Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 січня 2019 року

Київ

справа №826/4078/16

провадження №К/9901/21326/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу

за позовом громадянина Китайської Народної Республіки ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, за участю третьої особи - Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою представника громадянина Китайської Народної Республіки ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва, прийняту 27 січня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого судді - Огурцова О.П., суддів: Арсірія Р.О., Кузьменка В.А., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду постановлену 28 березня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого судді: Василенка Я.М., суддів: Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

І. Суть спору:

1. У березні 2016 року громадянина Китайської Народної Республіки ОСОБА_2 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі також - ДМС України, відповідач), за участю третьої особи - Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві (далі також - ГУ ДМС України в м. Києві), у якому, просив:

1.1. визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 30 грудня 2015 року № 903-15 про відмову у визнанні громадянина Китайської Народної Республіки ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

1.2. зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Китайської Народної Республіки ОСОБА_2 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що рішенням ДМС йому було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач вважає, що відповідачем не прийнято до уваги реальні побоювання позивача за власне життя у разі повернення до Китаю, де йому загрожує небезпека.

3. Відповідач позов не визнав. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначав, що вказана позивачем інформація не містить відомостей про події переслідувань та утисків, що виключає прийняття рішення про надання статусу біженця або додаткового захисту.

ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

4. Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 27 січня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2017 року, в позові відмовив.

5. Суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі положеннями Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а тому підстави для задоволення позову відсутні.

IІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

6. Представник позивача подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.

7. Як і під час судового розгляду в судах першої й апеляційної інстанцій, у касаційній скарзі позивач наполягає на тому, що при прийнятті рішень суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки фактичним обставинам справи, а саме не звернули увагу на реальні побоювання позивача за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності - до Китаю, а також те, що причиною виїзду позивача із країни походження є те, що він має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування у своїй країні через політичні погляди оскільки є он-лайн активістом, який бореться з діючим урядом.

8. У скарзі представник позивача просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

9. Суддя-доповідач Вищого адміністративного суду України ухвалою від 7 квітня 2017 року відкрив касаційне провадження за названою скаргою.

10. 13 лютого 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), який ухвалою від 15 лютого 2018 року касаційну скаргу прийняв до провадження.

11. Відповідач подав заперечення на касаційну скаргу, в яких наполягає на безпідставності останньої та просить у її задоволенні відмовити і залишити оскаржувані судові рішення без змін.

ІV. Установлені судами фактичні обставини справи

12. Позивач - Громадянин Китайської Народної Республіки, народився в місті Чунцин, неодружений, за національністю - китаєць, за релігійним переконанням сповідує - конфуціанство, має вищу економічну освіту та власну справу (є власником компанії «Chong qing guo shou»).

13. 15 жовтня 2014 року залишив легально Китай та літаком прибув до міста Москва (Російська Федерація).

14. 25 жовтня 2014 року нелегально через кордон Білорусії перетнув кордон України.

15. 19 січня 2015 року позивач звернувся із заявою до ГУ ДМС України у м. Києві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

15.1. В заяві позивач зазначив, що був змушений залишити країну свого походження по - політичним причинам, оскільки являвся противником уряду, а також он-лайн активістом. У серпні 2014 року його затримав спеціальний відділ по боротьбі з опозиціонерами. Його протримали цілу добу, де піддавали жорстокому побиттю та тортурам, випитуючи про участь в революції в Гонконзі. Позивач розповсюджував інформацію про революцію через Інтернет, про вбивства, про порушення прав людини, тому його Ай Пі адреса була заблокована. В серпні почали заарештовувати велику кількість людей і позивач вирішив залишити Китай, щоб уникнути неправомірного арешту. Позивач не може повернутися до Китаю, так як його можуть заарештувати через, те що він он-лайн активіст, який бореться з урядом. ЗМІ та новини підтверджують, що комуністична партія порушує права людини.

16. 04 березня 2016 року Головним управлінням Державної міграційної служби України у м. Києві було вручено позивачу повідомлення № 35 від 16 лютого 2016 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

17. У вищезазначеному повідомленні зазначено, що відповідно до статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту» позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону відсутні на підставі рішення Державної міграційної служби України від 30 грудня 2015 року № 903-15.

18. Позивач, вважаючи рішення Державної міграційної служби України від 30 грудня 2015 року № 903-15 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернувся з цим позовом до суду першої інстанції.

19. Водночас судами встановлено, що звернення позивача за міжнародним захистом обумовлено намірами щодо легалізації в Україні і не пов'язано із ситуацією громадянської належності позивача.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

20. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

21. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

22. Згідно з п.1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

23. Відповідно до п.4 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.

24. Пунктом 13 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

25. Статтею 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

26. Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

27. Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

28. Згідно з частиною шостою статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

29. Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

30. Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.

VI. Позиція Верховного Суду

31. Враховуючи наведені норми діючого законодавства, наведені позивачем обставини та вказані ДМС факти про країну походження позивача, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що не встановлено фактів, які б свідчили про можливість позивача стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуваючи за межами країни своєї громадянської належності, не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

32. Причини, які позивач зазначає, щоб залишитись в Україні, не пов'язані з побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, та не відповідають критеріям, визначеним пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

33. Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що спірне рішення ДМС України від 30 грудня 2015 року № 903-15 про відмову у визнанні громадянина Китайської Народної Республіки ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є обґрунтованим та правомірним, а позовні вимоги є безпідставними та не ґрунтуються на приписах законодавства, що регулює спірні правовідносини, а тому задоволенню не підлягають, що вірно було встановлено судами попередніх інстанції.

34. За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.

35. Доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

36. Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

37. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VII. Судові витрати

38. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу представника позивача громадянина Китайської Народної Республіки ОСОБА_2 залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2017 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець