ПОСТАНОВА

Іменем України

14 травня 2019 року

Київ

справа №826/26174/15

адміністративне провадження №К/9901/30561/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 826/26174/15

за позовом ОСОБА_1

до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ" Оберемка Романа Анатолійовича

про відшкодування коштів за вкладами фізичних осіб,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2016 року (у складі судді Погрібніченка І.М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2017 року (у складі колегії суддів: Кузьменка В.В., Василенка Я.М., Степанка А.Г.),

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ «КБ «УФС» про визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) «ПЛАНЕР» № 45543 від 10 липня 2014 року, укладеного між позивачем та ПАТ «КБ «УФС», оформлене наказом № 6 від 18 листопада 2014 року (згідно переліку); зобов'язання Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ «КБ «УФС» Оберемка Р.А . подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Загального реєстру вкладників, додаткову інформацію щодо позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «КБ «УФС» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2017 року, адміністративний позов залишено без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду передбаченого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи їх прийнятими з порушенням норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 17 лютого 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/26174/15, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 лютого 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Верховний Суд ухвалою від 13 травня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 826/26174/15 та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 14 травня 2019 року.

Одночасно з касаційною скаргою було заявлено клопотання про розгляд справи в судовому засіданні, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2019 року.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що у відповідності до статті 99 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Також зазначає, що суди не надали належної оцінки доводам позивача щодо початку перебігу строку для звернення до суду. На думку позивача, цей строк повинен рахуватися з 30 червня 2015 року, з того моменту коли їй телефоном Уповноважена особа ФГВФО на ліквідацію ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» Гончаровим С.І повідомила, що договір депозиту є нікчемним.

Крім того зазначає, що судами попередніх інстанцій помилково встановлено без отримання від відповідачів ґрунтовних доказів по справі, що позивачем отримано відповідь на лист саме 18 грудня 2014 року, оскільки вказаний лист отриманий у ці строки не був.

06 березня 2017 року до суду надійшли заперечення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на касаційну скаргу позивача, в яких відповідач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення), колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2016 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2017 року відповідають, а викладені в касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Відповідно до вимог статті 99 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) - адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду встановленого цим Кодексом або іншими Законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно частини першої статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Згідно з частиною першою статті 71 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Для з'ясування питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно встановити фактичну обставину, з настанням якої позивач дізнався або мав би дізнатися про порушення свого права.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачем при поданні позовної заяви вказано, що 30 червня 2015 року зателефонувавши на гарячу лінію ПАТ КБ «УФС» позивач дізнався, що кошти за вкладом позивача не підлягають відшкодуванню у зв'язку з тим, що Договір депозиту є нікчемним в силу положень частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та статті 228 Цивільного кодексу України.

Проте, судами попередніх інстанцій встановлено та не заперечується сторонами, що позивач 02 грудня 2014 року зверталась до Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ «КБ «УФС» Гончарова С.І. із заявою про розблокування її вкладу та внесення в список осіб, які мають право на отримання гарантованої суми від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Вказана заява позивача надійшла на адресу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за вх. № 447 від 12 грудня 2014 року.

За наслідками розгляду заяви позивача від 02 грудня 2014 року, Уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію ПАТ «КБ «УФС» Гончаровим С.І. листом «Про визнання правочинів нікчемними» № 001/945 від 12 грудня 2014 року, було повідомлено позивача про те, що правочини, в т.ч. договір банківського вкладу між ПАТ «КБ «УФС» та позивачем від 10 липня 2014 року № 45543, операції з внесення та перерахування грошових коштів по рахунку, відкритому на виконання вказаного договору, є нікчемними відповідно до вимог статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та статті 228 Цивільного кодексу України.

Таким чином, уповноважена особа Фонду Гончаров C.І. на виконання вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо повідомлення сторін за договором про його нікчемність надав письмову відповідь на заяву позивача.

Отримання позивачем листа підтверджується особистим підписом із зазначенням дати 18 грудня 2014 року (а.с. 34).

Отримання позивачем вказаного листа також підтверджується зазначенням в позовній заяві позивачем «Зі змісту листа-відповіді Фонду гарантування вкладів фізичних осіб вбачається, що правочин Договір депозиту, укладений між Позивачем та ПАТ «КБ «УФС» було визнано нікчемним».

Також, 20 листопада 2014 року на офіційному веб-сайті Фонду гарантування спадів фізичних осіб розміщено оголошення про початок виплат коштів вкладникам ПАТ «КБ «УФС» наступного змісту: «У зв'язку з прийняттям виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб д 13 листопада 2014 року рішення № 119 про початок ліквідації ПАТ «КБ «УФС» Фонд з 21 листопада 2014 року розпочинає виплати коштів вкладникам даного банку. Для отримання коштів вкладники ПАТ «КБ «УФС» з 21 листопада 2014 року по 31 грудня 2014 року включно можуть звертатись до установ банку-агента Фонду ПУБЛІЧНЕ КЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «АЛЬФА-БАНК» (далі - ПАТ «АЛЬФА-БАНК»)».

Про те, що зазначена інформація була відома позивачу зазначено в позовній заяві.

Крім того, в позовній заяві позивач зазначає наступне: «Після прибуття до відділення ПАТ АЛЬФА-БАНК» для отримання відшкодування за вкладом, позивачу стало відомо, що його не було включено до загального Реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за спадами за рахунок Фонду».

Відтак, про порушення права щодо включення до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду та відшкодування коштів за вкладом, позивач дізналася в грудні 2014 року, після отримання листа Уповноваженої особи «Про визнання правочинів нікчемними» від 12 грудня 2014 року вих. № 001/945.

Таким чином, твердження позивача в касаційній скарзі про те, що їй стало відомо, що договір депозиту нікчемним 30 червня 2015 року під час телефонної розмови з Уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» Гончаровим С.І. не відповідає дійсності.

У зв'язку із чим колегія суддів, погоджується із висновками судів попередніх інстанції, що позивачем не наведено жодної поважної причини пропуску строку звернення до суду, які є об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та не підтверджені належними доказами.

У відповідності до статті 102 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.

Зокрема, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

При цьому, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. В свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від позивача унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 809/1087/17 та від 22 листопада 2018 року у справі № 815/91/18.

Також, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду з даними позовними вимогами та будь-яких обґрунтувань обставин та доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом позивачем не наведено та не доведено, - колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність поважних причин для поновлення строку звернення до суду з даним позовом та про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.

Згідно з частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Касаційна скарга не містять належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки судів. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини "Пономарьов проти України" (№ 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.

Водночас навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», пункт 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" визначено, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання ("Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" № 11681/85).

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди попередніх інстанцій прийняли рішення при дотриманні норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цього не спростовують, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко