Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.01.2018 року у справі №815/7080/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 грудня 2018 року

Київ

справа №815/7080/15

адміністративне провадження №К/9901/656/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017 (суддя - Домусчі С.Д.) у справі №815/7080/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лісса-С» до ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області, за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання незаконними наказів, визнання протиправними дій щодо проведення перевірок, скасування податкових повідомлень-рішень, стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, -

в с т а н о в и в:

У грудні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІССА-С» (далі - ТОВ «ЛІССА-С») звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області (далі - ДПІ у Київському районі м. Одеси), за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання наказів незаконними, дій протиправними, скасування податкових повідомлень-рішень та стягнення з Державного бюджету України 44789276 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23.02.2016 позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправними дії ДПІ у Київському районі м. Одеси з проведення 18.09.2015 позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «ЛІССА-С», з питань декларування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту та залишку від'ємного значення який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у березні-липні 2015 року та оформлення її результатів шляхом складання акту перевірки №2289/22-03/39066857 від 18.09.2015;

визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Одеси від 26.10.2015 №0002122203;

визнано протиправним та скасовано наказ ДПІ у Київському районі м. Одеси від 20.11.2015 №564-п «Про проведення позапланової виїзної документальної перевірки»;

визнано протиправними дії ДПІ у Київському районі м. Одеси з проведення в період з 23.11.2015 по 27.11.2015 позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «ЛІССА-С», з питань декларування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту та залишку від'ємного значення який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у березні-липні 2015 року та оформлення її результатів шляхом складання акту перевірки №3902/22-02 від 04.12.2015;

визнано протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Одеси від 10.12.2015 №0002772202.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ДПІ у Київському районі м. Одеси на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23.02.2016 у справі №815/7080/15.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження відповідач оскаржив його у касаційному порядку.

У касаційній скарзі ДПІ у Київському районі м. Одеси просить скасувати ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017 та направити справу до цього ж суду для розгляду по суті.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги зазначає, що в межах встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України ним було подано апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції у даній справі, яка була повернута у зв'язку з несплатою судового збору. Неможливість своєчасного усунення недоліків була зумовлена відсутністю належного фінансування витрат на сплату судового збору. Скориставшись правом на повторне звернення відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, однак, суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження, порушив при цьому право контролюючого органу на справедливий судовий захист.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «ЛІССА-С» зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час виникнення права на апеляційне оскарження) апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Згідно з частиною четвертою статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час виникнення права на апеляційне оскарження) апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 186 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Як вбачається з матеріалів справи, вперше апеляційну скаргу на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23.02.2016 судом першої інстанції отримано 03.03.2016.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2016 апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків шляхом подання документа про сплату судового збору, а ухвалою від 01.04.2016 апеляційну скаргу повернуто апелянту у зв'язку з неусуненням недоліків.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02.11.2016 зазначене рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.

12.04.2016 ДПІ у Київському районі м. Одеси повторно звернулось до суду з апеляційною скаргою на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23.02.2016. Також заявником апеляційної скарги було подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та клопотання про відстрочення сплати судового збору.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2016 апеляційну скаргу відповідача залишено без руху та надано строк для усунення недоліків шляхом надання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції із зазначенням інших причин пропуску строку на апеляційне оскарження та документа про сплату судового збору.

В межах строку, наданого для усунення недоліків, ДПІ у Київському районі м. Одеси надано документ про сплату судового збору від 03.06.2016 №114 в розмірі 15000,00 грн. Одночасно відповідачем було заявлено клопотання про відстрочення сплати судового збору в розмірі 997686,18 грн. та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2016 апеляційну скаргу ДПІ у Київському районі м. Одеси повернуто апелянту. У прийнятті цієї ухвали суд апеляційної інстанції виходив з того, що апелянт не усунув недоліки, які були встановлені ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2016, а підстави для відстрочення сплати судового збору відсутні.

У грудні 2016 року ДПІ у Київському районі м. Одеси втретє звернулось з апеляційною скаргою на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23.02.2016, одночасно заявляючи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке мотивовано відсутністю належного фінансування та скрутним майновим становищем. Зокрема, заявник апеляційної скарги зазначає, що сума судового збору, яка підлягає сплаті у даній справі складає 1012686,18 грн., що була непомірно великою. Одноразова сплата відповідної суми на момент звернення перший раз з апеляційною скаргою була неможлива за умов відсутності виділення даних коштів у необхідному розмірі.

Наведені відповідачем обставини судом апеляційної інстанції визнано неповажними, у зв'язку з чим ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2017 апеляційну скаргу ДПІ у Київському районі м. Одеси залишено без руху та надано строк для усунення недоліків протягом тридцяти днів для отримання копії цієї ухвали для зазначення інших причин пропуску строку на апеляційне оскарження та надання доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження. При прийнятті цієї ухвали суд апеляційної інстанції, зокрема, виходив з того, що за інформацією Реєстру підтверджень оплати удового збору ДПІ у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області (ЄДРПОУ 39549642) у 2016 році здійснювало оплату судового збору, що спростовує доводи про відсутність фінансування.

Відповідно до статті 129 Конституції України передбачено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.

Статтею 49 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час звернення з апеляційною скаргою) передбачено обов'язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи) добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

З метою виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги, в тому числі щодо оплати судового збору, особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для цього.

Згідно з положеннями Закону України «Про судовий збір» органам фіскальної служби не надано пільг щодо сплати судового збору.

Державна фіскальна служба та її територіальні органи (органи доходів і зборів) є державними органами, що здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 "Інші поточні платежі", розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо, не можуть бути підставою для реалізації суб'єктом владних повноважень права на апеляційне/касаційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку.

Таким чином, у ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів.

Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, заява №23436/03).

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання апеляційної скарги.

Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку на апеляційне оскарження з поважних причин.

Слід також зазначити, що належними доказами поважності підстав пропуску строку на апеляційне оскарження, у зв'язку з відсутністю коштів для сплати судового збору за звернення до суду з апеляційною скаргою є докази, які б підтверджували сукупність послідовних та регулярних дій податкового органу, спрямованих на отримання достатнього для сплати судового збору фінансування з Державного бюджету України, які б свідчили, що податковий орган дійсно бажає реалізувати своє право на апеляційне оскарження у даній справі у найкоротші строки.

На виконання вимог ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2017 від ДПІ у Київському районі м. Одеси надійшло клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, в обґрунтування якого, зокрема, відповідач посилається на відсутність фінансування, та як наслідок відсутність можливості сплати судового збору з березня 2016 року, на підтвердження чого додав лист Головного управління ДФС в Одеській області від 27.04.2016 про супроводження Головним управлінням ДФС в Одеській області резонансних справ та необхідність апеляційного оскарження судових рішень в цих справах та про відсутність у Головного управління ДФС в Одеській області коштів на здійснення сплати судового збору, з одночасним проханням розглянути питання стосовно додаткового виділення на ГУ ДФС в Одеській області коштів для сплати судового збору, в тому числі по справі №815/7080/15.

Також апелянтом зазначено, що недоліки апеляційної скарги зазначені в ухвалах апеляційного суду від 18.03.2016 та від 13.06.2016 були усунені шляхом сплати судового збору 03.06.2016 відповідно до платіжного доручення № 114 в розмірі 15000 грн., та 24.11.2016 відповідно до платіжного доручення № 420 в розмірі 997686,18 грн.

Приймаючи ухвалу від 29.11.2017 суд апеляційної інстанції, зокрема, виходив з того, що зазначені обставини вже визнані неповажними ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2017, оскільки за інформацією Реєстру підтверджень оплати судового збору ДПІ у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області (ЄДРПУО 39549642), у 2016 році, здійснювало сплату судового збору, що спростовує доводи про відсутність фінансування.

Також до клопотання, у якості підтвердження відсутності у 2016 році належного фінансування додані нечитабельні копії фінансових документів, що також не може бути належними доказами поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Надаючи оцінку висновкам суду апеляційної інстанції, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого Кодексом адміністративного судочинства України строку касаційного оскарження до дати звернення з касаційною скаргою вперше; з моменту повернення вперше поданої касаційної скарги/відмови у відкритті касаційного провадження за вперше поданою апеляційною скаргою до дати чергового звернення з апеляційною скаргою.

Однак, заявником апеляційної скарги документів які б підтверджували здійснення регулярних ним заходів щодо отримання коштів для сплати судового збору (подання службових записок), а також результати зазначених заходів) з часу виникнення права на апеляційне оскарження не надано.

В той же час, з огляду на приписи статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на апеляційне оскарження судового рішення, повинен діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом для чого, як особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, має вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Враховуючи те, що чергова апеляційна скарга була подана з пропуском строку на апеляційне оскарження, а також встановлений факт звернення відповідача до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою вперше без виконання процесуального обов'язку щодо сплати судового збору, для обґрунтування поважності пропуску строку апеляційного оскарження податковому органу слід було надати докази регулярного та послідовного вчинення активних дій з метою виконання процесуального обов'язку зі сплати судового збору в розмірі визначеному законом.

Таким чином, суд погоджується з доводами суду апеляційної інстанції про те, що зазначені відповідачем підстави пропуску строку апеляційного оскарження не можна визнати поважними, у зв'язку з чим підстави для поновлення такого строку відсутні.

За наведених обставин, суд касаційної інстанції вважає, що висновки суду апеляційної інстанції відповідають вимогам законодавства, підтверджуються встановленими у справі обставинами та не спростовуються доводами касаційної скарги.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу Харківського управління Офісу великих платників податків ДФС залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна ,

Судді Верховного Суду