Історія справи

Ухвала КАС ВП від 09.04.2018 року у справі №806/2492/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 червня 2019 року

Київ

справа №806/2492/17

адміністративне провадження №К/9901/46970/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шишова О.О.,

суддів: Дашутіна І.В., Яковенка М.М.,

розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання здійснити виплату, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 06.11.2017, прийняту у складі головуючого судді Липи В.А., суддів: Шуляк Л.А., Черняхович І.Е., та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2018, прийняту у складі колегії суддів: Капустинського М.М. (головуючий), Моніча Б.С., Охрімчук І.Г.

І. Суть спору

1. У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - Казначейство), в якому просила:

1.1.визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиплати компенсації за порушення строку перерахування коштів відповідно до виконавчого листа, виданого 28.01.2014 Житомирським районним судом Житомирської області по справі № 278/5402/13-а від 24.12.2013;

1.2.зобов`язати Державну казначейську службу України виплатити компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми, починаючи з дня закінчення тримісячного строку з дня надходження необхідних документів та відомостей до Державної казначейської служби України до моменту виконання постанови Житомирського районного суду Житомирської області від 24.12.2013 у справі № 278/5402/13-а в сумі 18 738 грн 20 коп.

2. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не було виконано у тримісячний строк рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 24.12.2013 у справі № 278/5402/13-а, а тому на підставі частини першої статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» позивач має право на отримання компенсації в розмірі трьох відсотків від несплаченої суми.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. Постановою Житомирського районного суду Житомирської області від 24.12.2013 № 278/5402/13-а, яка набрала законної сили 27.01.2014 стягнуто з управління праці та соціального захисту населення Овруцької райдержадміністрації Житомирської області на користь ОСОБА_1 компенсацію за втрачене домоволодіння в сумі 197 498 грн та матеріальну шкоду, заподіяну внаслідок несвоєчасної виплати компенсації за втрачене домоволодіння в сумі 25 674 грн 74 коп., а всього 223 172 грн 74 коп.

4. 28.01.2014 Житомирським районним судом Житомирської області видано виконавчий лист по справі №278/5402/13-а про стягнення коштів, який перебуває на виконанні у Казначействі за бюджетною програмою «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою».

5. 28.02.2017 Казначейством перераховано на рахунок ОСОБА_1 кошти у сумі 223172 грн 74 коп.

6. Після виплати основної суми відповідачем прийнято рішення від 25.04.2017 № 22 про нарахування та виплату компенсації на користь ОСОБА_1 у сумі 18783 грн 20 коп.

7. На даний час компенсація позивачу не виплачена.

8. Листом від 27.04.207 № 513/2667-7025 Державна казначейська служба України, на звернення позивача повідомила, що заходи щодо перерахування коштів на виконання виконавчого листа №278/5402/13-а, виданого Житомирським районним судом Житомирської області, будуть здійснені після виконання виконавчих документів, які надійшли раніше, відповідно до абзацу 2 підпункту 1 пункту 9 розділу VI Бюджетного кодексу України та пункту 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2011 № 845.

9. Позивач, вважаючи бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиплати компенсації протиправною, звернулася за захистом своїх прав до суду.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

10. Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 06.11.2017 позов ОСОБА_1 задоволено.

11. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність бюджетних коштів не може бути підставою для невиконання судового рішення, яке набрало законної сили. Відтак, невиконання відповідачем у трьохмісячний строк виконавчого листа у справі №278/5402/13-а, виданого 28.01.2014 Житомирським районним судом Житомирської області, є бездіяльністю відповідача, яку суд визнає неправомірною та зобов`язує відповідача здійснити дії щодо виконання зазначеного судового рішення та сплатити компенсацію за невчасне виконання такого рішення.

12. Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 01.03.2018 підтримав позицію суду першої інстанції.

IV. Касаційне оскарження

13. У касаційні скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, у задоволенні позову відмовити.

14. В обґрунтування касаційної скарги зазначає, що законодавство не встановлює строків виплати компенсації у зв`язку з порушенням термінів перерахування коштів за рішенням суду, оскільки перерахування відповідних коштів може бути здійснене лише в порядку черговості надходження документів про стягнення коштів. Виконання рішення поза чергою є неможливим, так як це призведе до перевищення повноважень працівників Казначейства та порушення принципу рівності стягувачів перед законом.

15. ОСОБА_1 заперечень на касаційну скаргу відповідача не надала.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

16. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

17. Частиною 2 статті 129-1 Конституції України визначено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

18. Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено в Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011. № 845 (далі - Порядок).

19. Згідно з пунктом 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

20. Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання встановлені Законом України від 05.06.2012 № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (далі - Закон № 4901-VI).

21. За приписами пункту 1 статті 3 Закону № 4901-VI, виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

22. Частини друга, четверта статті 3 означеного Закону передбачають, що стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду; перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

23. За змістом частини першої статті 5 Закону № 4901-VI, у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частина четверта статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

24. З аналізу вказаної норми Закону висновується, що компенсація виплачується за умови несвоєчасного виконання судового рішення та може бути здійснена при виплаті коштів, згідно судового рішення.

25. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (частина друга статті 5 наведеного Закону).

26. Реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань судом до уваги не приймається.

27. Наведене узгоджується із правовою позицією Європейського суду з прав людини.

28. Так, наприклад, у рішенні від 08.11.2005 в справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

VI. Позиція Верховного Суду

29. Виходячи з аналізу норми, закріпленої в частині першій статті 5 Закону № 4901-VI, підставою для виплати стягувану компенсації, передбаченої цим Законом, є порушення органом казначейства строків перерахування коштів на виконання рішення суду про стягнення коштів з органу державної влади.

30. Суди попередніх інстанцій на основі досліджених доказів встановили, що Казначейство не виконало обов`язку визначеного статтею 3 Закону № 4901-VI та не забезпечило своєчасне перерахування ОСОБА_1 коштів у сумі 223 172 грн 74 коп. на виконання постанови Житомирського районного суду Житомирської області від 24.12.2013 № 278/5402/13-а.

31. Стаття 5 Закону № 4901-VI передбачає обов`язок нарахування центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, компенсації за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу.

32. У зв`язку з наведеним у позивача виникло право на отримання компенсації у розмірі передбаченому статтею 5 Закону № 4901-VI, а саме три відсотки річних від своєчасно несплаченої Казначейством суми за порушення тримісячного строку перерахування коштів у сумі 18783 грн 20 коп.

33. На даний час компенсація позивачу не виплачена.

34. Натомість, Державна казначейська служба України листом від 27.04.207 №513/2667-7025 повідомила позивача, що заходи щодо перерахування коштів на виконання виконавчого листа №278/5402/13-а, виданого Житомирським районним судом Житомирської області, будуть здійснені після виконання виконавчих документів, які надійшли раніше.

35. Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції», п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі «Immobiliare Saffi «проти Італії», заява № 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).

36. Неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1 (п. 53 рішення ЄСПЛ у справі «Войтенко проти України» від 29.06.2004 № 18966/02).

37. Згідно рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів №13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень» КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх "ex-officio". Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію верховенства права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.

38. Так, у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04, п. п. 56 - 58 та 66 - 70) ЄСПЛ неодноразово постановляв, що у зв`язку з тривалим невиконанням рішень, винесених на користь заявників, мало місце також порушення статті 13 Конвенції, оскільки заявники не мали ефективного національного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.

39. У пункті 1 статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 №475/97-ВР зазначено, що "Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою, і без укладання спеціальної угоди, юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції", а статті 13 і 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV передбачено, що "при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права" та змінюють практику застосування національного закону відповідно до Рішення цього Суду.

40. Враховуючи наявність у позивача права на отримання компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення та беручи до уваги невиплату останній нарахованих відповідачем коштів, колегія суддів підтримує висновки судів попередніх інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання протиправною бездіяльності Державної казначейської служби України у зв`язку з невиплатою компенсації за порушення строку перерахування коштів відповідно до виконавчого листа.

41. Крім того, Верховний Суд вважає доводи касаційної скарги щодо невиплати належної позивачеві компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення в зв`язку з відсутністю відповідних бюджетних асигнувань безпідставними та необґрунтованими з огляду на таке.

42. Судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

43. У рішенні ЄСПЛ від 15.10.2009 по справі "Комнацький проти України", (остаточним стало 15.01.2010, Заява № 40753/07, п. 22) визначився, що держава повинна забезпечити гарантії, передбачені Конвенцією, і що протиріччя між органами місцевої влади не повинні вплинути на права заявника, гарантовані Конвенцією.

44. У рішенні ЄСПЛ від 17.01.2006 по справі "Гордєєви і Гурбик проти України" (Заяви №№ 27370/03 і 30049/04, п. 25) зазначено, що державний орган не може довільно посилатись на брак коштів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду. Таким чином, відмовою протягом декількох років здійснити необхідні заходи для виконання остаточних судових рішень державні органи України частково позбавили положення пункту 1 статті 6 Конвенції її корисного ефекту. Цього достатньо для того, щоб Суд міг зробити висновок про те, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

45. Отже, відповідно до правової позиції Європейського суду, в тому числі, рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 по справі "Кечко проти України" (Заява № 63134/00, п. 22), якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Тобто, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

46. Відтак доводи скаржника про недостатнє асигнування за бюджетною програмою КПКВК 3504040 "Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою" є безпідставними. Несплата компенсації за невиконання судового рішення на підставі відсутності бюджетних коштів, не може бути причиною невиконання відповідачем своїх зобов`язань.

47. Доводи Державної казначейської служби України щодо відсутності у законодавстві строків виплати компенсації та здійснення такої виплати безпосередньо в порядку черговості не відповідають дійсності.

48. Так, згідно з положеннями пунктів 3, 48, 50-52 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів. Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей.

49. Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів. Казначейство веде бухгалтерський облік та складає звітність про здійснення в установленому порядку безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку.

50. Отже, Верховний Суд вважає доводи касаційної скарги щодо виплати належної позивачеві компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення безпосередньо в порядку черговості безпідставними та необґрунтованими.

51. Подібні висновки викладені в рішеннях Верховного Суду від 08.05.2018 № 825/370/17, від 18.05.2018 № 820/3052/17, від 21.09.2018 № 815/5301/17.

52. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі.

53. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VII. Судові витрати

54. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

55. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

56. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 6 листопада 2017 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 1 березня 2018 року у справі № 806/2492/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О.О. Шишов

Судді І.В. Дашутін

М.М. Яковенко