Історія справи

Ухвала КАС ВП від 11.12.2019 року у справі №815/4149/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 грудня 2019 року

Київ

справа №815/4149/14

адміністративне провадження №К/9901/10702/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Білак М. В. (суддя-доповідач),

суддів: Губської О. А., Калашнікової О. В.,

розглянув в порядку письмового провадження справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 1 березня 2016 року (головуючий суддя - Бітов А. І., судді: Милосердний М. М., Ступакова І. Г. )

у справі №815/4149/14

за позовом ОСОБА_1

до Південної митниці Міндоходів

про визнання протиправною бездіяльності щодо непроведення розрахунків, зобов'язання виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку та стягнення моральної шкоди.

I. РУХ СПРАВИ

1. У липні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення з ним розрахунку при звільненні;

- зобов'язати відповідача виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку починаючи з дати звільнення і по день фактичного розрахунку;

- зобов'язати відповідача виплатити моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.

2. В обґрунтування своїх вимог послався на те, що з 7 червня 2012 року був звільнений зі служби в митних органах, однак повний розрахунок з ним проведено лише 15 квітня 2014 року, у зв'язку з чим відповідач має нести відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтею 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

3. Справа розглядалась судами неодноразово.

4. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 6 серпня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

5. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2015 року постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову, якою позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Південної митниці Міндоходів щодо непроведення повного розрахунку з ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі за час вимушеного прогулу. Зобов'язано Південну митницю Міндоходів виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 8 червня 2012 року по день проведення фактичного розрахунку, а саме 15 квітня 2014 року. Зобов'язано Південну митницю Міндоходів виплатити ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5 000 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

6. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 1 жовтня 2015 року скасував постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2015 року, а справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки в постанові апеляційного суду не визначено розміру відшкодування відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі - Порядок №100).

7. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду міста від 1 березня 2016 року скасовано постанову Одеського окружного адміністративного суду від 6 серпня 2014 року та прийнято нову постанову про часткове задоволення позову.

Визнано протиправною бездіяльність Одеської митниці ДФС Державної фіскальної служби України щодо непроведення повного розрахунку з ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі за час вимушеного прогулу. Зобов'язано Одеську митницю ДФС Державної фіскальної служби України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 8 червня 2012 року по день проведення фактичного розрахунку 15 квітня 2014 року у сумі 35 240 грн 94 коп. з вирахуванням обов'язкової сплати податку на доходи фізичних осіб (15% - 5 001 грн 97 коп. ), єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (6,1% - 2
150 грн 14 коп. ), військового збору (1,5% - 528 грн 61 коп. ). Зобов'язано Одеську митницю ДФС Державної фіскальної служби України виплатити ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.

8. Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

9. Відповідач відзив на касаційну скаргу до суду не подав.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

10. Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Одеського окружного адміністративного суду від 2 березня 2012 року у справі №2а/1570/9918/2011 позов ОСОБА_1 до Державної митної служби України та Південної митниці задоволено.

Визнано протиправним і скасовано наказ Державної митної служби України від 21 жовтня 2011 року №2322-к "Про припинення перебування на державній службі", поновлено позивача на державній службі у митних органах на посаді заступника начальника відділу організації митного контролю та роботи митних посередників Південної митниці з 21 жовтня 2011 року та зобов'язано Південну митницю виплатити позивачу заборгованість по заробітній платі за час вимушеного прогулу з 21 жовтня 2011 року по день поновлення на посаді. Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на займаній посаді та в частині стягнення з Південної митниці на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання.

11. На виконання вказаного судового рішення наказом Державної митної служби України від 6 червня 2012 року №1189-к скасовано наказ від 21 жовтня 2011 року №2322-к "Про припинення перебування на державній службі" та поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу організації митного контролю та роботи митних посередників Південної митниці з 21 жовтня 2011 року.

12. Згідно з наказом Південної митниці від 6червня 2012 року № 846-к ОСОБА_1 приступив до виконання обов'язків за посадою з 6 червня 2012 року. Цим же наказом зобов'язано відділ фінансів, бухгалтерського обліку та звітності, відділ правового забезпечення провести необхідні розрахунки відповідно до постанови Одеського окружного адміністративного суду від 2 березня 2012 року.

13.7 червня 2012 року Південною митницею видано наказ №852-к про звільнення ОСОБА_1 7 червня 2012 року із займаної посади відповідно до статті 38 КЗпП України, за власним бажанням у зв'язку з наявністю другої групи інвалідності та виходом на пенсію. Зобов'язано відділ фінансів, бухгалтерського обліку та звітності провести розрахунки та виплати ОСОБА_1 відповідно до вимог чинного законодавства, враховуючи невикористану частину щорічної відпустки за період роботи з 22 жовтня 2011 року по 7 червня 2012 року тривалістю 25 календарних днів.

14. Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2012 року апеляційні скарги Державної митної служби України і Південної митниці залишено без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 2 березня 2012 року - без змін.

15. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 листопада 2012 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Південної митниці на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 2 березня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2012 року у справі №2а/1570/9918/2011. Одночасно судом частково задоволено клопотання Південної митниці та зупинено виконання вказаних судових рішень в частині стягнення з Південної митниці на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу поза межами місячного строку платежу.

16. В подальшому, Вищий адміністративний суд України ухвалою від 15 лютого 2013 року залишив касаційну скаргу Південної митниці без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі №2а/1570/9918/2011 без змін.

17.6 березня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Південної митниці Міндоходів із заявою про виплату заборгованості по заробітній платі за час вимушеного прогулу з 22 жовтня 2011 року по день поновлення на посаді - 6 червня 2012 року.

18. Наказом Південної митниці Міндоходів від 11 квітня 2014 року №65-аг на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 2 березня 2012 року зобов'язано управління фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 жовтня 2011 року по 5 червня 2012 року з вирахуванням податків і зборів, передбачених чинним законодавством, та суми виплаченої допомоги по безробіттю.

19.15 квітня 2014 року на рахунок ОСОБА_1 перераховано кошти в розмірі 33 780
грн 35 коп.

20. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення повного розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим адміністративним позовом суду.

IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

21. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 листопада 2012 року було зупинено виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 2 березня 2012 року та ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2012 року у справі №2а/1570/9918/2011 в частині стягнення з Південної митниці на користь позивача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу поза межами місячного строку платежу, сума коштів нарахованого середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 22 жовтня 2011 року по дату поновлення на роботі у митних органах - 5 червня 2012 року, з вирахуванням податків та зборів передбачених чинним законодавством та суми виплаченої допомоги по безробіттю у розмірі 33 780 грн 35 коп. перерахована на користь позивача 15 квітня 2014 року на підставі заяви позивача правомірно та з дотримання вимог діючого законодавства. Також, судом зазначено, що суми, які не оспорювались відповідачем, були виплачені позивачу в повному обсязі, а тому його вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в розумінні статті 117 КЗпП України, є безпідставними.

22. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції, виходив з того, що відповідач повинен провести з позивачем остаточний розрахунок при його звільненні 7 червня 2012 року, оскільки на користь ОСОБА_1 вже було ухвалено рішення суду про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв'язку з чим строк повного розрахунку з позивачем при звільненні відповідачем порушено.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

23. У своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 з посиланням на частину 4 статті 35 Закону України від 23 вересня 1999 року №1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - ~law23~) зазначає, що судом апеляційної інстанції при прийнятті рішення не враховано, що сума допомоги по безробіттю повинна утримуватись з роботодавця, а не з суми середнього заробітку присудженої працівнику.

24. У зв'язку з цим вважає, що при здійсненні з ним розрахунку на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 2 березня 2012 року у справі №2а/1570/9918/2011, відповідач 15 квітня 2014 року незаконно вирахував з виплаченого ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу суму виплаченої допомоги по безробіттю в розмірі 2 281 грн 05 коп.

25. Позивач також вказує на те, що суд апеляційної інстанції не витребував у відповідача табель робочого часу, штатний розпис та трудовий договір, які необхідні для розрахунку середнього заробітку згідно з вимогами абзацу 4 пункту 2 розділу ІІ та пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100.

26. Крім того, звертає увагу, що виплачена роботодавцем сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не є базою нарахування та утримання єдиного внеску, а тому суд безпідставно встановив суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні і незаконно відрахував суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 6,1% (2 150 грн 14 коп).

27. Позивач вважає, що відповідач повинен виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку з 8 червня 2012 року по день постановлення рішення судом апеляційної інстанції.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

28. Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

29. Оскільки рішення суду апеляційної інстанції фактично оскаржується ОСОБА_1 в частині періоду та відповідності здійсненого апеляційним судом розрахунку розміру відшкодування за затримку розрахунку при звільненні, а в іншій частині судове рішення позивачем не оскаржується, то колегія суддів перевіряє його законність та обґрунтованість лише у цій частині.

30. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити наступне.

31. Частина 2 статті 47 КЗпП України передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в Частина 2 статті 47 КЗпП України.

32. Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

33. Як встановлено судами попередніх інстанцій та про що в позовній заяві зазначав позивач, його звільнено зі служби в митних органах з 7 лютого 2012 року відповідно до статті 38 КЗпП України та у день звільнення він не працював, тоді як фактичний розрахунок (виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу) відповідачем проведено лише 15 квітня 2014 року.

34. За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 117 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

35. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

36. Аналіз наведених норм КЗпП України дає підстави для висновку, що передбачений КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

37. Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

38. Статтею 27 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці" (далі - Закон №108/95-ВР) передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

39. Так, обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог передбачених Порядком №100.

40. Суд апеляційної інстанції при розрахунку середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, керувався положеннями абзацу четвертого пункту 2 та останнього абзацу пункту 4 Порядку №100.

41. Згідно з пунктом 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за передні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не працював жодного робочого дня середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 порядку.

42. Розділом третім вказаного Порядку встановлені виплати, що включаються у розрахунок середньої заробітної плати.

43. В останньому абзаці пункту 4 Порядку зазначено, що в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

44. Ураховуючи наведені норми та наданий відповідачем на запит суду розрахунок складових нарахованих позивачу сум заробітку та інформацію стосовно окладу, рангу, надбавки за вислугу років та інших надбавок, суд апеляційної інстанції встановив, що в розрахунок середнього заробітку входять останні повні місяці, зокрема квітень та травень 2012 року станом не день звільнення позивача і визначив складову заробітної плати позивача, яка складається з посадового (місячного) окладу - 1 501 грн.

45. Тобто, оскільки ОСОБА_1 протягом тривалого часу до 7 червня 2012 року не працював, суд правильно обчислив середньомісячний заробіток, виходячи з посадового (місячного) окладу, що відповідає Порядку №100.

46. При цьому колегія суддів не погоджується з твердженнями позивача в касаційній скарзі, що для розрахунку середнього заробітку необхідно витребувати у відповідача штатний розпис, табель робочого часу та трудовий договір, оскільки вказані положення Порядку №100 цього не передбачають.

47. Таким чином, здійснивши розрахунок середньомісячної заробітної плати за затримку розрахунку при звільненні на підставі Постанови №100, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.

48. Стосовно вимоги позивача в касаційній скарзі, що нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку повинно бути здійснено по день постановлення рішення судом апеляційної інстанції, а також посилання на незаконне утримання з середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідачем при розрахунку 15 квітня 2014 року суми отриманої позивачем допомоги по безробіттю в розмірі 2 281 грн 05 коп, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

49. Відповідно до положень статті 11 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року) суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до статті 11 КАС України, і не може виходити за межі позовних вимог.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених статті 11 КАС України.

50. Як встановлено апеляційним судом та вбачається з матеріалів справи, завертаючись до суду, зокрема, з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач самостійно та на свій власний розсуд вказав кінцевою датою стягнення - день фактичного розрахунку, яким є 15 квітня 2014 року, а тому в апеляційного суду були відсутні підстави для встановлення кінцевою датою стягнення дату винесення судом судового рішення.

51. Зазначене також стосується і незаконного, на думку позивача, утримання відповідачем з середнього заробітку за час вимушеного прогулу отриманої допомоги по безробіттю, оскільки в позовній заяві ОСОБА_1 не посилався на безпідставне виключення із нарахованого розміру середнього заробітку сум допомоги по безробіттю.

52. Також в своїй касаційній скарзі позивач зазначає, що виплачена роботодавцем сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (у тому числі за рішенням суду) не є базою нарахування та утримання єдиного внеску, а тому суд апеляційної інстанції незаконно зазначив про відрахування суми єдиного внеску з встановленої суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

53. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

54. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 8 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464), відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 якого єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

55. За змістом пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є - роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

56. База нарахування єдиного внеску встановлена статтею 7 Закону №2464 й відповідно до Закон України від 8 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

57. В той же час перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, затверджується Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 7 Закону №2464).

58. Відповідно до пункту 5 розділу І Постанови Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року "Про затвердження переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", до переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування відносяться відшкодування, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

59. Таким чином, колегія суддів приймає вказані доводи позивача і зазначає, що на суми середньомісячного заробітку за затримку розрахунку при звільненні не нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки такі суми є фактично штрафною санкцією за невчасне виконання норм закону при здійсненні розрахунку при звільненні.

60. Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції в частині виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з вирахуванням єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

61. За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, проте вважає за необхідне змінити постанову суду апеляційної інстанції шляхом виключення з мотивувальної та резолютивної частини судового рішення посилання на вирахування з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

62. Відповідно до частини 4 статті 351 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

63. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 345, 351, 356 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 1 березня 2016 року змінити шляхом виключення з мотивувальної та резолютивної частини рішення посилання на вирахування з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (6,1% -2150,14 грн).

В іншій частині постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 1 березня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.........................................

М. В. Білак

О. А. Губська

О. В. Калашнікова,

Судді Верховного Суду