Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.01.2019 року у справі №826/23408/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 січня 2019 року

м. Київ

справа №826/23408/15

адміністративне провадження №К/9901/38743/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Стародуба О.П., Мороз Л.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Златобанк» Славкіної Марини Анатоліївни на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 березня 2016 року (суддя Калужський Д.О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2017 року (головуючий суддя Літвіна Н.М., судді Пилипенко О.Є., Коротких А.Ю.) у справі №826/23408/15 за позовом ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Златобанк» Славінського Валерія Івановича, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Златобанк», про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2015 року ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач) звернулася до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі по тексту - відповідач-1), Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Златобанк» Славінського Валерія Івановича (далі по тексту - відповідач-2), в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача-2 щодо не включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Златобанк» за рахунок Фонду;

- зобов'язати відповідача-2 включити позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Златобанк» за рахунок Фонду, у тому числі шляхом внесення змін до такого переліку та подати їх до Фонду;

- визнати протиправною бездіяльність Фонду щодо не вжиття заходів до включення позивача до реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2017 року, адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Славінського В.І. щодо не включення ОСОБА_2 до переліку вкладників ПАТ «Златобанк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за угодою про приєднання до Публічної пропозиції про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб (Договір поточного рахунку) від 28 листопада 2014 року. Зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Славінського В.І. надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_2, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ «Златобанк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за угодою про приєднання до Публічної пропозиції про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб (Договір поточного рахунку) від 28 листопада 2014 року. В іншій частині адміністративного позову відмовлено. Присуджено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 974,40 грн. (дев'ятсот сімдесят чотири гривні сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Не погодившись з рішенням судів попередніх інстанцій, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Златобанк» Славкіна М.А. подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2017 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами було залишено поза увагою те, що постановою правління НБУ від 04 грудня 2014 року №777/БТ, якою віднесено ПАТ «Златобанк» до категорії проблемних, імперативно було встановлено обмеження, зокрема щодо проведення будь-яких операцій за чинними договорами, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом. Разом з тим, за спірною угодою з позивачем така операція була здійснена, оскільки відбулась операція з перерахування кошів з поточного рахунку юридичної особи на рахунок, зазначений в депозитній угоді. Джерелом походження спірної суми коштів у розмірі 200 000 грн. є перерахування останньої в безготівковій формі з поточного рахунку юридичної особи на підставі договору позики, а відтак вказаний правочин є нікчемним згідно пунктів 2 та 7 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та статті 228 ЦК України. Наголошено на тому, що позивач не є вкладником у розумінні положень вказаного Закону, оскільки кошти не були залучені банком від позивача, а є такими, що надані як фінансова позика від ТОВ «Альфамет». Перерахування коштів здійснювалось у безготівковій формі з іншого рахунку, тобто кошти надійшли внаслідок «дроблення» рахунку іншого клієнта. При цьому вказані дії мають ознаки кримінального правопорушення, у зв'язку з чим за заявою відповідача-2 було розпочате досудове розслідування за попередньою кваліфікацією кримінального правопорушення за частиною другою статті 190 КК України. Також зауважено, що суди дійшли помилкового висновку щодо наявності підстав для стягнення на користь позивача сплаченої ним суми судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Уповноваженої особи, оскільки остання є працівником Фонду, а відповідач-1 не отримує бюджетні асигнування, в тому числі і для сплати судового збору. З огляду на вказане заявник касаційної скарги вважає, що стягнення суми судового збору має здійснюватись саме з банку.

Інші учасники судового процесу правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористались.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що між ОСОБА_2 (вкладник) та ПАТ «Златобанк» (банк) укладено угоду про приєднання до Публічної пропозиції про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб (Договір поточного рахунку) від 28 листопада 2014 року, згідно з яким банк відкриває вкладнику поточний рахунок НОМЕР_1.

Відповідно до виписки по особовому рахунку на поточний рахунок позивача 01 грудня 2014 року було зараховано суму у розмірі 200 000,00 грн.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 04 грудня 2014 року №777/БТ ПАТ «Златобанк» було віднесено до категорії проблемних.

Разом з тим, на підставі постанови Правління Національного банку України постанови від 12 травня 2015 року №310 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Златобанк» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 13 травня 2015 року №99 "Про початок процедури ліквідації АБ "ЗЛАТОБАНК" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Златобанк» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Златобанк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славінського В.І. строком на 1 рік з 18 год. 00 хв. 13 травня 2015 року до 12 травня 2016 року включно.

Виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 18 травня 2015 року №100 про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 13 травня 2015 року №99 "Про початок процедури ліквідації ПАТ «Златобанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку". Згідно з даним рішення ліквідація в ПАТ «Златобанк» здійснюється один рік з 14 травня 2015 року до 13 травня 2016 року включно.

На офіційному сайті Фонду було опубліковано оголошення про те, що з 20 травня 2015 року Фонд розпочинає виплати коштів вкладникам даного банку.

ОСОБА_2 не включено до переліку вкладників які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «ЗЛАТОБАНК» за рахунок Фонду.

Задовольняючи частково вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що в ході судового розгляду справи не було виявлено, а відповідачем не було доведено, що спірний договір має ознаки нікчемності, визначені частиною третьою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Зазначено, що чинне законодавство не встановлює обмежень в частині походження коштів вкладу, а саме, що вкладом є кошти, внесені безпосередньо вкладником. В той же час, позовні вимоги, заявлені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, апеляційний суд додатково зазначив, що відповідне судове рішення про визнання недійсним спірного правочину відповідачем не надано, як і не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували недобросовісність позивача або його обізнаність щодо можливих неправомірних дій третіх осіб, на які вказує Уповноважена особа.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).

Пунктом 3 та 4 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI визначено, що вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти;

вкладник - фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Суд касаційної інстанції зауважує, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених Законом №4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім'я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи. При цьому вкладниками є особи, які уклали або на користь яких укладено або договір банківського вкладу (депозиту), або банківського рахунку, або які є власниками іменного депозитного сертифіката. Слід зазначити, що положення чинного законодавства не пов'язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів.

На дату прийняття Правлінням Національного банку України постанови від 13 лютого 2015 року № 105 «Про віднесення ПАТ «Златобанк» до категорії неплатоспроможних» на поточному рахунку ОСОБА_2 відповідно до угоди про приєднання до Публічної пропозиції про комплексне банківське обслуговування (договору поточного рахунку) від 28 листопада 2014 року було зараховано суму 200 000 грн.

Суд касаційної інстанції зазначає, що відповідно до пункту 1.8. Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492 (далі - Інструкція №492) банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки.

Кошти на поточний рахунок позивача у сумі 200 000 грн. були зараховані 01 грудня 2014 року, тобто до прийняття постанови Правління НБУ від 04 грудня 2014 року «Про віднесення ПАТ «Златобанк» до категорії проблемних» та до прийняття Національним банком України рішення № 105 «Про віднесення ПАТ «Златобанк» до категорії неплатоспроможних» та запровадження тимчасової адміністрації (до 13 лютого 2015 року). Ці кошти відповідно до виписки по особовому рахунку від 15 грудня 2015 року надійшли на поточний рахунок позивача НОМЕР_1 з рахунку НОМЕР_2, належного ТОВ «Альфамет», 01 грудня 2014 року із призначенням перерахунок позики відповідно договору №2014-3 від 31 жовтня 2014 року (а.с.44).

Відповідно до положень статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

Частина третя статті 38 Закону № 4452-VI визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Відповідно до частини четвертої статті 38 Закону № 4452-VI Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

З аналізу вищенаведеного слідує, що Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки вчинених (укладених) банком правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов'язком встановити обставини, з якими закон пов'язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми вкладу.

Застосовуючи частину третю статті 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа, зобов'язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до наказу № 164/1 від 08 квітня 2015 року, в редакції наказу № 165/1 від 09 квітня 2015 року, відповідачем-2 віднесено до нікчемних транзакції та правочини (договори), в тому числі і щодо зарахування коштів на рахунок позивача НОМЕР_1 (а.с.38-42).

Разом з тим, вищевказаний наказ всупереч приписам чинного законодавства не містить посилань на конкретні підстави, визначені статтею 38 Закону № 4452-VI, з якими відповідач-2 пов'язує нікчемність правочину (договору) банківського вкладу позивача.

В той же час, з огляду на особливу правову природу діяльності відповідача-2, обов'язковим є зазначення останнім конкретного пункту частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, перелік яких є вичерпним. При цьому положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.

Зокрема, частинами першою та другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, така підстава нікчемності правочину, як порушення публічного порядку, не визначена частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI, відтак, застосування статті 228 ЦК України до спірних правовідносин є необґрунтованим.

Як наслідок, варто зауважити, що положення статті 228 ЦК України щодо нікчемності правочину не можуть бути застосовані Фондом чи уповноваженою особою при здійсненні власних функцій щодо виявлення та віднесення правочину до нікчемних у порядку статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

З приводу посилань відповідачів на надходження коштів на рахунок позивача внаслідок так званого «дроблення» (розподілу) депозитного рахунку іншого клієнта, на якому була розміщена значна сума коштів, що свідчить про нікчемність вчиненого позивачем та банком правочину, з огляду на те, колегія суддів зазначає, що спеціальна підстава для визнання нікчемними договорів, які відповідають, умовній категорії "договори дроблення", з'явилася 12 серпня 2015 року одночасно з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку» від 16 липня 2015 року № 629-VIII.

Цим Законом частину третю статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» було доповнено спеціальним пунктом 9, який передбачає, таку підставу для нікчемності як "здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства". Спрямованість цих законодавчих змін на віднесення до категорії нікчемних, так званих, "договорів дроблення" підтверджується Пояснювальною запискою до проекту закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку» (реєстраційний № 2045а від 08 червня 2015 року), який був внесений Кабінетом Міністрів України. У цій Пояснювальній записці зазначено, що проект закону спрямований на, зокрема, розширення переліку підстав, за яких Фонд не відшкодовує кошти за вкладами, які мають ознаки "дроблення". Крім того, саме рішення Верховної Ради України про прийняття Закону № 629 було спрямоване на віднесення до категорії нікчемних, так званих, "договорів дроблення" і це підтверджується стенограмою засідання парламенту від 16 липня 2015 року.

Фактично під «дробленням» розуміється переказ депозитних коштів із одного рахунку, сума на якому перевищує гарантовану суму для відшкодування, на інші депозитні рахунки, як правило, новоутворені, в частинах, які підпадають під виплату Фондом гарантування вкладів.

Разом з тим, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що спірні правовідносини виникли до внесення пункту 9 до частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI. З огляду на що, посилання відповідача-2 на наявність факту «дроблення вкладу» з боку позивача є безпідставним.

Більш того, спірний правочин було укладено між позивачем та банком навіть ще до віднесення ПАТ «Златобанк» до категорії проблемних відповідно до Постанови Правління НБУ від 04 грудня 2014 року №777/БТ, що спростовує доводи заявника касаційної скарги про укладення угоди про приєднання до Публічної пропозиції про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб (договір поточного рахунку) від 28 листопада 2014 року в порушення приписів вказаної постанови.

Слід зазначити, що відповідно до виписки по рахунку від 15 грудня 2015 року зарахування коштів на поточний рахунок позивача НОМЕР_1 відбулось шляхом перерахування останніх з рахунку ТОВ «Альфамет» НОМЕР_2, і не суперечить приписам пункту Інструкції № 492. Доказів іншого відповідачами не надано.

Перерахування коштів з рахунку ТОВ «Альфамет» на поточний рахунок ОСОБА_2 не суперечить приписам Інструкції № 492.

При цьому, здійснюючи операції з перерахування коштів, банк не вчиняє окремі правочини, а виконує свої зобов'язання з обслуговування клієнтів банку, передбачені ЦК України, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Інструкцією №492 та договорами з відповідними клієнтами банку.

Жодних доказів того, що при укладенні типового договору банківського рахунку позивач отримав певні переваги порівняно з іншими клієнтами банку відповідачами надано не було.

На цій підставі колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що договір банківського рахунку від 28 листопада 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Златобанк», має ознаки нікчемності, як такий, що надавав позивачу певні переваги порівняно з іншими клієнтами Банку.

Таким чином, позивач є вкладником у розумінні приписів статті 2 Закону №4452-VI, вклад розміщено на рахунку в ПАТ «Златобанк» до запровадження тимчасової адміністрації, а тому ОСОБА_2 підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону №4452-VI. При цьому відповідачем-2 не наведено правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників ПАТ «Златобанк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до приписів Закону №4452-VI.

Отже, позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивача, як вкладника банку, до переліку протягом трьох днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов'язання уповноваженої особи Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_2 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Златобанк» за рахунок Фонду.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а.

Крім того, суд касаційної інстанції зазначає, що Фонд або його уповноважена особа, за загальним правилом, не може посилатися на неправомірні або оспорювані дії працівників банку під час оформлення договірних відносин з клієнтами та виконання такими працівниками умов цих договорів для обґрунтування наявності підстав для застосування положень частини третьої статті 38 Закону 4452-VI.

Такі неправомірні або оспорюванні дії повинні доводитися в порядку, зокрема, кримінального провадження, рішення в якому відповідно до статті 78 КАС України є обов'язковими для адміністративних судів.

Разом з тим, жодних вироків, якими б було встановлено наявність протиправних дій з боку позивача чи працівників банку під час укладення договору банківського рахунку ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції відповідачами надано не було.

При цьому відповідно до довідки МВС від 21 липня 2015 року №7/19-3552 відповідача-2 було повідомлено про те, що станом на липень 2015 року за аналогічним фактом слідчим відділом Шевченківського РУ ГУ МВС України в місті Києві відносно посадових осіб АТ "Златобанк" відкрито кримінальне провадження та на даний час досудове розслідування триває (а.с.50).

З приводу посилань заявника касаційної скарги на помилковий висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення сплаченої позивачем суми судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1, колегія суддів зазначає наступне.

Так, суд касаційної інстанції виходить з того, що з мотивувальної частини постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 березня 2016 року вбачається, що під час здійснення розподілу судових витрат суд першої інстанції дійшов до висновку, що з огляду на часткове задоволення позовних вимог на користь позивача належить присудити здійснені ним витрати по сплаті судового збору відповідно до частини задоволених вимог за рахунок бюджетних асигнувань Фонду.

При цьому резолютивна частина вказаної постанови містить наступне формулювання: «Присудити з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 974,40 грн. (дев'ятсот сімдесят чотири гривні сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Фонду гарантування вкладів фізичних осіб».

Вказане формулювання в частині невірного зазначення прізвища, імені та по батькові позивача сприймається судом касаційної інстанції як таке, що здійснене із допущенням описок, які повинні бути виправлені відповідно до приписів статті 253 КАС України.

З приводу стягнення сплаченої суми судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Фонду, колегія суддів касаційного суду зазначає, що за змістом частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до пункту 6.8 частини 6 Розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 липня 2012 року № 2 (далі - Положення №2), відповідно до якого оплата витрат, пов'язаних зі здійсненням ліквідації, здійснюється позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат банку, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду, в тому числі витрат на сплату судового збору.

Відповідно до положень пунктів 1.4, 1.7 Положення №2 підготовку проекту кошторису здійснює Фонд або уповноважена особа Фонду (у разі делегування відповідних повноважень) на підставі наявного у неплатоспроможного банку фінансування. Кошторис витрат банку, пов'язаних із здійсненням тимчасової адміністрації або ліквідації банку, затверджується виконавчою дирекцією Фонду.

При цьому у відповідності до приписів пункту 9 частини першої статті 19 Закону № 4452-VI до джерел формування коштів Фонду належать, зокрема кошти з Державного бюджету України (у тому числі облігації внутрішньої державної позики).

Уповноважена особа є посадовою особою Фонду, який фінансується, окрім іншого з Державного бюджету України.

Таким чином, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що на законодавчому рівні встановлено певні особливості фінансування витрат Фонду. Разом з тим, в межах даного спору Фонд гарантування вкладів фізичних осіб виступає саме у якості суб'єкта владних повноважень, і КАС України при вирішенні питання розподілу судових витрат не передбачає врахування будь-яких особливостей фінансування суб'єктів владних повноважень, у зв'язку з чим сплачена позивачем сума судового збору підлягає стягненню саме за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Джерела фінансування не можуть бути підставою для позбавлення позивача, на користь якого вирішено спір, права на відшкодування понесених судових витрат у встановленому процесуальним законодавством порядку.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для зміни постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 березня 2016 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2017 року, виклавши абзац п'ятий резолютивної частини постанови суду першої інстанції у наступній редакції: «Стягнути на користь ОСОБА_2 за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб сплачені нею судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 974 (дев'ятсот сімдесят чотири) гривні 40 коп.»

В обсязі інших встановлених в цій справі фактичних обставин колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Частиною четвертою вказаної статті визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Керуючись статтями 345, 350, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Златобанк» Славкіної Марини Анатоліївни задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2017 року змінити, виклавши абзац п'ятий резолютивної частини постанови суду першої інстанції у наступній редакції: «Стягнути на користь ОСОБА_2 за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб сплачені нею судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 974 грн. (дев'ятсот сімдесят чотири гривні) 40 коп.».

В решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2017 року - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

О.П. Стародуб

Л.Л. Мороз ,

Судді Верховного Суду