Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 березня 2018 року

Київ

справа №219/1022/17

адміністративне провадження №К/9901/15737/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик А.Ю., Гімона М.М.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 219/1022/17

за позовом ОСОБА_1 до Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на постанову Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 17 березня 2017 року, прийняту у складі головуючого судді Фролової Н.М. та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Сіваченка І.В., суддів Міронової Г.М., Чебанова О.О.,

в с т а н о в и в :

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - Бахмутське ОУПФ України Донецької області), в якому просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати йому пенсії з березня 2016 року;

- зобов'язати відповідача поновити нарахування та виплату йому пенсії та сплатити виниклу заборгованість за період з березня 2016 року, на рахунок в уповноваженому банку, обраному ним;

- звернути постанову в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць до негайного виконання;

- зобов'язати відповідача надати до суду звіт про виконання постанови у строк один місяць з дня отримання копії постанови після набрання нею законної сили.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він є пенсіонером за віком, перебуває на обліку у відповідача та до лютого місяця 2016 року включно отримував пенсію за віком шляхом зарахування коштів на рахунок, відкритий в уповноваженому банку ПАТ «Укрсоцбанк». У березні місяці 2016 року виплати йому припинили, і відповідачем повідомлено, що йому необхідно відкрити рахунок у АТ «Ощадбанк», підтвердити місце проживання і у черговий раз з'явитися до відповідного підрозділу Пенсійного фонду. Вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують його права.

Постановою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 17 березня 2017 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправною бездіяльність Бахмутського ОУПФ України Донецької області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 пенсії з березня 2016 року; зобов'язано Бахмутське ОУПФ України Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії позивачу та сплатити виниклу заборгованість за період з березня 2016 року, на рахунок в уповноваженому банку, обраному раніше отримувачем пенсії ОСОБА_1

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року апеляційну скаргу Бахмутського ОУПФ України Донецької області задоволено частково. Постанову Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 17 березня 2017 року в частині задоволення позовних вимог про перерахування ОСОБА_1 заборгованості по пенсії на рахунок в уповноваженому банку ПАТ «Укрсоцбанк» скасовано, та в цій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено. В решті постанову Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 17 березня 2017 року залишено без змін.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що відповідачем не доведено наявності передбачених статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» підстав для припинення позивачу виплати пенсії.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ставить питання про їх скасування та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги мотивовані тим, що перелік підстав для припинення виплати пенсії встановлений у статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», не є вичерпним та може врегульовуватись іншими нормативно-правовими актами.

Позивач своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону судові рішення суду першої та апеляційної інстанції відповідають, а викладені в касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.

Згідно з статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером за віком та перебуває на обліку в Бахмутському ОУПФ України Донецької області. Позивач був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується копією паспорта. Згідно з довідкою від 26 січня 2015 року № 1419034007 позивача взято на облік як особу, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції та перебуває за адресою: АДРЕСА_1. З 01 березня 2016 року відповідачем припинено виплату пенсії позивачу. При цьому, відповідачем рішення про припинення виплати пенсії позивачці з березня 2016 року не приймалось.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України або підставою для їх обмеження.

Таким чином, держава зобов'язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 06 жовтня 2015 року у справі № 608/1189/14-а прийшов до аналогічних висновків та зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Конституційний Суд України у рішенні (справа про рівність сторін судового процесу) від 12 квітня 2012 року № 9-рп зазначив, що рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статтях 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 14), Протоколі № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 1), ратифікованих Україною та у Загальній декларації прав людини 1948 року (статтях 1, 2, 7). Гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у пунктах 51, 54 та тексті свого рішення у справі «Пічкур проти України» (№ 10441/06) право на отримання пенсії не може бути залежним від місця проживання заявника. Різниця в поводженні, є порушенням статі 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та рішення апеляційного суду у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області залишити без задоволення.

Постанову Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 17 березня 2017 року у нескасованій частині та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року у справі № 219/1022/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик

М.М. Гімон

Судді Верховного Суду