Історія справи

Ухвала КАС ВП від 30.01.2019 року у справі №814/2833/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 лютого 2019 року

м. Київ

справа №814/2833/16

адміністративне провадження №К/9901/15729/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.02.2017 (суддя Біоносенко В.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2017 (колегія суддів у складі: Шеметенко Л.П., Потапчука В.О., Семенюка Г.В.) у справі № 814/2833/16 за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національній поліції України в Миколаївській області (далі - відповідач, ГУНП в Миколаївській області) про визнання протиправним та скасування наказу від 19.12.2016 № 353 о/с в частині його звільнення з поліції, поновлення на посаді виконуючого обов'язки начальника Веселинівського відділення поліції Вознесенського відділу поліції ГУНП в Миколаївській області, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.02.2017, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2017, позов задоволено: визнано протиправними та скасовано наказ ГУНП в Миколаївській області від 19.12.2016 № 353 о/с в частині звільнення ОСОБА_4 зі служби в поліції; поновлено його на посаді виконуючого обов'язки начальника Веселинівського відділення поліції Вознесенського відділу поліції ГУНП в Миколаївській області; стягнуто з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу з 20.12.2016 по 07.02.2017 у сумі 4196,74 гривень, без врахування середньої заробітної плати за один місяць, що підлягає негайному виконанню; стягнуто з відповідача на користь позивача середню заробітну плату за один місяць в розмірі 6295,26 гривень. Постанова в частині поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за один місяць у розмірі 6295,26 звернута до негайного виконання.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 07.11.2015 позивача призначено на посаду виконуючого обов'язки начальника Веселинівського відділення поліції Вознесенського відділу поліції ГУНП в Миколаївській області.

27.02.2016 атестаційною комісією № 7 ГУНП в Миколаївській області ухвалене рішення про те, що позивач не відповідає займаній посаді, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

09.06.2016 наказом начальника ГУНП в Миколаївській області № 126 о/с позивача було звільнено з поліції через службову невідповідність, на підставі висновків атестаційної комісії № 7 від 27.02.2016.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.08.2016 у справі № 814/1258/16, яка набрала законної сили, визнано протиправним та скасовано, позивача поновлено на посаді виконуючого обов'язки начальника Веселинівського відділення поліції Вознесенського відділу поліції ГУНП в Миколаївській області.

13.09.2016 наказом ГУНП в Миколаївській області № 259 о/с на підставі постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.08.2016 року у справі № 814/1258/16, позивача поновлено на посаді виконуючого обов'язки начальника Веселинівського відділення поліції Вознесенського відділу поліції ГУНП в Миколаївській області.

17.10.2016 ОСОБА_4 попереджено про можливе наступне звільнення зі служби в поліції у зв'язку зі скороченням тимчасових штатів.

Наказом ГУНП в Миколаївській області від 19.12.2016 № 353 о/с ОСОБА_4 звільнено зі служби в поліції за пунктом 4 частини першої статті 77 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням реорганізаційних заходів).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не проводилася реорганізація чи скорочення штатів, а лише заміна тимчасового штатного розпису на постійний; позивачу не було запропоновано жодної іншої посади, як в постійному штаті ГУНП в Миколаївській області, так і в іншому органі чи підрозділі поліції. Суди також дійшли висновку, що постановою Миколаївського окружного адміністративного суд від 30.08.2016 у справі № 814/1258/16, яка набрала законної сили, було надано оцінку висновкам атестаційної комісії від 27.02.2016, які визнані протиправними, а тому, на думку судів попередніх інстанцій, такі висновки не повинні враховуватись при подальшому проходженні позивачем служби в поліції.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що висновки судів з приводу недоведення відповідачем факту проведення реорганізації в ГУНП в Миколаївській області, скорочення посади позивача не підтверджені належними і допустимими доказами. Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій неправомірно застосували до спірних правовідносин положення статей 42, 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та не врахували положень статей 68, 77 Закону № 580-VIII, що передбачають звільнення зі служби в поліції через скорочення штатів, у разі відсутності можливості подальшого використання на службі. Крім того, наголошує, що при вирішенні питання про призначення на посаду у постійному штаті ГУНП в Миколаївській області відповідачем враховано висновок атестаційної комісії від 27.02.2016 про службову невідповідність позивача, як такий, що не був скасований у судовому порядку. Також посилається на помилковість застосування судом першої інстанції пункту 9 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 (далі - Порядок № 260) та вважає, що розрахунок кількості днів оплати вимушеного прогулу повинен бути проведений на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100).

Позивач у своєму відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до частин першої та третьої статті 68 Закону № 580-VIII, у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення. Поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону.

Частиною другою статті 68 Закону № 580-VIII передбачено, що поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.

Відповідно до пункту 4 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що Законом № 580-VIII окремо не визначено процедуру здійснення пропозиції наявних вакантних посад поліцейському, який попереджається про можливе звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. У зв'язку з відсутністю у спеціальному законі положень, які б регулювали порядок пропонування поліцейському іншої вакантної посади, суд вважає, що в цьому випадку слід застосувати загальні положення Кодексу законів про працю України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції правомірно застосував до спірних правовідносин окремі положення КЗпП України (у цій частині), що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15.

Статтею 49-2 КЗпП України встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що у випадку перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший або при його перепрофілюванні, звільнення з публічної служби, зміна її істотних умов можуть мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності чи штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями, тощо. При цьому, саме по собі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не є підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження. Скорочення штату встановлюється шляхом порівняння штатних розписів до і після реорганізації.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в ГУНП в Миколаївській області не відбулось реорганізації, пов'язаної зі скорочення штатів, оскільки замість 3263 посад тимчасового штату введено не меншу кількість посад постійного штату. Таким чином, відбулась заміна тимчасового штатного розпису на постійний штатний розпис.

Відповідач не заперечує, що позивачеві не пропонувалися при попередженні про наступне звільнення та до фактичного звільнення інші посади в органах поліції та останній від запропонованих посад не відмовлявся, натомість обґрунтовує звільнення позивача наявністю негативного висновку атестаційної комісії, який, на його думку, заважає подальшому проходженню позивачем служби в поліції.

Суд наголошує, що постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.08.2016 по справі № 814/1258/16 вже надано оцінку зазначеному висновку атестаційної комісії. Судом задоволено позов ОСОБА_4, скасовано наказ про звільнення її з поліції саме з мотивів того, що атестація позивача проведена всупереч вимогам Закону, висновки про його службову невідповідність необґрунтовані та протиправні.

Та обставина, що відповідач обґрунтовує звільнення позивача відсутністю судового рішення про скасування висновків атестаційної комісії, які, на його думку, заважають позивачу подальшому проходженню службу в поліції, як раз свідчить на користь того, що реальними підставами звільнення у цьому випадку є не реорганізація чи скорочення штатів, а намагання відповідача повторно звільнити поліцейського за результатами атестації, ігноруючи при цьому висновки суду про протиправність такого звільнення.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017; далі - КАС України) обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно зі статтею 255 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017) постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі, не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

З огляду на наведене, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо неможливості врахування відповідачем при вирішенні питання про призначення позивача на посаду у постійному штаті ГУНП в Миколаївській області висновків атестаційної комісії від 27.02.2016 про його службову невідповідність, оскільки протиправність даного висновку була встановлена постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.08.2016 у справі № 814/1258/16, яка набрала законної сили.

Частиною другою статті 71 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017) передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, відповідачем не доведено правомірності прийняття оскаржуваного наказу від 19.12.2016 № 353 о/с в частині звільнення позивача зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку щодо обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_4

Посилання скаржника на те, що суд першої інстанції при вирішенні питання про стягнення виплат за час вимушеного прогулу неправильно застосував до спірних правовідносин пункт 9 Порядку № 260, оскільки повинен був провести розрахунки на підставі пункту 8 Порядку № 100, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на те, що на момент виникнення спірних правовідносин (19.12.2016) виплати грошового забезпечення поліцейським регулювалися приписами Порядку № 260. Відповідно до цього Порядку при розрахунку середньоденного забезпечення позивача використовуються календарні, а не робочі, дні. Крім того, як вбачається з виданої відповідачем довідки про грошове утримання позивача, при розрахунку середньоденного та середньомісячного грошового забезпечення використовувались календарні дні.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Отже, суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.02.2017 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2017 залишити без змін, а касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Миколаївській області - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Головуюча суддя: І.Л. ЖелтобрюхСудді: О.В. Білоус Т.Г. Стрелець