Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.01.2021 року у справі №580/35/20

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 580/35/20

адміністративне провадження № К/9901/566/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Загороднюка А. Г.,

суддів: Єресько Л. О., Мартинюк Н. М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Черкаської обласної Прокуратури на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року (судді: Лічевецький І. О., Шурко 0.І., Оксененко О. М) у справі за позовом ОСОБА_1 до Черкаської обласної прокуратури, виконуючого обов'язки прокурора Черкаської області Павленка Володимира Володимировича, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді,

УСТАНОВИЛ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1) звернулась до суду з позовом до Черкаської обласної прокуратури, виконуючого обов'язки прокурора Черкаської області Павленка Володимира Володимировича, у якому просила:

-визнати протиправним та скасувати наказ Черкаської обласної прокуратури від 03 грудня 2019 року №340к;

-визнати протиправними дії виконуючого обов'язки прокурора Черкаської області Павленка Володимира Володимировича щодо видачі наказу від 03 грудня 2019 року №340к;

-поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури;

-поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу організаційно- методичної роботи управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Черкаської області або рівнозначній (рівноцінній) посаді в органах прокуратури Черкаської області;

-стягнути з прокуратури Черкаської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу до дня фактичного поновлення на посаді;

- стягнути з виконуючого обов'язки прокурора Черкаської області Павленка Володимира Володимировича на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100000
грн.

На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначала, що оскаржуваний наказ від 03 грудня 2019 року №340к про звільнення її з посади начальника відділу організаційно- методичної роботи управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Черкаської області є протиправним, оскільки у відповідачів були відсутні законні підстави для звільнення з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру", у зв'язку з відсутністю фактичної ліквідації, реорганізації прокуратури Черкаської області.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року №113-IX лише передбачена зміна найменування ланок системи прокуратури, в свою чергу перейменування органів відповідно до положень чинного законодавства не є реорганізацією чи ліквідацією органів прокуратури. Станом на час звільнення позивача наказ про скорочення чисельності прокурорів у прокуратурі Черкаської області був відсутній, а тому, на переконання позивача, її звільнення з адміністративної посади відбулось не у спосіб, визначений законодавством.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ прокуратури Черкаської області від 03 грудня 2019 року №340к. Визнано протиправними дії виконуючого обов'язки прокурора Черкаської області Павленка Володимира Володимировича щодо видачі наказу від 03 грудня 2019 року №340к. Поновлено ОСОБА_1 в органах Черкаської обласної прокуратури (до зміни назви - прокуратура Черкаської області) на рівнозначній (рівноцінній) посаді начальника відділу організаційно-методичної роботи управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Черкаської області. Стягнуто з Черкаської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 312 483,37
грн. з утриманням податків та інших обов'язкових платежів. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Черкаська обласна прокуратура звернулась до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції.

10 грудня 2020 року ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року зупинено провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Черкаської обласної прокуратури, виконуючого обов'язки прокурора Черкаської області Павленка Володимира Володимировича про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді до розгляду Конституційним Судом України подання 50 народних депутатів України 3/116 (20) від 18 березня 2020 року щодо відповідності Конституції У країн и (конституційності) Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX (зі змінами).

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що оскільки позивачкою оскаржується наказ Черкаської обласної прокуратури №340к від 03 грудня 2019 року, який прийнятий на підставі положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX, рішення Конституційного суду України матиме преюдиційне значення для цієї адміністративної справи.

Провадження в суді касаційної інстанції.

Відповідач, уважаючи ухвалу суду апеляційної інстанції про зупинення провадження у справі постановленою з порушенням вимог процесуального закону, подав касаційну скаргу.

У касаційній скарзі автор просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Позиція інших учасників справи.

До Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому позивачка, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Рух касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Черкаської обласної прокуратури на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 15 квітня 2021 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Нормативне регулювання й оцінка Верховного Суду.

У силу частин 1 та 2 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на приписи зазначеної норми процесуального закону, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними, допустимими та достовірними доказами.

Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 236 КАС України суд зупиняє провадження у справі, зокрема, у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі. Суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

З огляду на зазначені вимоги закону для вирішення питання про зупинення провадження у справі адміністративний суд повинен у кожному конкретному випадку з'ясувати:

-чи існує вмотивований зв'язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається адміністративним судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку, зокрема, адміністративного судочинства;

-чим обумовлюється об'єктивна неможливість розгляду цієї справи.

Об'єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої полягає в тому, що рішення суду в іншій справі встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у цій справі, зокрема факти, що мають преюдиційне значення.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені в цьому - процесі, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Відповідно до матеріалів справи, оскаржуваний наказ прокуратури Черкаської області №340к від 03 грудня 2019 року прийнято на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року №113-IX.

Предметом доказування в адміністративній справі, що розглядається є правомірність/протиправність звільнення позивачки з посади, яку вона займала в органах прокуратури.

Колегія суддів Верховного Суду зауважує, що факт звільнення позивачки є достатнім для вирішення спору по суті.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на розгляді Конституційного Суду України перебуває конституційне подання 50 народних депутатів України 3/116 (20) від 18 березня 2020 року щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX (зі змінами).

При цьому згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

За правилами статті 6 КАС України та статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" норми Конвенції та практика Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ, Суд) є джерелами права для судів України.

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (§ 124 рішення у справі "Kudla v. Poland", § 30 рішення у справі "Vernillo v. France", § 43 рішення у справі "Frydlender v.

France", § 43 рішення у справі "Wierciszewska v. Poland", § 23 рішення в справі "Capuano v. Italy" та ін. ).

Не вдаючись до детального аналізу практики ЄСПЛ із питання, що розглядається, Верховний Суд нагадує про відображений у § 45 Рішення у справі Frydlender v.

France (заява № 30979/96) висновок Суду, згідно з яким "Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов'язків (див. Caillot v. France, № 36932/97, § 27,4 червня 1999 року). Далі Суд знову зазначає, що працівник, який вважає, що роботодавець неправомірно відсторонив чи звільнив його, має важливий особистий інтерес до забезпечення швидкого судового розгляду питання законності цього заходу, оскільки трудові спори за своєю природою вимагають оперативного вирішення, враховуючи значимість цього питання для зацікавленої особи, яка через звільнення втрачає засоби для існування (див. рішення Obermeier v. Austria від 28 червня 1990 року, § 72, та рішення Caleffi v. Italy від 24 травня 1991 року, § 17)".

Отже, тривале зволікання судами з розглядом трудових спорів, різновидом яких є спори щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, ставить під загрозу дотримання з боку України пункту 1 статті 6 Конвенції.

У цій справі суд, зупиняючи провадження у справі, не обґрунтував належним чином наявності зв'язку між очікуваним рішенням Конституційного Суду України за наслідками розгляду згаданих вище конституційних подань і предметом цього спору, в тому числі не конкретизував, у чому саме полягає об'єктивна неможливість розгляду цієї справи без попереднього вирішення органом конституційної юрисдикції зазначених подань.

Подібні висновки щодо застосування згаданих норм процесуального права висловлені у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року в адміністративній справі №826/25204/15, прийнятій у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду.

При цьому суд не врахував положення статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України", якою встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Також колегія суддів Верховного Суду зазначає, що відповідно до частини 4 статті 7 КАС України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Висновки по суті вимог касаційної скарги.

За наведеного правового регулювання й обставин справи Верховний Суд констатує, < що оскаржуване судове рішення не відповідає визначеним КАС України критеріям законності та обґрунтованості. Відтак, суд допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Крім того, згадане конституційне провадження за конституційними поданнями 50 народних депутатів України 3/116 (20) від 18 березня 2020 року щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX (зі змінами) на час касаційного розгляду залишається нерозглянутим, що додатково викликає сумнів у доцільності подальшого зупинення провадження у цій справі.

Таким чином, касаційна скарга Черкаської обласної Прокуратури підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення - скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Судові витрати.

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Черкаської обласної прокуратури задовольнити.

2. Ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року у справі №580/35/20 скасувати, а справу направити до Шостого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач А. Г. Загороднюк

судді Л. О. Єресько

Н. М. Мартинюк