Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 січня 2019 року

Київ

справа №826/4865/15

адміністративне провадження №К/9901/5070/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Гриціва М.І.,

суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними матеріалами касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2015 року (суддя Добрянська Я.І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2015 року (судді Саприкіна І.В., Межевич М.В., Троян Н.М.) у справі № 826/4865/15 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова Сергія Івановича (далі - Уповноважена особа Фонду, Банк відповідно) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив:

У березні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом про:

визнання протиправною бездіяльності Фонду щодо не включення позивачки до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за вкладом за Договором банківського вкладу (депозиту) «ПЛАНЕР» від 10 липня 2014 року № 45152 (далі - Договір);

визнання протиправною бездіяльності Уповноваженої особи Фонду щодо не включення позивачки до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за вкладом за Договором;

зобов'язання Уповноваженої особи Фонду надати до Фонду додаткову інформацію щодо вкладника - ОСОБА_1, щодо якої необхідно здійснити виплату відшкодування коштів у розмірі 200 000,00 грн за вкладом за Договором;

зобов'язання Фонду включити ОСОБА_1 до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за вкладом за Договором у розмірі 200 000, 00 грн.

Суди у цій справі встановили, що 10 липня 2014 року між Банком та ОСОБА_1 укладено Договір, згідно з умовами якого Банк приймає від вкладника на вкладний (депозитний) рахунок гроші кошти в сумі 16 387, 82 доларів США у тимчасове строкове користування на строк до 11 серпня 2014 року та зобов'язується сплачувати проценти за його тимчасове користування в розмірі, встановленому пунктом 1.2 цього договору. Місце укладення договору - місто Донецьк.

Відповідно до наявних у матеріалах справи платіжних доручень в іноземній валюті або банківських металах від 10 липня 2014 року за депозитною угодою від 10 липня 2014 року № 45152 на рахунок позивачки надійшло16 387, 82 та 38, 94 доларів США.

Правління НБУ постановою від 15 липня 2014 року № 410/БТ віднесло Банк до категорії проблемних у зв'язку з порушенням вимог Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій юридичними та фізичними особами, затвердженого постановою НБУ від 03 грудня 2003 року № 516. Постановою від 14 серпня 2014 року № 491 «Про внесення ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» до категорії неплатоспроможних» Правління НБУ віднесло Банк до такого виду банків та виконавча дирекція Фонду призначила Уповноваженою особою Фонду Гончарова Сергія Івановича. Наказом від 30 жовтня 2014 року Уповноважена особа Фонду створила Комісію щодо визнання нікчемними правочинів (договорів) банківських вкладів.

За результатами роботи Комісії визнано нікчемним, зокрема, правочин (договір) банківського вкладу позивача від 10 липня 2014 року № 45152, що підтверджується витягом з додатку № 1 до протоколу Комісії щодо визнання нікчемними вкладів від 10 листопада 2014 року № 1. У зв'язку з чим листом від 18 грудня 2014 року позивача було повідомлено про нікчемність Договору.

Правління НБУ постановою від 10 листопада 2014 року № 717 прийняло рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Банку.

Виконавча дирекція Фонду рішенням від 13 листопада 2014 року № 119 ухвало рішення щодо початку процедури ліквідації Банку та призначила Уповноваженою особою на ліквідацію Банку Гончарова С.І.

Зі слів представника позивачки ОСОБА_1 звернувся до банку-агента, що здійснює виплати вкладників Банку ПАТ «Альфа-Банк», де вона дізналася, що її не включили до загального Реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

Після цього позивачка звернувся до Уповноваженої особи Фонду із заявою від 26 грудня 2014 року, у якій просила виплатити гарантовану суму відшкодування за вкладом.

У відповідь на цю заяву Уповноважена особа Фонду повідомила, що Договір є нікчемним відповідно до вимог статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VІ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VІ) та статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).

Кошти по договору банківського вкладу позивачу не були повернуті.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 27 травня 2015 року у задоволенні позову відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою 26 серпня 2015 року постанову суду першої інстанції залишив без змін.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки відповідачі не порушили законних прав та інтересів позивачки.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши, що за Договором банк взяв на себе зобов'язання, виконати які він не був спроможний. Укладення договору банківського рахунку та проведення фінансових операцій щодо зарахування коштів на рахунок, відкритий на ім'я позивачки, погіршувало фінансове становище банку і сприяло приведенню банку до неплатоспроможності, що з урахуванням вимог статті 38 Закону № 4452-VІ є підставою для визначення нікчемності правочинів.

ОСОБА_1 не погодилася із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і звернулася із касаційною скаргою про їх скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Вважає, що суди не дослідили повно, всебічно та об'єктивно докази у справі і хибно оцінили фактичні обставини справи.

Також наголошує, що Уповноважена особа Фонду перевищила свої повноваження, коли визнала договір банківського вкладу позивача нікчемним, оскільки в цьому разі відсутні обставини, передбачені частиною третьою статті 38 Закон № 4452-VІ, яка є спеціальною нормою.

Указує на помилковість висновків судів щодо необхідності особистого внесення грошових коштів на власний депозитний рахунок.

Скаржниця вважає безпідставними та надуманими посилання Уповноваженої особи Фонду на той факт, що в її випадку йдеться про дроблення вкладу з метою отримання відшкодування за рахунок Фонду.

У відзиві на касаційну скаргу Фонд просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Верховний Суд переглянув судові рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги, з'ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про таке.

Верховний Суд раніше сформулював правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах. Зокрема, у постанові від 04 липня 2018 року (справа № 826/1476/15) виснував, що перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання про віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.

У цьому рішенні суд зазначив також, що поняття «подрібнення вкладів», «розбивка вкладів», вжиті у судових рішеннях, не є правовими. Фактично під «подрібненням» чи «розбивкою» розуміється перерахування коштів з рахунку однієї фізичної особи на рахунок іншої.

Якщо внаслідок проведених операцій Фонду, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державною виплат), то стаття 38 Закону 4452-VI не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі статті 228 ЦК. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивачки будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.

Згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторони правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

При цьому при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК та частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписала уповноважена особа Фонду як особа, що здійснює повноваження органу управління банку.

Ці висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, ухвалені за результатами розгляду справ, фактичні обставини яких є подібними до фактичних обставин, встановлених у справі, що розглядається, - спір у справі, що розглядається, також стосується правомірності дій уповноваженої особи Фонду, Фонду щодо відмови включити позивачку до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та правомірності наказу уповноваженої особи Фонду про визнання правочину нікчемним, тому колегія суддів у вимірі фактичних обставин цієї справи вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволені позову без встановлення фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, є передчасними.

Разом з тим, з'ясування зазначених обставин має істотне значення при вирішенні спору для встановлення обґрунтованості позовних вимог.

При цьому, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду;

Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 353 цього ж Кодексу підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

За таких обставин висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог є передчасними і зробленими без дослідження всіх зібраних у справі доказів, а тому судові рішення у справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи місцевому адміністративному суду необхідно врахувати викладене, в повній мірі дослідити всі зібрані у справі докази, надати належну правову оцінку аргументам учасників справи, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 238, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2015 року у справі № 826/4865/15 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова Сергія Івановича про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії скасувати.

Справу № 826/4865/15 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова Сергія Івановича про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Гриців

Судді : Я.О. Берназюк

Н.В. Коваленко