Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 320/18141/24

провадження № К/990/33159/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Єресько Л.О., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до заступника керівника Управління - керівника відділу Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань Діденко Олени Миколаївни про визнання бездіяльності протиправною, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року (у складі судді - Скрипки І.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2024 року (у складі колегії суддів: головуючого судді - Кобаля М.І., суддів: Бужак Н.П., Костюк Л.О.) у справі №320/18141/24,

ВСТАНОВИВ:

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до заступника керівника Управління - керівника відділу Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань Діденко Олени Миколаївни, в якому просив:

визнати протиправною та такою, що не відповідає пункту 3 частини другої статті 39, частинам першій-п`ятій статті 214 КПК України, пункту 1 Глави 1 «Відомості, які вносяться до Реєстру» Розділу II «Порядок формування та ведення Реєстру» Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення, затвердженого Наказом Генерального прокурора 17.08.2023 за № 231, бездіяльність заступника керівника Управління - керівника відділу Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань Діденко Олени Миколаївни, яка полягає у не зобов`язанні слідчого відділу Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань, для виконання вимог статті 214 КПК України, - внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про кримінальне правопорушення за заявою ОСОБА_1 від 22.04.2024 № 1231 зкп, передбаченого частиною четвертою статті 187 КК України, «Розбій», за фабулою: «20.03.2023 о 16 год. 30 хв., за попередньою змовою організованою групою поліцейських Білоцерківського районного управління поліції ГУ НП в Київський області, за співучасті начальника слідчого відділу Білоцерківського РУП ГУ НП в Київській області Шевченка І.В., в місті Біла Церква на вул. Сквирське шосе, біля магазину «Укравтозапчастини», з корисливих мотивів було скоєно замовний розбійний напад на ОСОБА_1 в умовах воєнного стану, із заволодінням за допомогою ножа його довгим волоссям біло-жовтого кольору, зав`язаним у хвіст, під час якого ОСОБА_1 ножем умисно були спричинені тілесні ушкодження у вигляді порізу шкіри та підшкірної клітковини задньої стінки грудної клітини праворуч і хімічного опіку слизових оболонок обох очей, забризканих сльозогінним газом із перцевих балончиків, та пошкоджено ножем одяг до непридатності подальшого його використання».

2. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.05.2024, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2024, відмовлено у відкритті провадження по даній справі з підстав того, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги, відзиву (заперечень) на неї

3. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій позивач, окрім іншого, просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2024 та ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02.05.2024, а справу №320/18141/24 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій порушили правила предметної юрисдикції, зробили помилковий висновок про те, що спір належить розглядати в порядку кримінального судочинства, оскільки позивач не був учасником кримінального провадження. Вказує, що чинним кримінальним процесуальним законодавством не передбачена компетенція слідчого судді місцевого суду чи кримінального суду розглядати спір за позовною заявою, заявленою у цій справі; у цьому спорі між ОСОБА_1 і службовою особою ДБР не йдеться про захист прав і свобод людини при розслідуванні кримінальної справи, в межах спірних правовідносин сторони не діють як учасники кримінального провадження, тому спір має бути предметом розгляду в адміністративному суді; предметом спору в цьому випадку не є належний розгляд відповідачем заяви позивача про вчинення кримінального правопорушення, а бездіяльність. Позивач також посилається на порушення судом апеляційної інстанції вимог статті 322 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

5. У відзиві на касаційну скаргу Державне бюро розслідувань просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

6. Касаційна скарга позивача до Верховного Суду надійшла 27 серпня 2025 року.

7. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.08.2024 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Жук А.В., судді: Єресько Л.О., Мартинюк Н.М.

8. Ухвалою Верховного Суду від 30.09.2024 (з урахуванням виправлення описки згідно ухвали від 10.10.2024) відкрито провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02.05.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2024 у справі №320/18141/24.

9. Ухвалою Верховного Суду від 17.09.2025 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

10. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.09.2025 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Жук А.В., судді: Єресько Л.О., Мельник-Томенко Ж.М.

IІІ. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

11. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

12. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

13. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та повноту дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

14. Частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

15. Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

16. Згідно із частиною першою статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у передбачені цією нормою способи.

17. Пунктами 1, 2, 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;

публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку з порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;

суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

18. За положеннями пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

19. За приписами пункту 2 частини другої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.

20. За правилами пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

21. Відмовляючи у відкритті провадження у цій справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

22. Колегія суддів Верховного Суду погоджується із такими висновками та зазначає, що судова юрисдикція - це інститут права, що покликаний розмежувати як компетенцію різних ланок судової системи так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

23. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Також таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

24. Згідно усталених у судовій практиці висновків, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

25. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

26. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

27. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

28. Отже, публічно-правовим спором за КАС України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.

29. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

30. Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

31. Як установили суди попередніх інстанцій, підставою звернення позивача до суду є бездіяльність уповноваженої особи Державного бюро розслідувань, а саме - заступника керівника Управління керівника відділу Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань Діденко О.М. щодо невнесення відомостей про злочин до ЄРДР протягом 24 годин після подання заяви, в порушення вимог частини першої статті 214 КПК України, шляхом ненадання вказівки слідчому для виконання вказаних вимог статті 214 КПК України.

32. Отже, звернення позивача до суду з даним позовом обумовлене його незгодою з бездіяльністю відповідача щодо неналежного розгляду / не розгляду заяви про злочин та внесення такої заяви до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

33. Указане випливає як зі змісту описової частини позовної заяви, так і з її прохальної частини.

34. Згідно із частинами першою-четвертою статті 214 КПК України, слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) та розпочати розслідування. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування.

Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР.

Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов`язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.

35. Згідно положень пункту 1 частини першої статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора:

- бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.

36. Згідно з частиною другою цієї ж статті скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314- 316 цього Кодексу.

37. Відповідно до частини першої статті 306 КПК України, скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду, згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.

38. Отже, наведеними правовими нормами визначено суб`єктний склад, процедуру ініціювання на початку досудового розслідування, а також порядок оскарження дій чи бездіяльності слідчого або прокурора у разі нездійснення ними процесуальних дій, які вони зобов`язані вчинити у визначений КПК України строк (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.08.2025 у справі №520/22049/24).

39. Конституційний Суд України у Рішенні від 23.05.2001 №6-рп/2001 зазначив, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери.

40. У Рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що, здійснюючи перевірку заяв і повідомлень про злочини, прокурор, слідчий, орган дізнання діють до порушення кримінальної справи, однак вдаються до тих же способів і прийомів, що й під час збирання доказів у кримінальній справі. Отже, правовідносини, що мають місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними. Тому перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність указаних суб`єктів владних повноважень має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ. Зазначене обумовлює висновок, що компетентним національним судом, до юрисдикції якого належить розгляд скарг щодо прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб`єктом владних повноважень стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини, є суд, який спеціалізується на розгляді кримінальних справ.

41. При цьому Конституційний Суд України в цій справі вирішив, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб`єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні розглядати і вирішувати у кримінальному судочинстві.

42. Зазначене обумовлює висновок, що компетентним національним судом, до юрисдикції якого належить розгляд скарг щодо прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб`єктом владних повноважень стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини, є суд, який спеціалізується на розгляді кримінальних справ.

43. Оскільки звернення позивача до суду обумовлено нездійсненням відповідачем передбачених КПК України процесуальних дій, у межах спірних правовідносин позивач і відповідач фактично діють як учасники кримінального провадження, права і обов`язки яких визначені кримінальним процесуальним законом, тому спір у цій справі не може бути предметом розгляду в адміністративному суді.

44. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №813/1595/18 та від 18.12.2019 у справі №560/1679/19, а також у постановах Верховного Суду від 31.01.2020 у справі №480/1318/19, від 17.02.2020 у справі №560/1377/19, від 12.03.2020 у справі №560/1689/19, від 25.03.2021 у справі №520/11744/2020, та підтримана у вже згаданій постанові Верховного Суду від 21.08.2025 у справі №520/22049/24.

45. З огляду на зазначене суди попередніх інстанцій правильно оцінили суть права та інтересу, за захистом якого звернувся позивач, і дійшли обґрунтованого висновку, що такий спір не підлягає розгляду адміністративними судами та правомірно відмовили у відкритті провадження.

46. Доводи касаційної скарги наведеного не спростовують і зводяться до довільного трактування позивачем норм кримінально-процесуального та адміністративно-процесуального законодавства.

47. Відповідно до частин першої-п`ятої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

48. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 КАС України).

49. Враховуючи наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

50. Судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 242 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2024 року у справі №320/18141/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена.

..................................

..................................

..................................

А.В. Жук

Л.О. Єресько

Ж.М. Мельник-Томенко

Судді Верховного Суду