Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.02.2018 Київ К/9901/1115/17 815/4390/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Олендера І.Я.,

суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2017 року (суддя Стефанов С.О.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року (судді: Скрипченко В.О. (головуючий), Димерлій О.О., Осіпов Ю.В.) у справі № 815/4390/17 за позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України про визнання остаточними та в повному обсязі сплаченими податки та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Кабінету Міністрів України про визнання остаточними та в повному обсязі сплаченими податки та зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2017 року позов повернено позивачу.

ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2017 року.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року позивачу відмовлено у задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2017 року залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач не оформив належним чином адміністративний позов у відповідності до вимог статей 105 та 106 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла на момент винесення спірного рішення), не виклав позовні вимоги в єдиній редакції у формі адміністративного позову; не конкретизував, які саме рішення, дії чи бездіяльність Кабінету Міністрів України позивач оскаржує, які саме владні повноваження не виконані відповідачем, але повинні були бути виконані, що призвело до порушення прав та інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин; не зазначив номеру засобу зв'язку та адреси електронної пошти відповідача, якщо такі відомі; не надав до суду документ про сплату судового збору.

Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року, та прийняти нове рішення, яким направити справу № 815/4390/17 на розгляд до суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі позивач посилається на необґрунтованість спірних судових рішень, необ'єктивний аналіз обставин справи, а також на те, що судами першої та апеляційної інстанції невірно оцінено подані докази, що у своїй сукупності призвело до порушень судами норм процесуального права при прийнятті рішень.

Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до пункту 3 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша), а провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина третя).

Відповідно до вимог статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла на момент винесення спірного рішення), у позовній заяві зазначаються: найменування адміністративного суду, до якого подається позовна заява; ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є; ім'я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі відомі; зміст позовних вимог згідно з частинами четвертою і п'ятою статті 105 цього Кодексу і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; у разі необхідності - клопотання про звільнення від сплати судового збору; про звільнення від оплати правової допомоги і забезпечення надання правової допомоги, якщо відповідний орган відмовив особі у забезпеченні правової допомоги; про призначення судової експертизи; про витребування доказів; про виклик свідків тощо; перелік документів та інших матеріалів, що додаються.

На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, позивач надає докази, а в разі неможливості - зазначає докази, які не може самостійно надати, із зазначенням причин неможливості подання таких доказів.

До позовної заяви додаються її копії та копії всіх документів, що приєднуються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб, крім випадків подання адміністративного позову суб'єктом владних повноважень.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла на момент винесення спірного рішення) у позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог згідно з частинами четвертою і п'ятою статті 105 цього Кодексу і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлених судами першої та апеляційної інстанції обставин справи, позовна заява, клопотання та заяви, подані також із апеляційною скаргою, позивача не містять жодної з вимог до суб'єкта владних повноважень, передбачених частиною 4 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла на момент винесення спірного рішення), а позивач фактично просив суд встановити юридичний факт (щодо відсутності у позивача заборгованості з податків, зборів, обов'язкових платежів перед суб'єктами владних повноважень), що також свідчить про не відповідність змісту вимог до суб'єкта владних повноважень, передбачених частиною 4 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України. Також, зі змісту матеріалів справи не можливо встановити, які саме рішення, дії чи бездіяльність Кабінету Міністрів України позивач оскаржує, які саме владні повноваження ним не виконані, але повинні були бути виконані, що привело до порушення прав та інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин.

Крім того, позивачем, крім довідок про нарахування пенсії, не було надано жодних доказів на підтвердження обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку, що позивачем не було оформлено належним чином адміністративний позов у відповідності до вимог статей 105 та 106 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла на момент винесення спірного рішення), а також не зазначено, які саме рішення, дії чи бездіяльність Кабінету Міністрів України позивач оскаржує та які саме владні повноваження Кабінетом Міністрів України не виконані, але повинні були бути виконані, що привело до порушення прав та інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді І.Я. Олендер

І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова