Історія справи

Ухвала КАС ВП від 24.01.2019 року у справі №810/111/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

24 січня 2019 року

справа №810/111/16

адміністративне провадження №К/9901/37829/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф., (суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальності «Вітаполіс»

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року

у складі колегії суддів Виноградової О.І., Василенка Г.Ю., Дудіна С.О.

ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року

у складі колегії суддів Губської О.А., Желтобрюх І.Л., Мамчура Я.С.

у справі №810/111/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітаполіс»

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області

про визнання незаконними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В :

У січні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вітаполіс» (далі - Товариство, позивач у справі, скаржник у справі) звернулося до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - податковий орган, відповідач 1 у справі), Державної фіскальної служби України (далі - відповідач 2 у справі), Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - податковий орган 2, відповідач 3 у справі), в якому просило визнати незаконним та скасувати рішення податкового органу від 07 травня 2015 року № 5961/10/10-13-11-02-10, від 13 липня 2015 року № 1900/10/10-36-15-01, від 02 жовтня 2015 року № 20975/6/99-99-11-02-02-15 та зобов'язати податковий орган включити відомості з поданої Товариством податкової декларації з податку на додану вартість за податковий період календарний місяць квітень 2015 року, доповнення та додатків до цієї декларації, до облікових даних щодо позивача у інформаційних базах даних відповідача 2 .

Позов обґрунтовано незгодою позивача з запровадженням системи електронного адміністрування податку на додану вартість, посиланнями на відсутність у законодавстві прямої заборони контролюючому органу приймати податкову звітність, подану платником податку у паперовому вигляді.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року, відмовлено в задоволенні позову.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що починаючи з 01 січня 2015 року передбачено подання податкової звітності з податку на додану вартість в електронній формі.

У січні 2017 року позивачем подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Касаційна скарга платника податків обґрунтована тим, що лише подання декларації з ПДВ у паперовому вигляді разом з додатками та письмовими поясненнями дозволило йому подати інформацію щодо суми від'ємного значення з ПДВ, яку позивач бажав внести до інформаційних баз відповідача 1. Також зазначив, що включення відомостей з поданої позивачем податкової декларації з ПДВ за квітень 2015 року, додатків та доповнень до цієї декларації до інформаційних баз даних відповідача 1 є єдиним способом захисту його порушених прав, оскільки у декларації та письмових доповненнях до неї містилися дані щодо суми від'ємного значення з ПДВ.

12 січня 2017 року Вищим адміністративним судом України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, справу № 810/111/16 витребувано з Київського окружного адміністративного суду.

14 березня 2018 року матеріали касаційного провадження №К/9901/37829/18 передані з Вищого адміністративного суду України до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу Товариства від відповідачів не надходив, що не перешкоджає перегляду судових рішень.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 25 травня 2006 року позивач зареєстрований як юридична особа, що підтверджується копією витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

07 травня 2015 року позивачем у паперовому вигляді подано до відповідача 3 податкову декларацію з ПДВ за квітень 2015 року з додатками 2, 3, 4, 5 та доповненнями.

У цей же день відповідачем 3 прийнято рішення оформлене у виді листа про відмову у визнанні податкової звітності № 596/10/10-13-11-02-10 (далі - рішення № 596/10/10-13-11-02-10)

Не погоджуючись з названим рішення позивач оскаржив його до відповідача 2.

13 липня 2015 року відповідачем 2 рішення відповідача 3 № 596/10/10-13-11-02-10 залишено без змін, а скарга позивача № 1900/10/10-36-15-01 залишена без задоволення (далі - рішення № 1900/10/10-36-15-01).

23 серпня 2015 року позивачем направлено скарги про перегляд і скасування рішення контролюючого органу до Державної фіскальної служби України та Міністерства фінансів України вих. №№ 85/15, 88/15 відповідно.

03 вересня 2015 року Міністерство фінансів України листом № 31-1120-09-10/27843 направило до відповідача 1 скаргу позивача від 23 серпня 2015 року за належністю для розгляду та надання відповіді.

02 жовтня 2015 року відповідачем 1 залишено без змін рішення (лист) відповідача 3 № 5961/10/10/10-13-11-02-10 та рішення відповідача 2 № 1900/10/10-36-15-01, а скаргу позивача № 20975/6/99-99-11-02-02-15 залишено без задоволення (далі - рішення № 20975/6/99-99-11-02-02-15).

При вирішенні вказаного судового спору Верховний Суд виходить з такого.

З 01 січня 2015 року набув чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", згідно з яким запроваджено систему електронного адміністрування податку на додану вартість та передбачено подання податкової звітності з податку на додану вартість в електронній формі (далі - Закон № 71).

На підставі Закону № 71 змінено редакцію статті 49 Податкового кодексу України та встановлено імперативний припис, відповідно до якого податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до пункту 46.5 статті 46 Податкового кодексу України форма податкової декларації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

На виконання цієї норми наказом Міністерства фінансів України від 23 січня 2015 року № 13, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 січня 2015 року за № 102/26547 (далі - Наказ № 13) внесено зміни, зокрема, до Форм податкової декларації з податку на додану вартість, уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 23 вересня 2014 року № 966, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14 жовтня 2014 року за № 1267/26044 (далі - Порядок № 966); Порядку визначення відповідності платника податку на додану вартість критеріям, які дають право на отримання автоматичного бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 листопада 2014 року № 1128.

У подальшому наказом Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 року № 21, який вступив в силу з 01 лютого 2016 року затверджено, зокрема, нову форму податкової декларації з податку на додану вартість та порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 року за № 159/28289 (далі - Порядок № 21).

Пунктом другим Розділу 3 "Порядок оформлення та подання податкової звітності" Порядку № 21 (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) встановлено, що декларація та додатки до неї, а також інша податкова звітність з податку на додану вартість, зазначена у пункті 8 розділу І цього Порядку, подаються до контролюючого органу за місцем обліку платника податку відповідно до встановленого законодавством порядку сплати податку. Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

У разі розірвання контролюючим органом в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів платник податку, договір з яким розірвано, має право до складання нового договору подавати податкову звітність до контролюючого органу, в якому він перебуває на обліку як платник податку, в один із таких способів: 1) особисто платником податку або уповноваженою на це особою; 2) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення.

На час виникнення спірних у цій справі правовідносин, подання електронної податкової звітності здійснювалося відповідно до вимог Законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронний цифровий підпис" та згідно з Інструкцією з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 10 квітня 2008 року № 233 (далі - Інструкція №233).

Відповідно до пункту першого розділу ІІ Інструкції №233 платник податків здійснює формування та подання податкових документів в електронному вигляді відповідно до законодавства із застосуванням спеціалізованого програмного забезпечення формування податкових документів, засобу криптографічного захисту інформації (ключ), керуючись цією Інструкцією та договором.

Примірний договір про визнання електронних документів міститься у додатку 1 до вказаної Інструкції, зміст якого передбачає, що договір укладається між платником податків та конкретним контролюючим органом в особі начальника, на підставі якого податковий орган і здійснює приймання та розшифровку поданих електронних документів.

Зазначене дозволяє дійти висновку, що на момент виникнення правовідносин, для реалізації обов'язку передбаченого абзацом другим пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, платник податків повинен мати засіб криптографічного захисту інформації (ключ) та чинний договір, укладений з конкретним податковим органом, який здійснює адміністрування податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України у разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, платник податків має право до складення нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами "а" і "б" пункту 49.3 цієї статті.

Положення пункту 49.3 статті 49 Податкового кодексу України передбачають, що податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що платники податків вправі самостійно обирати один із зазначених способів подачі податкової декларації лише у тому випадку, якщо інше не передбачено нормами Податкового кодексу України. Враховуючи наявність імперативного обов'язку щодо подання податкової звітності з податку на додану вартість виключно в електронному вигляді, єдиний виняток передбачено змістом абзацу третього пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, а саме припинення дії попереднього договору на період до моменту складення нового договору. При цьому відповідний договір повинен відповідати всім законодавчо визначеним, описаним раніше вимогам.

Як встановлено судами, 12 січня 2015 року між відповідачем 3 та позивачем укладено договір про визнання електронних документів №1.

Згідно з чинним на час спірних правовідносин законодавством позивач був зобов'язаний подавати звітність з податку на додану вартість шляхом подання відповідної декларації в електронній формі. Невиконання позивачем цього обов'язку обумовлює правомірність відмови контролюючого органу у прийнятті податкової звітності, поданої з порушенням вимог закону. Подання до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітності та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, є обов'язком платника податків (підпункт 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України).

Посилання позивача на те, що Наказ № 13 і, відповідно, Порядок № 966 не дозволяли вносити до цієї податкової декларації від'ємне значення сум податку на додану вартість за результатами діяльності у податкових періодах з лютого 2015 року, є безпідставними, оскільки форми декларацій передбачали можливість внесення від'ємного значення у рядки 19-24 Декларації з податку на додану вартість, а також відповідних Додатків до неї. При цьому Наказом № 13 було передбачена можливість подання окремого Додатку 2 (Д2) розрахунок суми залишку від'ємного значення попередніх податкових періодів до 01 лютого 2015 року. Від'ємне значення з податку на додану вартість за періоди, починаючи з 01 лютого 2015 року підлягало відображенню у декларації з податку на додану вартість згідно з Порядком № 966.

При цьому Суд зазначає, що платник податків при виявленні помилок у раніше поданій податковій звітності з податку на додану вартість не був позбавлений можливості подати уточнюючий розрахунок до відповідної податкової декларації у порядку, визначеному розділом VІ Порядку № 966 та розділом VІ Порядку № 21.

Отже, ключовою відмінністю податкової звітності з податку на додану вартість, починаючи з 01 січня 2015 року стало покладення на платника податків обов'язку щодо її подання засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб, що забезпечувало належне функціонування системи електронного адміністрування податку на додану вартість, та упереджало випадки безпідставного відшкодування податку на додану вартість в автоматичному режимі.

Саме невиконання платником податків обов'язку щодо подання податкової звітності з податку на додану вартість засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб, як це визначено абзацом другим пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, стало підставою для направлення податковим органом листа про відмову у прийнятті податкової звітності від 07 травня 2015 року № 596/10/10-13-11-02-10. При цьому податковим органом роз'яснено, що Товариство має можливість реєструвати податкову звітність та податкові накладні в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, зважаючи на наявність діючого договору про визнання електронних документів від 12 січня 2015 року № 1.

Таким чином, на момент надсилання Товариством податкової звітності з податку на додану вартість та доповнень до неї у паперовому вигляді у позивача були відсутні об'єктивні причини невиконання безумовного обов'язку, покладеного на нього пунктом 49.4 статті 49 Податкового кодексу України.

Відмова податкового органу з підстав, визначених пунктами 48.3, 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, є правомірною, якщо податкова звітність, яка може бути подана у паперовому вигляді, складена з порушеннями щодо її обов'язкової форми та реквізитів. У цій справі податкова звітність, виходячи з положень пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України та встановлених обставин справи, була подана у паперовому вигляді безпідставно.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті рішень судами попередніх інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальності «Вітаполіс» залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року у справі № 810/111/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Гончарова

І.Я.Олендер