Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 жовтня 2018 року

Київ

справа №242/3050/17

адміністративне провадження №К/9901/30572/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Гриціва М.І.,

суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В., -

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Селидівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - управління ПФУ) на постанову Селидівського міського суду Донецької області від 28 вересня 2017 року (суддя Капітонов В.І.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року (судді Геращенко І.В., Арабей Т.Г., Міронова Г.М.) у справі № 242/3050/17 за позовом ОСОБА_1 до управління ПФУ про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив:

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив: визнати протиправною бездіяльність та зобов'язати відповідача поновити нарахування та виплату пенсії за віком за його заявою.

Селидівський міський суд Донецької області постановою від 28 вересня 2017 року позов задовольнив. Суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність припинення виплати раніше призначеної пенсії позивача з огляду на не підтвердження реєстрації місця проживання.

Донецький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 15 листопада 2017 року це рішення залишив без змін.

Ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що виплата належної позивачу пенсії має бути здійснена відповідачем за його заявою на загальних підставах у порядку, встановленому Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1058-IV).

Суди у цій справі встановили, що позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України. 17 травня 2017 року Селидівська міська рада Донецької області зареєструвала місце його постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 та зняла з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджено даними паспорта громадянина України НОМЕР_1.

Позивач у червні 2017 року звернувся до управління ПФУ із заявою в порядку Закону України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян», з якої убачається, що він звертався до управління з заявою про виплату пенсії у зв'язку зі зміною місця проживання/реєстрації, надавши всі необхідні документи. У заяві позивач просив в добровільному порядку поновити йому виплату пенсії за віком.

Листом від 05 липня 2017 року № 3826/02 відповідач повідомив позивача, що для поновлення виплати пенсії та визначення статусу громадянам, які раніше проживали на території непідконтрольній українській владі, але на даний час зареєструвались для постійного місця проживання на території, яка підпорядковується Селидівській міській раді, необхідно надати до управління довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або відмову у реєстрації внутрішньо переміщеної особи, яка видається управлінням соціального захисту населення, зіславшись на положення постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб».

В апеляційній скарзі відповідач зазначив, що 21 червня 2017 року після отримання електронного макету пенсійної справи управління взяло позивача на облік.

Управління ПФУ не погодилося із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і звернулося із касаційною скаргою про їх скасування та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Указує, зокрема, на те, що оскільки місце проживання позивача було зареєстроване в м. Донецьку до 17 травня 2017 року, то він в розумінні Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VІІ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» є внутрішньо переміщеною особою, не зважаючи на зміну місця реєстрації проживання, що в свою чергу вимагає з огляду на положення ряду постанов Кабінету Міністрів України отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Також зазначає, що управління ПФУ не має відомостей щодо відкриття позивачем рахунку у публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України», тоді як за положеннями пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду перевірив зібрані у справі докази, на підставі яких були прийняті оскаржені рішення судів першої та апеляційної інстанцій, обговорив доводи касаційної скарги і дійшов висновку про таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон № 1058-IV.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти, у сфері правовідносин врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону № 1058-IV, за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Крім того, відповідно до частини другої статті 2 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-ІV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Враховуючи положення наведених норм, слід погодитися з висновками судів попередніх інстанцій, що гарантоване Конституцією України право на пенсійне забезпечення не може залежати від зареєстрованого місця проживання особи, а виплата належної позивачу пенсії має бути здійснена на загальних підставах.

Верховний Суд у рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі указав, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Доводи касаційної скарги відповідача з посиланням як на підставу припинення пенсійних виплат на постанови Кабінету Міністрів України, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки Закон № 1058-IV має вищу юридичну силу.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постанові від 22 серпня 2018 року (справа № 243/5476/17).

За наведених обставин колегія суддів визнає, що суди першої й апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, тому касаційну скаргу управління ПФУ слід залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

З огляду на викладене, керуючись статтями 341, 342, 345, пунктом 1 частини першої статті 349, статтями 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

постановив:

Касаційну скаргу Селидівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області залишити без задоволення, а постанову Селидівського міського суду Донецької області від 28 вересня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Гриців

Судді : Я.О. Берназюк

Н.В. Коваленко