Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 травня 2018 року

Київ

справа №813/662/17

адміністративне провадження №К/9901/38288/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуГоловного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - ГУ ДФС)на постановуЛьвівського окружного адміністративного суду від 10.08.2017 (Головуючий суддя - М.В. Кедик)та на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2017 (колегія у складі суддів: І.М. Обрізко, С.П. Нос, В.П. Сапіга)у справі №813/662/17 (876/9075/17)за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація КРТ» (далі - ТОВ «Корпорація КРТ»)доГУ ДФСпрозастосування адміністративного арешту у вигляді арешту коштів на рахунках,

ВСТАНОВИВ:

ГУ ДФС звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом у якому просила застосувати арешт коштів на рахунках ТОВ «Корпорація КРТ».

Позов обґрунтовано тим, що з урахуванням не допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Корпорація КРТ», на виконання вимог пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України (далі - ПК України) є підстави для застосувати арешту коштів на рахунках такого підприємства.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10.08.2017, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2017, у задоволені позову відмовлено. Рішення судів мотивовані відсутністю правових підстав для застосування арешту коштів на рахунку відповідача, як одного із елементів арешту, що передбачений положеннями ПК України, з урахуванням черговості його застосування.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та позов задовольнити. По суті скарги вказується на такі ж підстави, що були зазначені у позові, а тому додатково зазначенню не підлягають.

Від відповідача відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ГУ ДФС, у зв'язку із недопуском його посадових осіб до проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Корпорація КРТ» (підстава - наказ № 336 від 06.02.2017), складено акт недопуску № 23 від 07.02.2017.

За таких обставин, податковий орган звернувся до суду з вимогою про застосування адміністративного арешту коштів на рахунках платника податків у зв'язку із відмовою платника податків від проведення позапланової перевірки.

Відповідно до пункту 78.5. статті 78 ПК України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 5 пункту 81.1. статті 81 ПК України непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється.

Відповідно до статті 94 ПК України адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Арешт майна може бути застосовано, зокрема, якщо з'ясовується, що платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Відповідно до підпункту 20.1.33. пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючий орган має право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право податкового органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження. Такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу у відповідній сумі.

Тобто, чинне законодавство послідовно розмежовує порядок накладення адміністративного арешту на майно платника податків, відмінне від коштів, та арешту коштів платника податків.

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що податковим органом не доведено наявності підстав, передбачених підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України, для реалізації права на звернення до суду з позовом щодо накладення арешту на кошти.

При цьому, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про встановлений судами попередніми інстанціями факт скасування постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07.03.2017 у справі №813/520/17, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2017, наказу №336 від 06.02.2017 про призначення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Корпорація КРТ».

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10.08.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2017 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

........................

........................

.............................

В.П.Юрченко І.А.ВасильєваС.С.Пасічник Судді Верховного Суду