Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 січня 2019 року

Київ

справа №808/2090/14

адміністративне провадження №К/9901/6511/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуСпеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходівна постановуЗапорізького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2014 року (суддя: С.М. Каракуша)та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2015 року (колегія у складі суддів: О.М. Панченко, В.Є. Чередниченко, А.О. Коркуш)у справі №808/2090/14за позовомПриватного акціонерного товариства «Запорізький електровозоремонтний завод»доСпеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходівпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Запорізький електровозоремонтний завод» (далі - ПАТ «Запорізький електровозоремонтний завод») звернулось до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14 березня 2014 року форми «Р»:

№ 0000184820, яким визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 265375 грн. 50 коп., у тому числі за основним платежем у сумі 176917 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 88458 грн. 50 коп., та

№ 0000194820, яким визначені податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємств та організацій, що перебувають у державній власності, у сумі 277579 грн. 50 коп., у тому числі за основним платежем у сумі 185053 грн., та штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 92526 грн. 50 коп.

Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки, викладені в акті перевірки, є протиправними, оскільки реальність виконання господарських операцій зі спірним контрагентом підтверджується оформленими належним чином первинними документами. Окрім того, платник податку не може нести відповідальності за несумлінне ставлення своїх контрагентів до виконання ними податкових зобов'язань чи неспроможності податкових органів якісно та своєчасно виконувати свої обов'язки по перевірках.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2015 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано прийняті Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів податкові повідомлення-рішення від 14 березня 2014 року форми «Р» № 0000184820, № 0000194820.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, виходив з необґрунтованості висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки реальність господарських операцій, проведених позивачем з контрагентом - ТОВ «ТВК «КВІК-2006», підтверджується первинними документами.

Не погоджуючись з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та неповне з'ясування обставин справи, а також на неврахування судами безпідставності формування позивачем податкового кредиту та складу витрат за наслідками господарських операцій з контрагентом, не підтвердження реальності таких господарських операцій.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі наказу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів від 18 лютого 2014 року №122 в період з 19 лютого 2014 року по 25 лютого 2014 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ «Запорізький електровозоремонтний завод» з питання дотримання вимог податкового законодавства при господарських взаємовідносинах з ТОВ «ТВК «КВІК-2006» за період з 01 жовтня 2012 року по 30 листопада 2012 року, за результатами якої складено акт від №83/28-04-48-20/01056273 від 27 лютого 2014 року, відповідно до якого відповідачем встановлено наступні порушення:

- п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 185053 грн., в т.ч. по періодам: 2012 рік - 178320 грн., 2013 рік - 6733 грн.;

- п.198.1, п.198.3 ст.198, п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість яка підлягає сплаті до бюджету у розмірі 176917 грн. у т.ч. по періодам: жовтень 2012 року у сумі 122850 грн., листопад 2012 року у сумі 54067 грн.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з тим, що позивачем ПАТ «Запорізький електровозоремонтний завод» завищено суму валових витрат у сумі 884583 грн. (ІV квартал 2012 року - на суму 849143 грн., ІV квартал 2013 року - на суму 35440 грн.) та суму податкового кредиту за жовтень 2012 року у сумі 122850 грн., за листопад 2012 року у сумі 54066 грн. 60 коп. по взаємовідносинам з ТОВ «ТВК «КВІК-2006» , по якому встановлено нереальність господарських операцій та відсутність поставок товарів, послуг у жовтні та листопаді 2012 року, що обумовлено ненаданням до перевірки сертифікатів відповідності (походження) товарів, у зв'язку з чим неможливо встановити виробника товару, а також нереальністю здійснених операцій по ланцюгу постачання.

Підставою для таких висновків податкового органу стала встановлена нереальність здійснення господарських відносин та відсутність поставок товарів, послуг у жовтні та листопаді 2012 року з ТОВ «ТВК «КВІК-2006», що обумовлено ненаданням до перевірки сертифікатів відповідності (походження) товарів, у зв'язку з чим неможливо встановити виробника товару, а також нереальністю здійснених операцій по ланцюгу постачання.

На підставі акта перевірки №83/28-04-48-20/01056273 від 27 лютого 2014 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 14 березня 2014 року:

№ 0000184820, яким визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 265375 грн. 50 коп., у тому числі за основним платежем у сумі 176917 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 88458 грн. 50 коп., та

№ 0000194820, яким визначені податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємств та організацій, що перебувають у державній власності, у сумі 277579 грн. 50 коп., у тому числі за основним платежем у сумі 185053 грн., та штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 92526 грн. 50 коп.

Судами попередніх інстанцій також встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між позивачем та ТОВ «ТВК «КВІК-2006» укладено договори поставки №120642 від 24 вересня 2012 року, № 120646 від 03 жовтня 2012 року, №120652 від 25 жовтня 2012 року, за умовами яких постачальник зобов'язувався поставити у 2012 році товар, зазначений в Специфікаціях - додатках до Договорів. Відповідно до пункту 5.2 кожного з Договорів, товар постачається за рахунок та транспортом Постачальника.

На підтвердження здійснення господарських операцій, проведених на підставі укладених договорів, позивачем були надані податкові та видаткові накладні, рахунки фактури, товарно-транспортні накладні, акти приймання-передачі товарів, прибуткові ордери, платіжні доручення про перерахування коштів в рахунок оплати за товар, картки складського обліку матеріальних цінностей та вимогами на відпуск у виробництво

При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Суди окрім дослідження первинних документів, складених на реалізацію укладеного зі спірним контрагентом договору, цілком обґрунтовано також врахували те, що отримані товари від контрагента позивачем використано у своїй господарській діяльності, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами виконаних ремонтних робіт.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Приписами пункту 135.2 статті 135 та пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що як доходи, так і витрати, визначаються на підставі первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Зважаючи на вимоги вищенаведених норм попередні судові інстанції, вирішуючи спір по суті, дійшли правильного висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та складу витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів, робіт та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами попередніх інстанцій були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту та валових витрат на підставі податкових накладних виданих контрагентом, які на час здійснення господарських операцій були зареєстровані у встановленому законодавством порядку.

Поруч з цим, судами правильно взято до уваги, що в обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються на інформації, отриманої від інших податкових органів щодо перевірок контрагента позивача по ланцюгу постачання, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних операцій за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів залишити без задоволення, постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2015 року - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

..........................

..........................

...........................

В.П.Юрченко І.А.ВасильєваС.С.Пасічник Судді Верховного Суду