Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 квітня 2018 року

Київ

справа №815/6217/16

адміністративне провадження №К/9901/38145/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуІзмаїльської міської ради (далі - Рада)на постановуОдеського окружного адміністративного суду від 16.12.2016 (Головуючий суддя - А.О. Левчук)та на ухвалуОдеського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2017 (Колегія у складі суддів: О.О. Димерлій, О.В. Єщенко, А.Г. Федусик) у справі №815/6217/16за позовомОСОБА_2доІзмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області (далі - ДФС)проскасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДФС № 358-17 від 09.06.2015 та № 42222-13 від 22.07.2016 про нарахування їй транспортного податку з фізичних осіб.

Обґрунтовуючи позов вказала, що виходячи із особливостей правого регулювання застосування контролюючим органом статті 267 Податкового кодексу України (в редакції до так і після 2016 року, далі - ПК України) оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році та у 2016 роках, так як рішення ради про визначення такого податку офіційно оприлюднені з порушенням строку. Її легковий автомобіль не є базою для нарахування транспортного податку за 2016 рік, оскільки одним із чинників по визначенню його вартості понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, мала бути інформація щодо пробігу автомобіля, яка не запитувалась відповідачем.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16.12.2016, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2017, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДФС № 358-17 від 09.06.2015 та № 42222-13 від 22.07.2016.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновків, згідно яких Рада, приймаючи рішення від № 4865-VI від 16.01.2015 не дотрималась обмежень, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 та підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України (в редакції до 2016 року), оскільки з урахуванням оприлюднення рішення транспортний податок може бути нарахований лише в 2016 бюджетному році, що є наслідком для скасування податкового повідомлення-рішення № 358-17 від 09.06.2015.

Щодо нарахованого ДФС транспортного податку податковим повідомленням-рішенням № 42222-13 від 22.07.2016, то суди зауважили про те, що належний позивачу автомобіль не об'єктом оподаткування у відповідності до статті 267 ПК України (у редакції з 2016 року), адже його вартість становить менше допустимої максимальної межі в 750 мінімальних розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Рада (права та обов'язки, якої визначено судом апеляційної інстанції) подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, у задоволені позову відмовити. Вказується, що судом апеляційної інстанції у порушення норм процесуального права не була завчасно повідомлена про призначене судове засідання по розгляду її апеляційної скарги. Рішення по впровадженню транспортного податку в 2015 та в 2016 роках приймались на виконання положень податкового законодавства, що залишилось поза увагою судами попередніх інстанцій.

Від позивача відзив або заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

14.11.2017 Вищим адміністративним судом України, касаційне провадження за касаційною скаргою ДФС відкрито.

14.03.2018 касаційна скарга передана на розгляд судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Юрченко В.П. в порядку пункту четвертого частини першої розділу 7 «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства у редакції Закону від 03.10.2017 № 2147.

Переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд погоджується з висновками судів про обґрунтованість позовних вимог та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 09.06.2015 відповідачем, на підставі пункту 2 рішення Ізмаїльської міської ради «Про транспортний податок» № 4865-VI від 16.01.2015 встановлено на 2015 рік на території Ізмаїльської міської ради ставку транспортного податку з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см, прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 358-17, відповідно до якого позивачу, як власнику з 18.06.2014 транспортного засобу марки TOYOTA HIGHLANDER 2011 року випуску, з об'ємом двигуна 3 456 куб. см, державний номер НОМЕР_1 (далі - ТЗ), визначено суму податкового зобов'язання за платежем: транспортний податок з фізичних осіб в сумі 25000 грн. 00 коп.

22.07.2016 ДФС області винесено друге податкове повідомлення-рішення № 42222-13, яким позивачу як власнику ТЗ, визначено суму грошового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 25000,00 грн. Підставою для такого податкового повідомлення-рішення стало рішення Ізмаїльської міської ради «Про транспортний податок» від 14.01.2016 № 399-VII, яким, серед іншого, скасовано пункт 2 рішення Ізмаїльської міської ради «Про транспортний податок» № 4865-VI від 16.01.2015.

Надаючи оцінку законності оскаржуваних у даній справі судових рішень судів попередніх інстанцій, Верховний Суд вважає за необхідне зауважити про зміст доводів касаційної скарги Ради, які зводяться, в тому числі, до роз'яснень законності прийнятих нею рішень по запровадженню транспортного податку на місцевості.

При цьому, предметом судового оскарження у даній справі, є законність прийнятих ДФС на підставі рішень Ради податкових повідомлень-рішень. Натомість рішення ради № 4865-VI від 16.01.2015 та № 399-VII від 14.01.2016 не були предметом оскарження у даній справі та судами попередніх не визнались протиправними та не скасовувались.

Вказане свідчить про необґрунтованість доводів Ради щодо незаконності рішень судів попередніх інстанцій через ненадання ними оцінки законності винесення рішень Радою по впровадженню транспортного податку на місцевості, які можуть бути предметом окремого судового розгляду.

Варто зазначити, що суд апеляційної інстанції, вирішивши питання про право Ради оскаржити постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16.12.2016 в апеляційному порядку, в ухвалі від 25.05.2017 зазначив про відсутність обґрунтувань апеляційної скарги належними доводами із зазначенням того, в чому саме полягає неправильність чи не повнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі або застосування норм права.

Тобто з дотриманням положень Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15.12.2017), якими визначені права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції розглянув апеляційну скаргу Ради, виходячи із змісту спірних правовідносин у даній справі.

Щодо доводів Ради, що судом апеляційної інстанції у порушення норм процесуального права не була завчасно повідомлена про призначене судове засідання по розгляду її апеляційної скарги, слід зазначити наступне.

З матеріалів судової справи вбачається, що суд апеляційної інстанції отримавши апеляційну скаргу Ради, постановив дві ухвали від 28.04.2017, якими відкрив апеляційне провадження (а.с.92) та призначив справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 25.05.2017 о 13:00 (а.с.93).

Телефонограмою від 19.05.2017, яку прийняв секретар Ради, Раду було повідомлено про призначене судове засідання на 25.05.2017 (а.с.95).

З урахуванням зазначеного факту, є достатні підстави вважати про дотримання судом апеляційної інстанції вимог Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15.12.2017) щодо завчасного повідомлення сторони по справі про призначене ним судове засідання.

Надаючи оцінку спірному у даній справі податковому повідомленню-рішенню № 358-17 від 09.06.2015, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Законом України «Про внесення змін до ПК України та деяких законодавчих актів Законом України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок та податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.

Згідно із пунктом 10.2 статті 10 ПК України, в редакції Закону № 71-VIII, місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Зважаючи на зміст наведених законодавчих норм, встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Одночасно підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України регламентовано порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

В даному випадку із запровадженням транспортного податку на 2015 рік відповідні норми Закону № 71-VIII набрали чинності з 01 січня 2015 року. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення транспортного податку. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного податку.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.

Таким чином, транспортний податок мав справлятися не раніше 2016 року.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанції про те, що у відповідача були відсутні правові підстави для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 358-17 від 09.06.2015, оскільки запроваджені Законом України №71-VIII зобов'язання щодо сплати транспортного податку з фізичних осіб виникають у платників податків лише після 01.01.2016.

Щодо оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 42222-13 від 22.07.2016, то воно також цілком обґрунтовано визнано протиправним і скасоване судами попередніх інстанцій, оскільки належний позивачу на праві приватної власності автомобіль 2011 року випуску, відтак 2016 рік є шостим роком його експлуатації, відповідно даний автомобіль не є об'єктом оподаткування в силу вимог підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України (в редакції від 01.01.2016), яким встановлено, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше 5 років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Ізмаїльської міської ради залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16.12.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2017 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П.Юрченко І.А.ВасильєваС.С.Пасічник Судді Верховного Суду