Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.03.2018 року у справі №813/3576/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2018 року

Київ

справа №813/3576/15

адміністративне провадження №К/9901/20211/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Бившевої Л.І. (суддя доповідач), Хохуляка В.В., Шипуліної Т.М., розглянув заяву Головного управління ДФС у Львівській області (правонаступник Личаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області, яка була правонаступником Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області) про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 29.06.2016 у справі за позовом Фірми «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Шишкеті», що діє в Україні через Представництво «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Шишкеті», до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

Фірма «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Шишкеті», що діє в Україні через Представництво «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Шишкеті», подала до суду позов до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30.06.2015 № 0001182201/10157 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 1 473 772,50 грн, у тому числі 982 515,00 грн. за основним платежем та в сумі 491 257,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та від 30.06.2015 № 0001192201/10159 про зменшення за грудень 2014 року від'ємного значення з податку на додану вартість в сумі 2 333 465,00 грн.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 11.12.2015 адміністративний позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 30.06.2015 № 0001182201/10157 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств повністю та скасував податкове повідомлення-рішення від 30.06.2015 № 0001192201/10159 в частині зменшення за грудень 2014 року від'ємного значення з податку на додану вартість в сумі 2 181 853,76 грн. У задоволенні решти позовних вимог щодо податкового повідомлення-рішення в частині зменшення від'ємного значення з податку на додану вартість в сумі 151 611,24 грн (у тому числі в сумі 9090,30 грн за операціями позивача з ТОВ «Соллі Плюс Полтава», в сумі 140773,45 грн - з ТОВ «Онур Україна» та в сумі 1747,49 грн - з ТОВ «Тріада») відмовив.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 01.03.2016 постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11.12.2015 залишив без змін.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 29.06.2016 постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11.12.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2016 залишив без змін.

Личаківська об'єднана державна податкова інспекції Головного управління ДФС у Львівській області у липні 2017 року подала до Верховного Суду України заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 29.06.2016 з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2016 та постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11.12.2015 та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заявник свої вимоги обґрунтовує тим, що Вищий адміністративний суд України неоднаково застосував одні й ті самі норми матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах: ухвали, щодо якої подано заяву про перегляд, та ухвали цього суду від 13.07.2016 у справі № 826/17395/15.

Верховний Суд України ухвалою від 11.09.2017 поновив заявнику строк подання заяви та відкрив провадження у справі.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

У зв'язку з припиненням діяльності Верховного Суду України, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи визначено колегію суддів Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач), Шипуліна Т.М., Хохуляк В.В.

Верховний Суд ухвалою від 20.03.2018 прийняв до провадження заяву Личаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області, ухвалою від 11.06.2018 - замінив відповідача у справі: Личаківську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Львівській області правонаступником - Головним управлінням ДФС у Львівській області.

Верховний Суд, з'ясовуючи питання наявності обставин для перегляду ухвали суду касаційної інстанції від 29.06.2016 з підстави, передбаченої у пункті 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах), зважає на таке.

Вищий адміністративний суду України ухвалою від 13.07.2016 у справі № 826/17395/15 (№ К/800/5651/16) за позовом ТОВ «АТ Каргілл» до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників про скасування податкового повідомлення-рішення, на яку посилається заявник в обґрунтування підстав для перегляду судового рішення, скасував постанову суду апеляційної інстанції про задоволення позову про скасування податкового повідомлення-рішення про визначення платнику податку грошового зобов'язання з податку на додану вартість та залишив в силі постанову суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.

Суд касаційної інстанції, залишаючи в силі постанову суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову у справі № 826/17395/15 визнав, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права: пункти 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України до встановлених обставин щодо формування платником податку на додану вартість податкового кредиту на підставі первинних документів, підписаних від імені підприємства, зареєстрованого на підставну особу без мети здійснення підприємницької діяльності.

Так, у постанові адміністративного суду установлено, що згідно з вироком суду визнано винною фізичну особу (керівника підприємства) у скоєнні злочину, передбаченого частиною першою статті 205 (фіктивне підприємництво). За таких обставин суд касаційної інстанції вказав на непідтвердження платником податків належним чином оформленими документами господарських операцій та на законність податкового повідомлення-рішення, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 29.06.2016 у справі № 813/3576/15, про перегляд якої подано заяву, по іншому застосував норми матеріального права, які регулюють подібні правовідносини, пов'язані з формуванням платником витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту з податку на додану вартість за таких обставин як формування позивачем зазначених витрат і кредиту за операціями з придбання товарів у суб'єктів підприємницької діяльності - ТОВ «Будресурс-К» та ТОВ «Торентія», що мають ознаки фіктивності. Інше застосування Вищим адміністративним судом України, ніж у першій справі, норм матеріального права у подібних правовідносинах, спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень щодо податкових повідомлень-рішень, за якими позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств та зменшено від'ємне значення з податку додану вартість за операціями з цими контрагентами.

Так, у справі, щодо якої подано заяву про перегляд ухвали суду касаційної інстанції, на час вирішення судами попередніх інстанцій справи мали місце такі обставини як: звільнення згідно з ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 26.08.2014 у справі № 758/9746/14-к фізичної особи ОСОБА_7, який зареєстрований як засновник і директор контрагента позивача - ТОВ «Торентія», від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого у частині першій статті 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво), з нереабілітуючої підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 49 цього Кодексу, у зв'язку із закінченням строків давності; визнання винним фізичної особи ОСОБА_8, який був зареєстрований як засновник контрагента позивача - ТОВ «Будресурс-К», згідно з вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04.12.2014 у справі № 524/10551/14-к, що набрав законної сили, у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 28, частиною другою 2 статті 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво).

У цій справі Вищий адміністративний суд України застосував до спірних правовідносин норми матеріального права: підпункт 138.1.1 пункту 138.1, пункт 138.2 статті 138, підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункти 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, та погодився з висновками судів попередніх інстанцій про підтвердження факту реального вчинення позивачем операцій з придбання товарів/послуг, зокрема у постачальників: ТОВ «Торентія» та ТОВ «Будресурс-К».

Таким чином, підтвердилися обставини для перегляду ухвали суду касаційної інстанції від 29.06.2016 у справі № 813/3576/15, передбачені у пункті 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах), в частині залишення без змін судових рішень судів попередніх інстанцій щодо вирішення позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень в частині визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та зменшення від'ємного значення з податку на додану вартість.

За результатами перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 29.06.2016 у справі № 813/3576/15 Верховний суд, вирішуючи питання щодо застосування норм права, що регулюють правовідносини, пов'язані з формуванням платником податків витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту з податку на додану вартість за таких обставин як формування зазначених витрат і кредиту за операціями з придбання товарів у суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), створених фізичними особами з метою прикриття незаконної діяльності, зважає на таке.

Порядок формування платником податку на прибуток підприємств витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту за періоди: 2013, 2014 роки, регулювався нормами статей 138, 139, 198 Податкового кодексу України (у редакціях, чинних на відповідні періоди).

Аналіз підпунктів 138.2, підпункту139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 198.2, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України свідчить, що у податковому обліку господарські операції та витрати за ними мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. Податковий кредит має бути обов'язково підтверджений податковою накладною.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, перелік яких визначено у цій нормі.

Водночас Верховний Суд зазначає, що наявність первинних документів, які мають обов'язкові реквізити, визначені у законі, не є безумовною підставою для визнання правомірності формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту за умови якщо такі первинні документи складені від імені суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), створеного з метою фіктивного підприємництва. Такий висновок зумовлений тим, що статус нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Відповідно, вчинені під час здійснення нелегальної діяльності операції не можуть бути легалізовані, а їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках надавати передбачені законом податкові вигоди.

Верховний Суд України неодноразово висловлював висновки щодо застосування норм матеріального права, що регулюють подібні спірним правовідносини, у постановах, прийнятих за результатами розгляду справ з підстави, передбаченої у пункті 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (постанови від 24.05.2016 у справі № 21-5332а15, від 14.06.2016 у справі № 21-1318а16, від 22.11.2016 у справі № 21-2430а16).

Висновки Верховного Суду України полягають у тому, що надання платником податків податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством, про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, окрім як якщо податковий орган не довів, що відомості, які містяться в документах, є недостовірними. Обставина щодо набрання законної сили вироком суду, яким директора підприємства визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частинами першою і другою статті 205 Кримінального кодексу України, не може бути неврахованою судами, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального її підтвердження первинними документами. Це саме стосується і справ, де має місце обставина щодо наявності постанови суду про звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила зазначений злочин, з нереабілітуючих підстав.

Враховуючи наведене, висновки суду касаційної інстанції про протиправне визначення платнику податків за спірними податковими повідомленнями-рішеннями грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та зменшення від'ємного значення з податку на додану вартість за операціями позивача з контрагентами, сформульовані в результаті неправильного застосування норм матеріального права, що призвело до порушення судом касаційної інстанції і норм процесуального права, яке полягає у тому, що цей суд залишив поза увагою неповне і невсебічне з'ясування судами першої і апеляційної інстанцій обставин у справі про фіктивне підприємництво стосовно суб'єктів підприємницької діяльності - ТОВ «Торентія» та ТОВ «Будресурс-К», які відображені позивачем (покупцем) у бухгалтерському та податковому обліках як постачальники товарів/послуг.

Підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, передбачено, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 («Касаційне провадження») і 3 («Перегляд судових рішень Верховним Судом України») розділу IV цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 227 глави 2 розділу IV цього Кодексу порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд.

Враховуючи наведене, заява відповідача підлягає частковому задоволенню, ухвала суду касаційної інстанції та судові рішення судів попередніх інстанцій скасуванню з направленням справи на новий розгляд в цій частині до суду першої інстанції.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

Заяву Головного управління ДФС у Львівській області задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 29.06.2016, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2016 та постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11.12.2015 скасувати та направити справу на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді

Верховного Суду Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна