Історія справи

Ухвала КАС ВП від 25.12.2018 року у справі №810/4650/14
Ухвала КАС ВП від 21.12.2018 року у справі №810/4650/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 лютого 2019 року

м. Київ

справа №810/4650/14

адміністративне провадження №К/9901/11479/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

за участю секретаря судового засідання Вітковської К.М.,

позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Районного відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції на постанову Київського окружного адміністративного суду від 11.08.2015 (суддя Панова Г.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2015 (колегія суддів у складі: Безименної Н.В., Аліменка В.О., Кучми А.Ю.) у справі № 810/4650/14 за позовом ОСОБА_1 до Районного відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції про визнання протиправними рішень, дій та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Районного відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції (далі - відповідач, РВ ДВС Білоцерківського МРУЮ) про визнання протиправними рішень, дій та зобов'язання вчинити дії (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 14.08.2014 вх. № 13760/14 та заяви про уточнення позовних вимог від 20.08.2014).

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 20.08.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014, адміністративний позов задоволено частково.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 23.04.2015 постанову Київського окружного адміністративного суду від 20.08.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Скасовуючи вищевказані рішення, суд касаційної інстанції послався на те, що суди не звернули уваги на те, що у справі № 810/4362/13-а вирішувалась вимога про законність постанови державного виконавця від 06.06.2013 ВП № 38707854 про відкриття виконавчого провадження, а не постанова від 18.06.2010 ВП № 19622633 про стягнення виконавчого збору, та зазначив, що поновлення строку звернення до суду і вихід за межі позовних вимог пов'язане з поважністю причин пропуску цього строку, яка судом не досліджувалась.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.05.2015 вказану адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду.

В ході судового розгляду позивач неодноразово подавав заяви про уточнення позовних вимог. В судовому засіданні 06.08.2015 позивач остаточно уточнив позовні вимоги та просив суд здійснювати судовий розгляд даної справи за первісними позовними вимогами.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 11.08.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2015, адміністративний позов задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність відповідача, що виявилась у невчиненні дій, спрямованих на виконання постанови державного виконавця від 06.06.2013 ВП №19622633 про повернення виконавчого документа стягувачеві та припинення дій (скасування) заходів, застосованих у межах виконавчого провадження ВП № 19622633 щодо стягнення з позивача на користь АКБ «Укрсоцбанк» боргу в сумі 92 217,87 грн. на підставі виконавчого напису нотаріуса від 11.05.2010 № 3244;

- визнано протиправною та скасовано прийняту в межах виконавчого провадження ВП № 19622633 постанову державного виконавця РВ ДВС Білоцерківського МРУЮ від 16.06.2010 № 7433 про оголошення у розшук та затримання автомобіля Mazda 3, 2008 року випуску, номер державної реєстрації НОМЕР_1, що належить позивачу;

- визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця РВ ДВС Білоцерківського МРУЮ від 18.06.2010 ВП № 19622633 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 9221,78 грн.;

- визнано протиправними дії відповідача, що виявились у накладенні арешту на майно позивача та вжитті інших заходів, спрямованих на примусове виконання постанови державного виконавця РВ ДВС Білоцерківського МРУЮ від 18.06.2010 ВП № 19622633 щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 9221,78 грн.;

- скасовано усі заходи, вжиті відповідачем з метою примусового виконання постанови від 18.06.2010 ВП № 19622633, у тому числі й постанову від 05.08.2014 №41292163 в частині накладення арешту на майно позивача та оголошення заборони на його відчуження в межах суми стягнення при виконанні постанови від 18.06.2010 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 9221,78 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та залишити адміністративний позов без розгляду відповідно до пункту 3 частини першої статті 155 КАС України. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що позивачем пропущено строки оскарження, встановлені статтею 106 КАС України. Судом першої інстанції не досліджено, що постанова про стягнення виконавчого збору від 18.06.2010, на дату розгляду судом справи, на примусовому виконанні у відділі не перебувала, всі заходи примусового характеру скасовані на підставі судових рішень та постанов начальника відділу, а також дані постанови направлені до органів, які здійснюють реєстрацію майна для виконання та сторонам по справі до відома. Зазначає, що всі порушення, допущені державним виконавцем при проведені виконавчих дій по стягненню виконавчого збору з позивача, зокрема, при накладені арешту на майно боржника, постановою начальника відділу ДВС від 05.08.2014 виправлені. Під час примусового виконання державний виконавець скористався своїм правом щодо накладення арешту на майно боржника, тому твердження позивача щодо незаконності утримання його майна під арештом є неправдивим. Крім того, зазначає, що постановою Київського окружного адміністративного суду від 16.09.2013 у справі № 810/4362/13-а було скасовано не виконавче провадження №38707854, чи заходи примусового впливу на боржника чи документ, на підставі якого було відкрито виконавче провадження та інші процесуальні документи, винесені державним виконавцем в межах виконавчого провадження, а - виключно процесуальний документ за № 38707854.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення. Вважає, що начальник ДВС діяв не в межах закону та Конституції України, що доведено в судах різних інстанцій. Зазначає, що відповідачем постанова Київського окружного адміністративного суду від 16.09.2013 у справі № 810/4362/13-а в апеляційному порядку не оскаржувалась, тим самим він погодився з цим рішенням. Крім того, зазначає, що на підставі постанови державного виконавця від 18.06.2010 начальник ДВС постійно відкриває нові виконавчі провадження, а тому він звернувся до суду з вимогою про скасування даної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав до задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.06.2010 державним виконавцем Вовкотруб Н.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №19622633 з виконання виконавчого напису № 3244, виданого 11.05.2010 приватним нотаріусом про стягнення з ОСОБА_1 на користь АКБ «Укрсоцбанк» боргу в сумі 92 218,87 грн. та встановлено строк для добровільної сплати боргу до 10.06.2010.

10.06.2010 державним виконавцем прийнято постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

16.06.2010 державним виконавцем прийнято постанову про оголошення в розшук та затримання автомобіля Mazda, 2008 року випуску, номер державної реєстрації НОМЕР_1, що належить позивачу, вилучення ключів та технічного паспорта.

18.06.2010 державним виконавцем РВ ДВС Білоцерківського МРУ винесено постанову ВП № 19622633 про стягнення з позивача на користь АКБ «Укрсоцбанк» виконавчого збору у розмірі 9221,78 грн.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 30.11.2012 у справі №2а-5794/12/1070, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2013, зобов'язано відповідача винести постанову про повернення Публічному акціонерному товариству «Укрсоцбанк» виконавчого документа про стягнення з ОСОБА_1 на користь АКБ «Укрсоцбанк» 92 217,87 грн. та вчинити дії щодо звільнення з-під арешту заставленого майна: автомобіля марки MAZDA, модель 3, 2008 року випуску, номер державної реєстрації НОМЕР_1, та нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1

06.06.2013 вказане рішення суду виконано відповідачем.

Так, 06.06.2013 державним виконавцем РВ ДВС Білоцерківського МРУЮ винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві ВП № 19622633 про стягнення з позивача на користь АКБ «Укрсоцбанк» боргу в сумі 92 217,87 грн. та припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання.

06.06.2013 державним виконавцем РВ ДВС Білоцерківського МРУЮ винесено постанову про звільнення з-під арешту майна, що належить ОСОБА_1 і знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Однак, жодних дій з приводу виконання постанови Київського окружного адміністративного суду від 30.11.2012, зокрема, направлення постанови щодо припинення чинності арешту майна боржника та скасування інших заходів примусового виконання цього рішення до органів ДАІ, відповідач не вчинив.

Крім того, цього ж дня державний виконавець РВ ДВС Білоцерківського МРУЮ прийняв дві інші постанови:

- про відкриття виконавчого провадження ВП № 38707854 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 9221,78 грн., на підставі постанови державного виконавця від 18.06.2010;

- про накладення арешту на все майно, що належить позивачу за адресою: АДРЕСА_1, у межах суми стягнення - 9371,78 грн., а також про заборону відчуження будь-якого майна, що належить боржнику.

Запис про публічне обтяження на підставі постанови державного виконавця від 06.06.2013 ВП № 38707854 внесено до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, зі змісту якого вбачається, що накладено арешт на автомобіль MAZDA 3, 2008 року випуску, номер державної реєстрації НОМЕР_1, що належить ОСОБА_1

Не погоджуючись із такими рішеннями державного виконавця, позивач звернувся до суду.

Київський окружний адміністративний суд постановою від 16.09.2013 у справі №810/4362/13-а (з урахуванням ухвали Київського окружного адміністративного суду від 14.02.2014 про роз'яснення судового рішення) скасував постанову державного виконавця від 06.06.2013 ВП № 38707854 про відкриття виконавчого провадження зі стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 9221,78 гривень. При цьому в зазначеній постанові від 16.09.2013 у справі № 810/4362/13-а суд констатував, що ОСОБА_1 сплатив борг у добровільному порядку, про що неодноразово повідомлено відповідача представниками стягувача. З моменту відкриття виконавчого провадження відповідачем не вчинялось будь-яких дій примусового стягнення, направлених на виконання напису від 11.05.2010 № 3244 відповідно до Закону № 606-XIV, тому відсутні правові підстави для винесення постанови про стягнення з позивача виконавчого збору, адже виконавчий збір визначається від фактично стягненої органами Державної виконавчої служби суми або вартості майна боржника.

19.11.2013 на виконання вказаних судових рішень та виконавчого листа №810/4362/13-а, виданого 13.11.2013 Київським окружним адміністративним судом, начальник РВ ДВС Білоцерківського МРУЮ ОСОБА_5 виніс постанову ВП №38707854 про скасування процесуального документа, якою скасував постанову про відкриття виконавчого провадження (з ідентифікатором) від 06.06.2013, видану державним виконавцем РВ ДВС Білоцерківського МРУЮ ОСОБА_6

Однак, жодних дій чи рішень з приводу скасування арешту на майно ОСОБА_1 посадовими особами РВ ДВС Білоцерківського МРУЮ вчинено не було.

В той же день, державний виконавець РВ ДВС Білоцерківського МРУЮ ОСОБА_6 відкрила нове виконавче провадження ВП № 41292163 з приводу стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 9221,78 гривень на підставі виконавчого документа - постанови про стягнення виконавчого збору від 18.06.2010.

У подальшому позивач звернувся до суду з позовом, в якому, серед інших позовних вимог, була й вимога про оскарження постанови державного виконавця від 06.06.2013 ВП № 38707854 щодо накладення арешту на все майно, що належить боржнику - ОСОБА_1, у тому числі автомобіль MAZDA 3, 2008 року випуску, номер державної реєстрації НОМЕР_1.

05.08.2014 начальник РВ ДВС Білоцерківського МРУЮ ОСОБА_5 здійснив перевірку виконавчого провадження ВП № 41292163, за результатами якої прийняв постанову від 05.08.2014, згідно з якою:

- скасував постанову державного виконавця від 06.06.2013 ВП № 38707854 про накладення арешту на майно боржника (ОСОБА_1 В.) та оголошення заборони на його відчуження;

- вилучив запис № 8 про публічне обтяження за № 13784386 з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, вчиненого на підставі постанови державного виконавця від 06.06.2013 ВП № 38707854 про арешт на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Цією ж постановою начальник РВ ДВС Білоцерківського МРУЮ ОСОБА_5 наклав новий арешт на майно боржника ОСОБА_1) та оголосив заборону на його відчуження в межах суми стягнення при виконанні постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 18.06.2010, а також зобов'язав державного виконавця Карпенко Н. В. внести відомості щодо накладення арешту до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Відповідно до витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна станом на 19.08.2014 до зазначеного реєстру внесено запис про визнання нечинним запису щодо публічного обтяження рухомого майна, що належить ОСОБА_1, на підставі постанови державного виконавця від 06.06.2013 ВП № 19622633, підстава - постанова про перевірку виконавчого провадження від 05.08.2014.

Водночас, 06.08.2014 до Державного реєстру обтяжень рухомого майна внесено запис № 14481567 про публічне обтяження у вигляді арешту рухомого майна, що належить ОСОБА_1, на підставі постанови державного виконавця РВ ДВС Білоцерківського МРУЮ про арешт майна та оголошення заборони його відчуження від 05.08.2014 ВП №41292163.

Отже, приводом для накладення арештів на майно позивача є постанова від 18.06.2010 ВП №19622633, що прийнята державним виконавцем РВ ДВС Білоцерківського МРУЮ ОСОБА_7 про стягнення з позивача виконавчого збору у сумі 9221,78 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що постанова державного виконавця від 18.06.2010 ВП № 19622633 про стягнення з позивача виконавчого збору у сумі 9221,78 грн. підлягає скасуванню як протиправна, оскільки відповідач фактично не стягнув з боржника жодної суми, і дану обставину він не спростував в ході судового розгляду, а боржник виконав свої зобов'язання перед стягувачем добровільно поза межами виконавчого провадження. Також суд дійшов висновку, що усі дії та рішення відповідача, що були спрямовані на примусове стягнення з позивача вказаної суми, у тому числі й ті, що пов'язуються з накладенням арешту на майно та оголошення заборони його відчуження, є протиправними, а рішення підлягають скасуванню. Для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та скасував усі заходи, вжиті відповідачем з метою примусового виконання постанови від 18.06.2010 ВП №19622633, у тому числі постанову від 05.08.2014 № 41292163 в частині накладення арешту на майно позивача та оголошення заборони на його відчуження в межах суми стягнення при виконанні постанови від 18.06.2010 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 9221,78 грн.

Зазначена позиція підтримана Київським апеляційним адміністративним судом, який за наслідками апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Приписами статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV) виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, виконавче провадження зі стягнення з позивача боргу було відкрито державним виконавцем 04.06.2010.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 606-XIV (у редакції, що діяла станом на 04.06.2010) державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.

Згідно до частини другої статті 24 Закону № 606-XIV (у редакції, що діяла станом на 04.06.2010) державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів.

Статтею 30 Закону № 606-XIV (у редакції, що діяла станом на 04.06.2010) визначено, що державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк відповідно до статті 24 цього Закону. Якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення, державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання.

Відповідно до статті 72 КАС України (в редакції, що діяла на час прийняття судових рішень) обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що обставини, які досліджувались під час розгляду інших справ не потребують доказуванню при розгляді даної справи, у тому числі і щодо обставин, коли позивач отримав постанову від 04.06.2010 ВП № 19622633 про відкриття виконавчого провадження.

Так, постановою Київського окружного адміністративного суд від 16.09.2013 у справі № 810/4362/13-а встановлено, що з моменту відкриття виконавчого провадження відповідачем не вчинялися будь-які дії примусового характеру, направлені на виконання напису № 3244 відповідно до Закону № 606-XIV, тому відсутні правові підстави для винесення постанови про стягнення з позивача виконавчого зборуягнення з позивача виконавчого збору.

Незважаючи на це, постановою від 18.06.2010 ВП №19622633 державний виконавець постановив стягнути з позивача виконавчий збір у сумі 9221,78 грн.

Статтею 46 Закону № 606-XIV (у редакції, що діяла станом на 04.06.2010) передбачено, що у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом, а в разі невиконання рішення немайнового характеру в строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника після повного виконання рішення в тому ж порядку стягується виконавчий збір у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - громадянина і в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - з боржника - юридичної особи.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач виконав свої зобов'язання перед ПАТ «Укрсоцбанк» добровільно, поза межами виконавчого провадження, у зв'язку з чим ПАТ «Укрсоцбанк» зверталось до відповідача з заявами про закінчення виконавчого провадження від 28.01.2011 та від 12.07.2012. Факт виконання зобов'язань поза межами виконавчого провадження також підтверджується довідкою від 28.11.2013 № 10.301-87/6270 та листом від 28.11.2012 № 10.301-87/6271.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідач не мав правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору та винесення постанови від 18.06.2010 ВП № 19622633, оскільки останній, в повному обсязі виконав свої зобов'язання перед стягувачем, що також встановлено судом в постанові Київського окружного адміністративного суду від 30.11.2012 у справі № 2а-5794/12/1070.

Також, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що усі рішення відповідача, що були спрямовані на примусове стягнення з ОСОБА_1 суми виконавчого збору, також є протиправними та підлягають скасуванню.

З огляду на наведене, Верховний Суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Щодо доводів касаційної скарги про необхідність залишення позовної заяви без розгляду з огляду на пропуск позивачем десятиденного строку звернення до суду, колегія суддів виходить із такого.

За правилами частини першої статті 102 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з даним позовом) пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.

Частиною першою статті 100 цього ж Кодексу обумовлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

В оскаржуваній постанові від 11.08.2015 Київський окружний адміністративний суд визнав поважною причину пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з цим позовом і поновив цей строк. Суд надав належну та детальну оцінку обставинам справи і причинам поважності пропуску строку звернення до суду.

Враховуючи викладене, Суд не вбачає підстав для переоцінки поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом і відхиляє відповідні доводи скаржника.

Посилання скаржника на те, що суд не врахував та не розглянув клопотання про перенесення судового засідання 06.08.2015 з поважних причин, колегія суддів відхиляє, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, суд розглянув дане клопотання та на місці ухвалив відмовити у його задоволенні, оскільки неможливість явки саме державного виконавця не позбавляє права керівника або іншої уповноваженої особи здійснювати представництво органу в суді.

Отже, доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, підстави для їх скасування відсутні, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 11.08.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2015 залишити без змін, а касаційну скаргу Районного відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Головуюча суддя: І.Л. ЖелтобрюхСудді: О.В. Білоус Т.Г. Стрелець

Повний текст постанови виготовлено 18 лютого 2019 року.