Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 вересня 2018 року

Київ

справа №826/13194/16

провадження №К/9901/2661/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/13194/16

за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Київській області, за участю третьої особи - Міністерства юстиції України, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Головного територіального управління юстиції у Київській області на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 вересня 2017 року, прийняту у складі головуючого судді Келеберди В. І., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Чаку Є. В., суддів: Файдюка В. В., Мєзєнцева Є. І.,

І. Суть спору

1. У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі - ГТУЮ у Київській області), за участю третьої особи - Міністерства юстиції України, в якому просила:

1.1 визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати заробітної плати за період роботи з 01 червня 2014 року по 30 червня 2015 року;

1.2 стягнути на її користь заборгованість із заробітної плати у розмірі 56005,56 грн.;

1.3 стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 115564,00 грн.;

1.4 стягнути завдану їй моральну шкоду у сумі 50000,00 гривень.

2. В обґрунтування позову зазначає, що вона, починаючи з 1998 року, обіймала керівні посади в органах юстиції. Так, 02 жовтня 2007 року ОСОБА_1 було призначено на посаду першого заступника начальника ГТУЮ у Київській області, яку вона обіймала по 30 червня 2015 року, після чого була звільнена за переведенням для подальшої роботи в Центральному державному архіві громадських об'єднань.

2.1 Позивач стверджує, що під час роботи на посаді заступника начальника ГТУЮ у Київській області вона отримувала заробітну плату включно по травень 2014 року, однак за період з 01 червня 2014 року по 30 червня 2015 року заробітна плата їй не нараховувалася та не виплачувалась, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 56005,56 гривень.

2.2 Крім того, наведену заборгованість відповідач не виплатив ні у день звільнення, ні в подальшому, у зв'язку з чим позивач вважає, що з ГТУЮ у Київській області підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 115564,00 гривень.

2.3 Позивач наголошує, що непроведення вчасних виплат завдало їй моральної шкоди на суму 50000 грн., яка полягає у душевних стражданнях та втрати нормальних життєвих зв'язків.

2.4 Вважаючи бездіяльність відповідача неправомірною, ОСОБА_1 звернулась до суду з метою захисту своїх прав.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. Відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 678/к від 02 жовтня 2007 року та наказу Головного управління юстиції у Київській області № 1372/к від 02 жовтня 2007 року ОСОБА_1 призначено на посаду першого заступника начальника Головного управління юстиції у Київській області як таку, що успішно пройшла стажування, звільнивши її з посади заступника начальника Головного управління юстиції у Київській області.

4. 30 червня 2015 року позивача на підставі наказу Міністерства юстиції України № 2030/к від 30 червня 2015 року та наказу ГТУЮ у Київській області № 906/3 від 30 червня 2015 року позивача звільнено з посади першого заступника начальника Головного управління юстиції у Київській області за переведенням для подальшої роботи в Центральному державному архіві громадських об'єднань, відповідно до пункту 5 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

5. Згідно з довідкою про доходи від 07 серпня 2015 року ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась заробітна плата щомісячно по травень 2014 року включно.

6. У період з 01 червня 2014 року по 30 червня 2015 року заробітна плата позивачу не нараховувалась.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

7. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року, позовні вимоги задоволено частково.

7.1 Визнано протиправною бездіяльність ГТУЮ у Київській області щодо невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за період роботи з 01 червня 2014 року по 30 червня 2015 року.

7.2 Стягнуто з ГТУЮ у Київській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період роботи на посаді першого заступника начальника Головного управління юстиції у Київській області з 01 червня 2014 року по 30 червня 2015 року у розмірі 75116,60 грн., за вирахуванням з цієї суми податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску.

7.3 В решті позову - відмовлено.

8. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про протиправність бездіяльності відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 заробітної плати за період роботи на посаді першого заступника начальника Головного управління юстиції у Київській області за період з 01 червня 2014 року по 30 червня 2015 року.

9. Зазначена позиція була підтримана і Київським апеляційним адміністративним судом, який переглянув постанову суду першої інстанції та залишив її без змін.

IV. Касаційне оскарження

10. У касаційній скарзі ГТУЮ у Київській області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким відмовити у позові.

11. В мотивування касаційної скарги зазначає, що 03 лютого 2014 року позивача було попереджено про скорочення посади першого заступника начальника Головного управління юстиції у Київській області та їй було запропоновано обійняти інші посади, проте, ОСОБА_1 відмовилася від пропозицій та, починаючи з 24 березня 2014 року по 26 травня 2014 року, перебувала на лікарняному у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю. З 27 травня 2014 року по дату звільнення, тобто по 30 червня 2015 року, позивач була відсутня на робочому місці без поважних причин, покладені на неї обов'язки не виконувала, а тому підстав для нарахування заробітної плати у зазначений період, на думку відповідача, не виникло.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

12. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

13. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

14. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

15. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

16. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

17. Питання нарахування та виплати заробітної плати, під час перебування на державній службі регулюються Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), Законом України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, який діяв на час спірних правовідносин, Законом України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР.

18. Пунктом 6 частини першої статті 11 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, встановлено, що державний службовець має право на оплату залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому присвоєно, якості, досвіду та стажу роботи.

19. Визначення заробітної плати міститься у статті 1 Закону України "Про оплату праці" та означає винагороду, обчислену, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

20. За змістом пунктів 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи (календарні дні) на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим із дотриманням вимог законодавства.

21. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин.

VI. Позиція Верховного Суду

22. Аналіз наведеної правової норми дає підстави для висновку, що відсутність працівника на роботі без поважних причин має бути відповідним чином документально зафіксована, а саме: складено акти, відібрано пояснення, видано накази.

23. Як вбачається з копії трудової книжки позивача, ОСОБА_1 було призначено на посаду першого заступника начальника Головного управління юстиції у Київській області 01 жовтня 2007 року, а звільнено із займаної посади 30 червня 2015 року. Будь-які записи про наявність наказу, яким би було звільнено позивача із займаної посади з моменту її попередження про скорочення посади, а саме з 03 лютого 2014 року по день звільнення 30 червня 2015 року - у трудовій книжці відсутні. Разом з цим й відсутні будь-які докази щодо підтвердження відсутності позивача на робочому місці протягом тривалого часу без поважних причин (прогулу).

24. При цьому слід зауважити, що відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 2030/к від 30 червня 2015 року та наказу ГТУЮ у Київській області № 906/3 від 30 червня 2015 року позивача звільнено із займаної посади в порядку переведення для подальшої роботи в Центральному державному архіві громадських об'єднань відповідно до пункту 5 частини першої статті 36 КЗпП України.

25. За такого правового врегулювання та обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності стягнення заробітної плати за період роботи на посаді першого заступника начальника Головного управління юстиції у Київській області з 01 червня 2014 року по 30 червня 2015 року, не нарахування якої, насамперед, підтверджується довідкою про доходи ОСОБА_1, виданою 07 серпня 2015 року ГТУЮ у Київській області за № 392.

26. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

27. Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

28. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VII. Судові витрати

29. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Київській області залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 вересня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець