Історія справи

Ухвала КАС ВП від 17.12.2020 року у справі №520/4403/2020

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2021 року

м. Київ

справа № 520/4403/2020

адміністративне провадження № К/9901/31285/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Калашнікової О. В.,

суддів: Жука А. В., Мартинюк Н. М.,

розглянувши у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини 3017 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою адвоката Пушкарьова Ігоря Олеговича - представника ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року (головуючий суддя - Заічко О. В. ), постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року (головуючого судді-Кононенко З. О., суддів: Сіренко О. І., Калиновського В. А.)

І.

СУТЬ СПОРУ

1. У квітні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини 3017 (далі - відповідач, військова частина), в якому просив, враховуючи заяву про зміну позовних вимог:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації під час звільнення з військової служби за відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік;

- стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку, що складає 213 787 грн (двісті тринадцять тисяч сімсот вісімдесят грн) 62 коп.

1.1. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що при звільненні з військової служби із позивачем не було здійснено у повному обсязі розрахунку, а саме - не виплачено компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

2. З 2015 року ОСОБА_1 проходив службу за контрактом у військовій частині 3017 Східного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України, під час проходження служби отримав статус учасника бойових дій.

3. Наказом командира військової частини 3017 Національної гвардії України від 30 серпня 2018 року №60 о/с старшого солдата ОСОБА_1 звільнено у запас відповідно до підпункту "а" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у зв'язку із закінченням строку контракту).

4. Наказом командира військової частини 3017 Східного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України (по стройовій частині) №178 від 31 серпня 2018 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення.

5. При звільненні позивачу не здійснено виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з 2015 по 2018 рік. Враховуючи наведене, позивач звернувся до суду.

6. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року у справі № 520/9228/19 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 (рішення набрало законної сили 13 грудня 2019 року).

6.1. Визнано протиправною бездіяльність Військової частина 3017 Східного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби (31 серпня 2018 року).

6.2. Зобов'язано військову частину нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

7. Зазначене рішення було виконано 25 березня 2020 року, шляхом надходження відповідних коштів на рахунок позивача.

8. Оскільки компенсацію за невикористану відпустку виплачено не в день звільнення з військової служби - 31 серпня 2018 року, а 25 березня 2020 року, позивач звернувся до суду із вимогою щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

9. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року, залишеного без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

10. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку про те, що компенсація за невикористану відпустку не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця, а є самостійним видом відшкодування, яке виплачується за певних умов. А тому норми статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) не можуть застосовуватись до затримки виплати спірної компенсації.

11. Приймаючи оскаржувані рішення, суди першої та апеляційної інстанцій керувались правовим висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі №802/1854/17-а.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)

12. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернувся зі скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення, прийняти нове рішення, яким стягнути з військової частини середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку з 01 вересня 2018 року по 24 березня 2020 року в розмірі 215388,18 грн.

13. Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).

14. Позивач зазначає, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну невиплату працівнику всіх належних сум, тому суди попередніх інстанцій повинні були застосувати норми статей 116 та 117 КЗпП України, керуючись висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18, від 12 серпня 2020 року у справі №400/3151/19, від 29 квітня 2020 року у справі №821/569/17, №825/598/17, №808/858/16, №817/1178/17, №815/5826/16, №1.380.2019.003696, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду, висловлених у постановах від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.

15. Відповідач не скористався правом подачі відзиву на касаційну скаргу. Ухвалу про відкриття касаційного провадження у цій справі отримав 10 лютого 2020 року відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

16. Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

17. Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

18. Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України від 22 жовтня 1993 року N 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон N 3551-XII).

19. Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону N 3551-XII учасникам бойових дій надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

20. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначає Закон України від 20 грудня 1991 року N 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон N 2011-XII).

21. Частинами першою, другою статті 9 Закону N 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

22. Частиною восьмою статті 10-1 Закону N 2011-XII передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

23. Статтею 16-2 Закону України від 15 листопада 1996 року N 504/96-ВР "Про відпустки" визначено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

24. Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 47 КЗпП України.

25. Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

26. Відповідно до статті 117 КЗпП України В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 117 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

27.08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року N460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон N 460-IX).

28. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону N 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року N460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Законом N 460-ІХ.

29. ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу у цій справі у листопаді 2020 року.

30. Враховуючи дату подання касаційної скарги та вказані процесуальні норми, касаційний розгляд справи здійснюється в порядку, передбаченому КАС України в редакції, що діє на момент прийняття рішення судом касаційної інстанції.

31. Частинами 1 -3 статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені Частинами 1 -3 статті 341 КАС України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

32. Враховуючи вимоги та обґрунтування касаційної скарги, перегляд оскаржуваних судових рішень буде здійснюватися Верховним Судом в межах касаційної скарги.

33. Предметом спору у даній справі є бездіяльність військової частини, яка полягає у не нарахуванні та не здійсненні виплати військовослужбовцю середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (компенсація за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій).

34. Суди попередніх інстанцій, приймаючи оскаржувані рішення, дійшли висновку про відсутність підстав для стягнення коштів за затримку виплати спірної компенсації, застосовуючи правовий висновок, викладений Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 04 березня 2020 року у справі №802/1854/17-а.

35. Колегія суддів Верховного Суду не погоджується із вказаним висновком з огляду на наступне.

36. Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

37. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року у справі № 520/9228/19 визнано право ОСОБА_1 на нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Вказане рішення набрало законної сили 13 грудня 2019 року.

38. Отже, судовим рішенням яке набрало законної сили, встановлено право позивача на виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за відповідний період.

39. З аналізу статей 47, 116, 117 КЗпП України убачається, що умовами застосування частини 1 статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

40. Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору ті відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

41. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, від 13 травня 2020 року, проте, суди попередніх інстанцій не застосували вказані висновки.

42. Судами встановлено, що позивач звільнений з військової служби наказом від 30 серпня 2018 року №60 о/с та виключений зі списків особового складу. Остаточний розрахунок з позивачем проведено 25 березня 2020 року.

43. Наведене свідчить, що остаточний розрахунок з позивачем при звільненні було здійснено відповідачем з порушенням строків, встановлених статтею 116 КЗпП України, а тому Верховний Суд вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав, визначених статтею 117 КЗпП України, для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку.

44. У свою чергу, є безпідставним посилання судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях на правовий висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 04 березня 2020 року у справі №802/1854/17-а, оскільки у цій справі предметом спору є не здійснення виплати підйомної допомоги, яка не є складовою грошового забезпечення військовослужбовця.

45. Враховуючи, що як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, невірно застосована стаття 117 КЗпП України щодо непоширення її дії на правовідносини, які виникають у зв'язку з виконанням обов'язку роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, в тому числі і після прийняття судового рішення, без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17,

46. Зважаючи на те, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовані норми матеріального права, не визначено розміру середнього заробітку, не встановлено час затримки розрахунку, тобто не встановлено відповідних фактичних обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення, колегія суддів Верховного Суду не може визначити самостійно розмір відшкодування ОСОБА_1 за час затримки розрахунку при звільненні.

47. При цьому, судам при новому розгляді справи необхідно врахувати, що частиною 1 статті 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені частиною 1 статті 117 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

48. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

49. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини 1 статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

50. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

51. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19, від 14 липня 2021 року у справі №200/10839/19-а, від 20 січня 2021 року у справі № 240/12238/19, від 23 грудня 2020 року у справі №803/1768/17.

52. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

53. Відповідно до частин 1 -5 статті 242 КАС України Рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному частин 1 -5 статті 242 КАС України.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

54. Отже, оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 242 КАС України, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та процесуального права, що призвело до постановлення помилкового судового рішення. Враховуючи, що виправлення відповідної помилки потребує з'ясування обставин і дослідження доказів, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

VІІ. СУДОВІ ВИТРАТИ

55. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Пушкарьова Ігоря Олеговича - представника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року, постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року у справі № 520/4403/2020 скасувати.

Справу № 520/4403/2020 направити на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Cудді О. В. Калашнікова

А. В. Жук

Н. В. Мартинюк