Цифрові активи як об’єкти цивільних прав

Бурхливий розвиток цифрової економіки поставив перед вітчизняною цивільною наукою нове завдання, яке раніше вважалось суто теоретичним: знайти місце цифрових об’єктів у системі об’єктів цивільних прав. Це стосується не лише криптовалюти, але й NFT, ігрових предметів, облікових записів, цифрового контенту та інших активів, що існують виключно в електронному просторі. Законодавець поступово відповів на цей виклик, прийнявши спочатку Закон України «Про віртуальні активи», який так і не набрав чинності, а згодом додавши статтю 179-1 до Цивільного кодексу України.

Ключовим нововведенням стала стаття 179-1 ЦК України, запроваджена Законом № 3320-IX від 10 серпня 2023 року. Вона визначає цифрову річ як благо, що виникає та існує виключно в цифровому середовищі і має економічну цінність. Законодавець чітко відносить до цифрових речей віртуальні активи, цифровий контент та інші подібні об’єкти. Друга частина цієї статті передбачає, що до цифрових речей застосовуються загальні положення ЦК України про речі, якщо це не суперечить закону або сутності конкретної цифрової речі.

LegalTech: Цифрові відбитки, Jira та ChatGPT: практика Верховного Суду щодо меж допустимості електронних доказів

Правовий статус віртуальних активів

Спеціальним законом у цій сфері є Закон України «Про віртуальні активи» від 17 лютого 2022 року № 2074-IX. Цей документ визначає віртуальний актив як нематеріальне благо, яке є об’єктом цивільних прав, має певну вартість і представлене через сукупність даних у електронній формі. Закон розрізняє забезпечені віртуальні активи, які підтверджують майнові права, включаючи права вимоги на інші об’єкти цивільних прав, і незабезпечені віртуальні активи, які таких прав не підтверджують.

Існує важливий аспект, який часто не береться до уваги: цей закон поки що не набрав чинності, оскільки його реалізація залежить від ухвалення супутніх змін до Податкового кодексу України, що стосуються оподаткування операцій з віртуальними активами. Отже, на цей момент основним регулятором у цій сфері фактично залишається стаття 179-1 ЦК України, тоді як спеціальний закон перебуває в стані очікування.

У зв’язку з цим виникає ситуація, коли криптоактиви можуть класифікуватися як цифрові речі за Цивільним кодексом України, однак спеціальні механізми їхнього обігу фактично відсутні. Немає чітко визначених способів набуття права власності, порядку підтвердження належності криптоактиву конкретній особі, правил передання приватних криптографічних ключів, а також особливостей звернення стягнення, забезпечення виконання зобов’язань або включення таких активів до ліквідаційної маси. Багато з цих питань залишаються об’єктом наукових дискусій.

Вчені та дослідники дедалі частіше звертають увагу на внутрішню суперечність чинного законодавства: зокрема, згідно з частиною сьомою статті 4, категорично забороняється використання віртуальних активів у ролі засобу платежу або як об’єкта обміну на матеріальні блага, роботи чи послуги. Натомість частини 5 і 6 статті 715 Цивільного кодексу України передбачають можливість укладання контрактів, де майно може бути обміняне на виконання робіт чи надання послуг.

Попри те що в національному законодавстві поки що відсутня універсальна класифікація цифрових активів, у сучасній юридичній доктрині їх зазвичай розподіляють згідно з їхнім функціональним призначенням та особливостями технологічної реалізації. Найчастіше зустрічається поділ цифрових активів на кілька ключових категорій, серед яких можна виділити криптоактиви, токенізовані активи, NFT (невзаємозамінні токени), цифрові фінансові активи, цифрові права вимоги, а також інші цифрові об’єкти, які мають економічну цінність. Розподіл за такими категоріями не лише сприяє кращому теоретичному розумінню, а й має вагоме практичне значення. Це важливо, адже різні типи цифрових активів можуть суттєво різнитися процесами появи, реалізації та захисту цивільних прав, що на них поширюються. Проте, незважаючи на різноманітність їхніх видів, усі цифрові активи об’єднує кілька спільних рис, такі як відсутність матеріальної форми, існування виключно в цифровому середовищі та здатність бути самостійними об’єктами цивільного обороту. Дослідники також пропонують використовувати ефективні методи класифікації цифрових активів на підставі функціональних, технологічних і майнових критеріїв, що дає змогу з більшою точністю визначати правовий режим, застосовний до цих активів.

Згадайте новину: Юристи і цифровий світ. Цифрове право як нова професія, цифровий кодекс - закони Metaverse.

Криптоактиви: дискусійна правова природа

Серед численних цифрових активів, які постають перед нами в сучасному фінансовому світі, криптоактиви, такі як криптовалюти та токени, безсумнівно, заслуговують на особливу увагу. У наукових колах тривають активні дискусії стосовно їх нормативної кваліфікації, і дотепер не вдалося досягти одностайності в цьому питанні. У сучасній сфері цивільного права досі не вироблено загальновизнаного підходу щодо класифікації та визначення правової природи криптоактивів. Одним із популярних підходів є трактування криптоактивів як особливого типу цифрової інформації або інформаційного продукту. Цей підхід базується на тому, що криптоактиви існують у вигляді сукупності електронних даних, які можна ідентифікувати за допомогою унікальних цифрових записів. Однак такий спосіб трактування не в повній мірі досліджує та висвітлює їх майнову природу, а також економічну цінність, яка може істотно впливати на ринкову динаміку та оцінку цих активів. Як наслідок, питання щодо повноти їхньої правової інтерпретації залишається відкритим і потребує подальшого аналізу.

Останнім часом спостерігається зростання популярності підходу, згідно з яким криптоактиви розглядаються, як самостійний тип цивільних прав особливого роду, або так звані sui generis. Ця концепція виникла через те, що криптоактиви не можна повністю прирівняти ані до традиційних матеріальних речей, ані до звичайних майнових прав. Їх унікальна цифрова природа, децентралізований характер існування, специфічний механізм володіння та управління, а також здатність безпосередньо брати участь у цивільному обороті вказують на необхідність розробки спеціального правового режиму. Цей режим має враховувати всі особливості криптоактивів, забезпечуючи адекватне регулювання та захист прав їхніх власників у відповідних правових системах.

На рівні Європейського Союзу відповідні правила встановлює Регламент (ЄС) 2023/1114 (MiCA), що повністю набув чинності 30 грудня 2024 року. Цей документ визначає криптоактиви як цифрове представлення вартості або прав, які можуть передаватися та зберігатися електронно за допомогою технології розподіленого реєстру або подібних технологій. Регламент розрізняє такі види токенів: прив’язані до активів (ART), токени електронних грошей (EMT) та інші криптоактиви, включаючи утилітарні токени. Під час порівняння українського та європейського підходів простежується спільний напрям — визнання майнової цінності цифрового представлення прав, незалежно від фізичного матеріального носія. Проте технічна деталізація цих режимів має суттєві відмінності.

Водночас не кожен криптоактив є криптовалютою. Криптовалюта становить лише один із видів криптоактивів, основною функцією якого є накопичення та передача економічної вартості. До інших різновидів належать токени, що посвідчують певні майнові чи корпоративні права, інвестиційні токени, токени доступу до цифрових сервісів (utility tokens), а також токени, вартість яких прив’язана до інших активів (asset-referenced tokens). Саме тому сучасна доктрина дедалі частіше відмовляється від ототожнення понять «криптовалюта» та «криптоактив», використовуючи останнє як родове поняття.

Попри активний розвиток ринку криптоактивів, питання їхньої правової сутності досі залишається невирішеним. Це стало основою для виникнення різних підходів до визначення їх цивільно-правового статусу, які варто розглянути окремо.

Перший підхід базується на розгляді криптоактивів як особливого виду майна. Його прихильники стверджують, що криптоактиви мають економічну цінність, можуть належати певній особі, бути відчужуваними, передаватися від одного суб’єкта до іншого, стати об’єктом цивільно-правових договорів і підлягати судовому захисту. У цьому контексті важливою є не матеріальна форма об’єкта, а його здатність брати участь у цивільному обороті. Цей підхід починає поступово відображатися в українському законодавстві з упровадженням категорії цифрової речі в Цивільному кодексі України.

Другий підхід полягає в тому, щоб розглядати криптоактиви, як специфічний тип майнових прав. Прихильники цього підходу підкреслюють, що власник криптоактиву контролює не матеріальний об’єкт, а можливість керувати відповідним цифровим записом у блокчейн-системі за допомогою приватного криптографічного ключа. Саме тому права власника більше схожі на реалізацію майнового права, ніж на традиційне речове право.

Читайте статтю: Binance, USDT і  кримінальний процес: судова практика щодо віртуальних активів

Існує також третій підхід, згідно з яким криптоактиви розглядаються як окрема категорія об’єктів цивільних прав, що не піддається повному охопленню традиційними конструкціями речового або зобов’язального права. Прихильники цієї теорії вказують на те, що криптоактиви мають економічні, технологічні та юридичні характеристики, які значно вирізняють їх серед класичних об’єктів цивільних прав. Тому на них не завжди можна автоматично поширювати правила, розроблені для матеріальних речей чи майнових прав.

На нашу думку, найбільш переконливою є перша концепція. Додавання до Цивільного кодексу України положень про цифрові речі показує, що український законодавець уже фактично визнав існування майна, яке, хоч і не має фізичної форми, є самостійним об’єктом цивільних прав. Криптоактиви володіють усіма основними ознаками майна: вони мають економічну цінність, можуть бути індивідуалізовані, включені в цивільний оборот, підлягають відчуженню та можуть бути частиною майнової сфери особи. Отже, їх варто розглядати як окремий вид цифрових речей із специфічними правовими особливостями, що визначаються технологією їх створення та обігу.

На сьогодні українське законодавство поки що не надає повного і всебічного регулювання для криптоактивів, що набувають все більшої популярності у світі фінансових технологій. Враховуючи, що існує вже юридично визнане поняття цифрової речі, все ж залишається багато невирішених питань, які потребують уваги законодавців. Серед них — процес виникнення і підтвердження права власності на криптоактиви, механізми їх передачі від однієї особи до іншої, точне визначення моменту, коли право власності змінюється, а також правовий статус приватних криптографічних ключів, які є основним засобом доступу до цих активів. Крім цього, важливим є визначення можливостей застосування стягнення на криптоактиви, а також особливості їх спадкування у рамках чинного закону. Ці аспекти створюють значні виклики для сучасного цивільного права, яке повинно адаптуватися до нових реалій шляхом розробки детальних нормативних актів, керуючись досвідом міжнародної спільноти в цій сфері, що швидко розвивається.

Аналіз правової природи криптоактивів дає змогу виділити кілька характерних ознак, які суттєво відрізняють їх від інших об’єктів цивільних правовідносин.

По-перше, криптоактиви існують виключно у цифровій формі, що означає відсутність у них фізичного носія та матеріальних характеристик. Ця цифрова природа надає їм унікальності та зумовлює специфіку їх обігу.

По-друге, їх циркуляція забезпечується за допомогою технології розподіленого реєстру (DLT), а також інших схожих інноваційних методів, що дають можливість децентралізовано контролювати та передавати активи без потреби в централізованих владних структурах або посередниках.

По-третє, здійснення прав на криптоактиви є нерозривно пов’язаним із фактичним контролем над ними. Це контроль забезпечується використанням приватного криптографічного ключа, без якого неможливе управління чи розпорядження криптоактивом. Це надає власнику можливість безпосередньо визначати підвладність активу, зберігаючи високий рівень безпеки та конфіденційності.

По-четверте, криптоактиви володіють економічною цінністю, що надає їм можливість виступати окремим об’єктом цивільного обороту. Вони можуть включатися в комерційні операції, виступати предметом договорів і угод між суб’єктами.

По-п’яте, в процесі відчуження криптоактивів не залучаються централізовані реєстри чи державні інституції, що помітно відрізняє їх від класичних об’єктів цивільного права й уможливлює швидкість і гнучкість трансакцій.

ДАЙДЖЕСТ: 7 найважливіших судових справ щодо криптовалют

Згадана сукупність ознак вказує на доцільність встановлення спеціального цивільно-правового режиму для криптоактивів. Такий режим повинен враховувати їхню технологічну специфіку та забезпечувати адекватний правовий захист в умовах сучасного технологічного середовища.

Значний інтерес до дослідження цифрових активів, зокрема криптовалют, токенів та інших різновидів цифрових об’єктів, викликаний передусім стрімким зростанням цифрової економіки, що супроводжується постійним впровадженням інноваційних технологій у цивільний обіг. Виклики, які поява цих технологій ставить перед правовою спільнотою, пов’язані з тим, що традиційні механізми цивільного права часто не можуть запропонувати однозначні рішення на новопосталі питання. Саме тому впродовж останніх років проблематика, пов’язана з цифровими активами, стала об’єктом ретельного вивчення як в Україні, так і в багатьох інших країнах світу. Це відображено у численних наукових працях, що проводять міжнародні порівняльно-правові дослідження та ініціації нових законодавчих процесів.

Читайте статтю: Знайти недостатньо: проблеми арешту та повернення криптоактивів

Особливу увагу приділяють розгляду питань щодо визначення правової природи цифрових активів. Це включає їх інтеграцію в загальну систему об’єктів цивільних прав, а також аналіз їх співвідношення з традиційними категоріями, такими як речі, майно та майнові права. Водночас важливо враховувати специфіку здійснення та юридичного захисту прав на ці інноваційні об’єкти. Питання підтвердження власності на криптоактиви конкретною особою залишається не менш нагальним, як і особливості їх участі в договірних відносинах. Цифрові активи також викликають інтерес із точки зору можливостей їх використання в якості об’єктів спадкування, можливості звернення стягнення на них, а також потребують адаптації традиційних цивільно-правових механізмів до умов та вимог технологій розподіленого реєстру.

Хоча існує велика кількість наукових праць із цієї тематики, єдиний загальновизнаний підхід до вирішення обговорюваних питань поки що не був вироблений. Це пов’язано з тим, що цифрові активи продовжують розвиватися надзвичайно швидкими темпами, і технологічні рішення нерідко випереджають розвиток як законодавчої бази, так і правозастосовної практики. Саме з цієї причини дослідження цивільно-правової природи цифрових активів не втрачає своєї актуальності. Навпаки, такі дослідження набувають дедалі більшого практичного значення для сучасного правового поля. Різноманітні наукові роботи свідчать про те, що правовий режим цифрових активів залишається одним із найбільш динамічних напрямів у розвитку сучасного цивільного права. Це вимагає подальшого комплексного аналізу з обов’язковим врахуванням напрацювань як українських, так і європейських юристів та науковців.

Читайте статтю: Ознайомлення з електронно-цифровими доказами під час виконання вимог ст. 290 КПК України

Європейський підхід (MiCA) та його значення для України

Спостереження за еволюцією ринку криптоактивів у межах держав Європейського Союзу свідчить про те, що використання усталених норм цивільного та фінансового права не гарантує ефективного правового регулювання відносин, які виникають у процесі створення, обігу та застосування цифрових активів. Відсутність уніфікованого підходу до визначення правового статусу криптоактивів у поєднанні з різноманітними національними регуляційними практиками країн-членів та обмеженим рівнем захисту учасників ринку впродовж тривалого часу виступали одними з ключових бар’єрів для поступального розвитку цифрової економіки в межах Європейського Союзу. З метою усунення цих перешкод у 2023 році було ухвалено Регламент (ЄС) 2023/1114 Європейського парламенту та Ради від 31 травня 2023 року, який стосується ринків криптоактивів, відомий також як Markets in Crypto-Assets Regulation (MiCA). Цей нормативний акт став першим всебічним законодавчим документом на території Європейського Союзу, спрямованим на впорядкування обігу криптоактивів. Регламент передбачає повне застосування з 30 грудня 2024 року, хоча окремі положення, що стосуються токенів, прив’язаних до активів (asset-referenced tokens), та токенів електронних грошей (e-money tokens), почали застосовуватися раніше — з 30 червня 2024 року.

Регламент MiCA відрізняється тим, що, на відміну від спроб інтеграції криптоактивів до наявних категорій об’єктів цивільного права або фінансових інструментів, він створює окремий правовий режим, спеціально розроблений з урахуванням унікальних технологічних характеристик і економічних функцій цих активів. Цей підхід дає змогу краще відповідати сучасним викликам, пов’язаним із динамічною природою цифрових активів. Відповідно до статті 3 цього регламенту криптоактив визначено як цифрове представлення вартості або прав, здатне передаватися та зберігатися в електронній формі завдяки технології розподіленого реєстру чи інших подібних технологій. Такий підхід є технологічно нейтральним і забезпечує можливість охоплення широкого спектру цифрових активів, включаючи не лише криптовалюти, а й багато інших форм цифрового майна, що забезпечує більшу гнучкість у правовому регулюванні.

Однією з важливих переваг регламенту MiCA є створення єдиної та чіткої системи класифікації для різноманітних видів криптоактивів. Цей документ розмежовує криптоактиви на кілька категорій, серед яких виділяються загальні криптоактиви, токени, прив’язані до конкретних активів (так звані asset-referenced tokens), та токени електронних грошей, відомі як e-money tokens. Для кожної з цих категорій встановлено специфічні вимоги, що стосуються процедур їх випуску, організації обігу та здійснення належного нагляду. Завдяки такому підходу до класифікації досягається більша чіткість з правової точки зору. Це обумовлено тим, що правовий режим для кожного типу активу формується не на основі його назви або технічних характеристик, а виходячи з його економічної функціональності, що полегшує їх регулювання та сприйняття на ринку.

Регламент MiCA виходить за рамки простого визначення правового статусу криптоактивів, пропонуючи цілісний підхід до регулювання сфери цифрових активів. Він запроваджує низку вимог, які стосуються не лише організацій, що випускають криптоактиви, але й осіб, які надають різноманітні послуги, пов’язані з оборотом цих активів. Одним із важливих аспектів MiCA є зобов’язання використовувати спеціальний документ, так званий криптоактивний white paper, для розкриття відповідної інформації потенційним інвесторам та учасникам ринку. Крім цього, регламент детально описує процедури авторизації та діяльності постачальників послуг з криптоактивами (Crypto-Asset Service Providers, CASPs), створюючи чіткі рамки для їхньої роботи. Окрема увага приділяється комплексним гарантіям, що розроблені для захисту прав власників криптоактивів і забезпечення максимальної прозорості ринку. Ба більше, MiCA спрямований на активну протидію маніпуляціям на ринку, боротьбу з незаконним використанням інсайдерської інформації та підтримку належного корпоративного управління в діяльності дотичних суб’єктів.

Для України важливість MiCA полягає не стільки в можливості безпосереднього запозичення його положень, скільки в адаптації його підходів за подальшого розвитку національного законодавства. Зміни до Цивільного кодексу України та запровадження категорії цифрової речі стали важливим кроком у визнанні цифрових активів об’єктами цивільних прав. Проте нинішнє законодавство поки що не регулює виникнення, здійснення, передачу та захист прав на криптоактиви. У цьому контексті MiCA слугує прикладом комплексного регулювання, яке інтегрує цивільно-правові, корпоративні та регуляторні механізми, тим самим забезпечуючи баланс між розвитком інновацій і захистом прав учасників ринку.

Одночасно з процесом впровадження кращих європейських практик надзвичайно важливо враховувати унікальні риси та специфіку української правової системи, а також положення, зазначені в Цивільному кодексі України. Це завдання не полягає у простому копіюванні норм MiCA (Розпорядження про ринки криптоактивів), натомість воно передбачає ретельну адаптацію його принципів правової визначеності, відповідно до національного приватного права нашої країни. Насамперед цей процес стосується усунення прогалин у регулюванні процедур реалізації права на криптоактиви, умов їх відчуження, захисту в судовому порядку, механізмів звернення стягнення на криптоактиви та процедур їх спадкування. Наразі саме ці аспекти викликають найбільше неоднозначність та суперечок і вимагають подальшої законодавчої роботи для детальнішого врегулювання.

Читайте статтю: Цифрова смерть: що це таке та як до неї підготуватися (юридичний погляд)

Основні цивільно-правові проблеми обігу криптоактивів.

Попри те що цифрові речі визнано окремим об’єктом цивільних прав у законодавчому полі, правове регулювання обігу криптоактивів в Україні залишається недостатньо розвиненим і неоднорідним. Це пов’язано не лише зі складністю технологічних аспектів цих активів, але й з відсутністю цілісного спеціалізованого регулювання. Тому багато питань, що стосуються виникнення, реалізації та захисту цивільних прав на криптоактиви, залишаються невирішеними і розглядаються переважно на рівні теоретичних досліджень.

1. Правова невизначеність права власності на криптоактиви

Однією з найактуальніших і найобговорюваніших проблем у сучасному правовому просторі є уточнення та визначення природи права власності на криптоактиви. У звичних класичних уявленнях про право власності зазвичай ідеться про обсяг повноважень, які охоплюють володіння, користування та розпоряджання конкретним майном. Однак у випадку з криптоактивами ці традиційні правоможності набувають нового контексту, оскільки їх реалізація безпосередньо пов’язана з контролем над приватним криптографічним ключем, який фактично визначає можливість здійснення контролю над цими активами.

У зв’язку з цим у сучасній доктрині цивільного права дедалі частіше підкреслюють, що фактичне володіння криптоактивами не завжди збігається з юридичним правом на їх власність. Наприклад, може виникнути ситуація, коли особа втрачає доступ до свого приватного ключа, при цьому формально залишаючись законним власником активу, але фактично втрачаючи можливість його використовувати чи розпоряджатися ним. Такий сценарій досить відрізняється від традиційного розуміння речових правовідносин та вимагає створення спеціалізованих механізмів юридичного захисту для вирішення таких новітніх викликів.

2. Доказування належності криптоактивів

Одним із викликів є доведення належності криптоактивів певній особі. На відміну від звичайного майна, блокчейн зберігає лише адресу цифрового гаманця та історію трансакцій, не містячи інформації про особу власника.

Через це в судовому процесі необхідно зібрати комплекс доказів, таких як дані криптовалютних бірж, інформація про процедури KYC (ідентифікація користувачів), електронне листування, платіжні документи, цифрові журнали операцій, експертні висновки тощо. Проте в Україні чинне процесуальне законодавство не передбачає спеціальних правил для дослідження таких доказів, що ускладнює ефективний захист прав власників криптоактивів у суді.

3. Договірний обіг криптоактивів

На практиці криптоактиви вже активно використовуються в договорах купівлі-продажу, міни, дарування, позик та інших цивільно-правових угодах. Однак у Цивільному кодексі України немає специфічних положень щодо укладення та виконання подібних угод.

Особливої уваги потребує питання моменту переходу права на криптоактив. Якщо стосовно звичайних об’єктів право власності зазвичай виникає з моменту передання речі або державної реєстрації в певних випадках, то щодо криптоактивів виникає інше питання. Потрібно вирішити, чи перехід права має бути пов’язаний з укладенням договору, підтвердженням трансакції в блокчейні, чи коли набувач отримує можливість контролювати відповідну публічну адресу. Сучасні українські дослідження схиляються до думки, що ключовим моментом є те, коли криптоактив стає доступним набувачу через його цифровий гаманець.

4. Звернення стягнення на криптоактиви

Іншою значущою проблемою є відсутність ефективних механізмів примусового виконання судових рішень стосовно криптоактивів. Поточна нормативна база України не встановлює чітких процедур для виявлення криптоактивів боржника, їхнього арешту, оцінки та реалізації у межах виконавчого провадження. У випадку з активами, що зберігаються на централізованих біржах, існує теоретична можливість використання традиційних механізмів, взаємодіючи з відповідними постачальниками послуг. Однак для криптоактивів, розміщених на некастодіальних (self-custody) гаманцях, практично відсутні дієві методи примусового стягнення, оскільки доступ до таких активів контролюється лише за допомогою приватного ключа.

5. Захист прав добросовісного набувача

Проблема захисту осіб, які набувають криптоактиви добросовісно, потребує особливої уваги, оскільки технологія блокчейну має унікальну характеристику — незворотність підтверджених трансакцій. У ситуації, коли криптоактив був неправомірно вилучений у законного власника і переданий іншому суб’єкту, процес повернення цього активу стає вкрай складним або ж взагалі унеможливленим, якщо поточний володілець не проявить добровільної готовності до співпраці. Це обумовлює нагальну потребу в адаптації традиційних методів цивільно-правового захисту, таких як віндикаційний позов, реституція та відшкодування збитків, до специфічних умов і викликів, пов’язаних з цифровими активами. Проте важливо зазначити, що ці механізми ще не знайшли адекватного правового регулювання і лише починають набувати обрисів у теоретичній доктрині.

На сьогоднішній день правове регулювання криптоактивів в Україні перебуває на етапі поступового становлення, що виявляється у їх дедалі більшій інтеграції як самостійного об’єкта цивільних прав. Проте формування всеосяжного цивільно-правового режиму залишається незавершеним процесом. Основні проблеми, з якими стикається цей сектор, стосуються роз’яснення змісту права власності на криптоактиви, визначення порядку та умов їх переходу від одного власника до іншого, а також питання підтвердження їх належності. До того ж існують складнощі із забезпеченням ефективного судового захисту власників криптоактивів та примусового виконання відповідних судових рішень. Вирішення цих питань вимагає не лише вдосконалення чинного національного законодавства, а й активного врахування сучасних європейських підходів до регулювання цифрових активів. Особливо значущими є норми та регуляції, що викладені у Регламенті ЄС MiCA, які можуть слугувати прикладом для інтеграції в українське правове поле.

У цьому контексті особливо важливими стають практичні аспекти використання криптоактивів звичайними людьми. Для фізичних осіб правове значення визнання цифрових активів як об’єктів цивільних прав полягає головним чином у можливості укладати договори, захищати свої права в суді, включати такі активи до спадкової маси та підтверджувати їхню власність у разі спорів. Однак через брак комплексного законодавчого регулювання, власникам криптоактивів слід особливо уважно ставитися до документування операцій, збереження інформації про джерело активів та забезпечення надійного зберігання приватних криптографічних ключів.

Відсутність сталої судової практики як чинник правової невизначеності

Процес інтеграції європейського досвіду в національну правову систему України має здійснюватися з особливою ретельністю, враховуючи унікальні риси та особливості місцевого законодавства, зокрема положень Цивільного кодексу України. Мова йде не просто про буквальне перенесення норм MiCA, а передусім про ретельну адаптацію його ключової концепції правової визначеності відповідно до умов національного приватного права. Ця адаптація має охоплювати визначення та регулювання прав на криптоактиви, їх передачі у власність, а також забезпечення юридичного захисту, включаючи процедури стягнення та правила спадкування. Саме ці аспекти залишаються найбільш спірними та вимагають подальшого законодавчого обговорення та врегулювання для їхньої чіткої інтеграції в український контекст.

Судові рішення, в яких згадується криптовалюта або інші цифрові активи, зазвичай стосуються фінансового моніторингу, кримінальних проваджень, арешту майна чи питань оподаткування. Однак поки що відсутні спори, в яких Верховний Суд висловив би правові висновки щодо природи криптоактивів як об’єктів цивільного права, їхнього правового статусу, а також порядку відчуження, спадкування або звернення стягнення на ці активи.

Важливу роль у цьому контексті відіграє постанова Верховного Суду від 24 вересня 2024 року у справі № 405/6265/23. Сутність конфлікту полягала в оскарженні дій банку, який вирішив розірвати угоди з банківського обслуговування клієнта, після того як він здійснив операції, пов’язані з торгівлею криптовалютою. Верховний Суд докладно вивчив питання щодо дотримання банком законодавчих вимог у галузі фінансового моніторингу та оцінки клієнтського ризику. Проте варто зазначити, що суд не зайнявся аналізом правової природи криптоактивів і утримався від формулювання висновків стосовно їх цивільно-правового статусу. Наслідком цього є те, що навіть у тих судових справах, де криптоактиви суттєво фігурують як елемент спірних правовідносин, наявна судова практика поки що не пропонує відповідей на фундаментальні питання приватного права.

Відсутність чітких і усталених правових позицій, розроблених Верховним Судом, спричиняє низку значних практичних ускладнень в сучасній правовій системі. Зокрема, це стосується питань, пов’язаних із доказуванням фактичної приналежності криптоактивів певній особі. Це також охоплює складнощі у визначенні точного моменту, коли права власності на ці активи переходять від одного власника до іншого. Додатково виникають питання щодо можливості використання правових засобів для захисту майнових інтересів, а також щодо процедури включення криптоактивів до складу спадщини або порядку їхнього стягнення під час виконавчого провадження. В умовах такої невизначеності суди першої та апеляційної інстанцій змушені вирішувати спірні питання, спираючись на загальні положення цивільного законодавства.

Користуйтеся консультацією: Цифровий спадок, або що буде з акаунтом після  смерті його власника

У перспективі: спадкування криптоактивів

Одним із найважливіших напрямів у розвитку сучасного цивільного права, який не втрачає своєї актуальності, є питання правового регулювання спадкування криптоактивів. Вирішення проблем щодо визначення правової природи цих активів та їхнього місця у складній системі об’єктів цивільних прав поступово проробляється як у національних законодавчих актах, так і в рамках наукової доктрини. Однак питання передання таких цифрових активів у складі спадкової маси залишається одним із найменш урегульованих та досліджених аспектів приватного права. Це здебільшого обумовлено тим, що процес спадкування криптоактивів інтегрує в собі елементи класичного інституту спадкового права та особливості технології блокчейн, яка кардинально відрізняється за своєю природою від звичних механізмів обліку і передання майна.

Згідно з положеннями статті 1218 Цивільного кодексу України спадщина охоплює всі права та зобов’язання, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини та які не були припинені внаслідок його смерті. У разі якщо криптоактиви визнаються об’єктами цивільних прав, не існує значних юридичних обмежень для їх включення до спадкової маси. Проте в процесі реалізації цієї ідеї у практичному застосуванні постають численні питання, на які чинне законодавство поки що не надає чіткого роз’яснення. Основні з них стосуються визначення, чи належав конкретний криптоактив спадкодавцеві, а також встановлення його точного складу та ринкової вартості. Крім того, важливо підтвердити право спадкоємців на цей актив і забезпечити можливість їх фактичного отримання криптоактивів у свою власність.

На відміну від традиційних фінансових активів, таких як банківські рахунки або нерухоме майно, криптовалюти та інші цифрові активи не фіксуються у державних реєстрах. Доступ до цих активів зазвичай забезпечується виключно шляхом володіння приватним криптографічним ключем або спеціальною seed-фразою, що робить їх унікальними в контексті передання прав. Це означає, що навіть якщо спадкові права на криптоактиви оформлені належним чином, вони не завжди можуть бути реалізовані на практиці. Зокрема, у випадках, коли критична інформація, яка забезпечує доступ до гаманця, була втрачена або не передана спадкоємцям, такі активи можуть фактично лишатися недоступними, попри підтверджене право на спадщину. Ця особливість підкреслює суттєві відмінності між цифровою спадщиною і традиційними формами спадкування цивільного майна, які зазвичай є більш прямолінійними у своєму процесі передачі від однієї особи до іншої.

Питання, пов’язані з участю нотаріуса у спадковому процесі щодо криптоактивів, залишаються актуальними та викликають значні обговорення. Виникає безліч нюансів, зокрема, як саме слід організувати взаємодію з централізованими криптовалютними біржами. Це стосується й визначення ринкової вартості цифрових активів на момент відкриття спадщини й можливості отримання інформації про наявність таких активів. Особливі складнощі виникають у випадках використання некастодіальних (self-custody) гаманців, де лише власник має доступ до необхідної інформації для керування активами, і відсутні посередники, здатні технічно відновити цей доступ. Саме ці обставини стають основними викликами для вдосконалення нотаріальної практики та розвитку спадкового законодавства в умовах сучасних технологій.

У міжнародній правовій доктрині щораз більше розвивається концепція цифрової спадщини, яка включає також ідею цифрового заповіту. Це не означає створення нового типу заповіту, а радше застосування правових і технічних засобів, що дають змогу особі заздалегідь визначити порядок передання спадкоємцям інформації, необхідної для доступу до криптоактивів, або іншим чином забезпечити виконання спадкових прав після їхньої смерті. Ці напрями активно вивчаються в європейських наукових колах і розглядаються як перспективний вектор для модернізації спадкового права в умовах цифровізації суспільства.

Сьогодні питання спадкування криптоактивів виходить за рамки теоретичного обговорення і набуває вагомості, як окремий напрямок у розвитку сучасного спадкового права. Подальше вдосконалення законодавства має бути спрямоване на створення комплексного механізму передачі прав на цифрові активи після смерті власника. Цей механізм повинен гармонійно поєднувати традиційні інститути спадкового права з технологічними аспектами блокчейн-систем. Актуальність цього питання, а також велика кількість невирішених теоретичних і практичних аспектів підкреслює необхідність проведення окремого ґрунтовного дослідження, яке б розглядало особливості спадкування криптоактивів, правовий статус приватних криптографічних ключів, цифровий заповіті процес оформлення спадкових справ на цифрові активи.

Автор статті: Ярослав Хлівний, адвокат АБ «Романа Сацика»

Джерело: ЮП