Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 червня 2018 року

Київ

справа №814/2855/16

адміністративне провадження №К/9901/23611/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Желтобрюх І.Л., Шарапи В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 7 квітня 2017 року (головуючий суддя Гордієнко Т.О.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 7 червня 2017 року (головуючий суддя Лук'янчук О.В., судді - Градовський Ю.М., Кравченко К.В.) у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України, Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України про визнання нечинним наказу, поновлення на посаді,

У С Т А Н О В И В:

У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України (далі - ДНД ЕКЦ МВС України), Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України (далі - Миколаївський НДЕКЦ МВС України) про визнання нечинним та скасування наказу Миколаївського НДЕКЦ МВС України від 28 жовтня 2016 року № 52 о/с Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру «Про звільнення ОСОБА_2.», поновлення на посаді судового експерта сектору криміналістичного дослідження транспортних засобів і реєстраційних документів що їх супроводжують відділу інженерних, економічних, товарознавчих видів досліджень та оціночної діяльності Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 7 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 7 червня 2017 року, клопотання ДНД ЕКЦ МВС України про закриття провадження у справі задоволено. Закрито провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали суду першої інстанції; далі - КАС України), у зв'язку з тим, що цей спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Миколаївський НДЕКЦ МВС України скористався своїм правом та надіслав до суду заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначив, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень.

Справу згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 лютого 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Білоуса О.В. (суддя-доповідач), Желтобрюх І.Л., Шарапи В.М.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з &?ю;…&?а; питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів &?е;…&? ;". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Згідно зі статтею 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 1 частини першої статті 3 КАС України визначено, що справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 17 вказаного Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Згідно з пунктом 15 частини першої статті 3 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу звільнення позивача з посади судового експерта сектору криміналістичного дослідження транспортних засобів і реєстраційних документів що їх супроводжують відділу інженерних, економічних, товарознавчих видів досліджень та оціночної діяльності Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, робота на якій не є публічною службою, у розумінні КАС України, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що даний спір не є публічно-правовим, а стосується трудових відносин і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

Пунктом 1 частини першої статті 157 КАС України передбачено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що провадження справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 КАС України підлягає закриттю, оскільки даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала Миколаївського окружного адміністративного суду від 7 квітня 2017 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 7 червня 2017 року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, судом не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

За правилами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 7 квітня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 7 червня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді І.Л.Желтобрюх

В.М.Шарапа