Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.09.2019 року у справі №154/1150/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 вересня 2019 року

Київ

справа №154/1150/16

адміністративне провадження №К/9901/14446/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Желєзного І. В., суддів Берназюка Я. О., Саприкіної І. В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу

за касаційною скаргою виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Костіва М. В., суддів Бруновської Н. В., Шавеля Р. М. від
09.11.2016

у справі №154/1150/16

за позовом ОСОБА_1

до виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії

УСТАНОВИЛ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У квітні 2016 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся в суд з позовом до виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради Волинської області про приватизацію жилих приміщень у гуртожитках від 19 листопада 2015 року №325 в частині відмови йому у приватизації кімнати АДРЕСА_1; зобов'язати виконавчий комітет Володимир-Волинської міської ради Волинської області прийняти рішення щодо надання дозволу на приватизацію кімнати АДРЕСА_1.

2. Постановою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від
15.07.2016 у задоволенні позову відмовлено.

3. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2016 скасовано постанову Володимир-Волинського міського суду Волинської області від
15.07.2016 та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради Волинської області від 19.11.2015 року №325 в частині відмови у приватизації кімнати АДРЕСА_1 ОСОБА_1. Зобов'язано виконавчий комітет Володимир-Волинської міської ради Волинської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.10.2015 про оформлення передачі в приватну власність приміщення кімнати АДРЕСА_1. Вирішено питання судових витрат.

4.07.12.2016 відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2016 скасувати, а постанову Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 15.07.2016 залишити без змін.

5. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.12.2016 відкрито касаційне провадження у справі.

6. У зв'язку з ліквідацією Вищого адміністративного суду України справу передано на розгляд Верховному Суду.

7. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від
28.02.2018 справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючої судді Анцупової Т. О., суддів Стародуба О. П., Кравчука В. М.

8. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2019 справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Желєзного І. В., суддів Берназюка Я. О., Саприкіної І. В.

9. Заперечень, відзиву на касаційну скаргу позивач не подав.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

10. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою від 13.10.2015 про передання йому в приватну власність приміщення кімнати

АДРЕСА_1. За результатами розгляду заяви відповідачем відмовлено в оформленні передачі позивачу в приватну власність зазначеної вище кімнати з тих підстав, що всупереч пункту 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 №396, не була надана копія ордеру на кімнату у гуртожитку.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

12. В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що будучи наймачем кімнати АДРЕСА_1 понад 5 років, з метою реалізації свого права на приватизацію, звернувся з відповідною заявою до Володимир-Волинської міської ради. У вказану кімнату був поселений на підставі договору найму жилої площі у гуртожитку, який ним втрачений. У зв'язку із відсутністю ордеру відповідач відмовив йому у задоволенні вказаної заяви.

13. Відповідач просив відмовити позивачу у задоволенні позову, покликаючись на те, що у жовтні 2015 року дійсно позивач звернувся до Володимир-Волинської міської ради з заявою про передачу йому у власність вищезгаданої кімнати в гуртожитку, однак до такої не було долучено необхідних для приватизації документів, відтак відповідач на законних підставах прийняв оскаржуване рішення.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

14. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що оскільки заява до органу приватизації була подана без необхідних для приватизації документів, а саме копії ордеру про надання жилої площі або договору найму жилої площі у гуртожитку, то відповідач на законних підставах прийняв оскаржуване рішення.

15. Суд апеляційної інстанції не погодився з такими висновками та зазначив, що за відсутності інформації щодо отримання позивачем ордеру на вселення у житло, прописка (реєстрація) позивача в кімнаті гуртожитку, яка підтверджується належними доказами, свідчить про законність користування таким. Відмова відповідача з підстав ненадання позивачем копії ордеру на жиле приміщення є формальною та порушує конституційне право позивача на безкоштовну приватизацію житла.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

16. У касаційній скарзі виконавчий комітет Володимир-Волинської міської ради не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції з таких підстав: відповідач не передавав позивачу кімнату у гуртожитку комунальної власності та рішення щодо надання йому житлового приміщення не приймав; договори про надання житлово-комунальних послуг не є належними та допустимими доказами вселення та проживання позивача у вказаній кімнаті; неправильним є ототожнення договорів про надання житлово-комунальних послуг з договором найму житла в гуртожитку.

VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

17. Суд дослідив доводи касаційної скарги, перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами попередніх інстанцій та дійшов таких висновків.

18. Згідно із частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з цим позовом, КАС України) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

19. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

20. У пункті 24 рішення від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, в рішенні від
12.10.1978 у справі "Занд проти Австрії" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (..) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (..)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

21. На підставі пункту 7 частини 1 статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

22. Відповідно до частини 2 статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

23. Пунктом 1 частини 2 статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

24. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

25. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

26. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

27. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

28. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

29. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

30. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №685/1346/15-а.

31. Як установлено судами, позивач звернувся з позовом до виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради Волинської області про приватизацію жилих приміщень у гуртожитках від 19 листопада 2015 року №325 в частині відмови йому у приватизації кімнати АДРЕСА_1 та зобов'язання виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради Волинської області прийняти рішення щодо надання дозволу на приватизацію кімнати АДРЕСА_1.

32. Отже, цей позов подано на поновлення прав позивача у сфері житлових відносин.

33. За правилами пункту 1 частини 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного судового рішення) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

34. Згідно із частиною 3 статті 9 Житлового кодексу Української РСР громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

35. У порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов'язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо). Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб'єкта владних повноважень як відповідача.

36. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №К/9901/12678/18, від 03.04.2019 у справі №826/11308/18, у постанові Верховного Суду від 18.09.2018 у справі №826/15164/15.

37. Таким чином, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки пов'язані з поновленням порушеного права у сфері житлових відносин, то такі спори відносяться до захисту цивільних (житлових) прав.

38. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №806/104/16, від 03.10.2018 у справі №757/37024/15-а.

39. При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

40. За нормами частини 3 статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

41. Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що спір, який розглядається, не має публічно-правового характеру та не відповідає нормативному визначенню адміністративної справи, а тому не належить до розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися за нормами Цивільного процесуального кодексу України.

42. Відповідно до частини 1 статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно частини 1 статті 354 КАС України.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених частини 1 статті 354 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Керуючись статтями 349, 354, 355, 356 КАС України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради задовольнити частково.

2. Постанову Володимир-Волинського міського суду Волинської області від
15.07.2016 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від
09.11.2016 скасувати.

3. Провадження в справі №154/1150/16 за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради про визнання дій протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - закрити.

4. Роз'яснити позивачу право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя -доповідач І. В. Желєзний

Суддя Я. О. Берназюк

Суддя І. В. Саприкіна