулювання.

З огляду на викладене, звуження обсягу та змісту прав позивача внаслідок прийняття Закону України «Про внесених змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII не відбулося.

Таким чином, судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Натомість, суд першої інстанції при ухваленні судового рішення правильно застосував вказані норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права.

Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З урахуванням зазначеного постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.102017 має бути скасувана, а постанова Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2017 - залишена у силі.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області - задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2017 скасувати, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2017 - залишити в силі.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач В.М.Бевзенко

Судді Н.А.Данилевич

Н.В.Шевцова