Історія справи

Ухвала КАС ВП від 24.01.2019 року у справі №260/1085/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 грудня 2019 року

м. Київ

справа №260/1085/18

адміністративне провадження №К/9901/1867/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючий - Стародуб О. П.,

судді - Єзеров А. А., Кравчук В. М.,

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.10.2018р. (суддя - Луцович М. М. ) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від
18.12.2018р. (судді - Ніколін В. В., Багрій В. М., Рибачук А. І.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення,

встановив:

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати п. 22 рішення №198 від 27.11.1996р. про передачу у приватну власність наймача ОСОБА_4 та членів його сім'ї квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 117,0 м. кв.

В обгрунтування позовних вимог посилалась на те, що у приватну власність громадянину ОСОБА_4 та членам його сім'ї було передано, з порушенням положень п. 1 ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", додатково дві житлові кімнати, які не знаходилися у користуванні на умовах найму у нього та членів його сім'ї, а тому не належали до об'єктів приватизації. Крім того, оскільки вона, відповідно до положень Цивільного кодексу України, придбавши згідно договору купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_2, також набула права власності на допоміжні приміщення, які знаходяться у даному будинку, а тому передача у власність громадянину ОСОБА_4 вказаних приміщень є порушенням її права власності.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.10.2018р., залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від
18.12.2018р., у відкритті провадження у даній справі відмовлено.

ОСОБА_1 не погодилась з рішеннями судів попередніх інстанцій про відмову у відкритті провадження у справі, звернулась з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм процесуального права просила їх скасувати, а справу направити для продовження розгляду.

В обгрунтування касаційної скарги посилається на те, що суди дійшли помилкових висновків що між сторонами існує спір про право, оскільки предметом даного спору є перевірка законності рішення органу місцевого самоврядування прийнятого ним при здійсненні владних управлінських функцій, а такі спори належать саме до компетенції адміністративних судів.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування апеляційним судом норм процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спір про визнання незаконним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень, яким вирішено питання щодо права власності на нерухоме майно, має розглядатися в порядку цивільної юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне, а тому зазначена категорія спорів не належить до юрисдикції адміністративних судів.

З висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується та вважає їх обгрунтованими з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

За правилами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до пунктів 1, 2, 7 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

За правилами пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції, які полягають в наступному.

"До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

За правилами пункту 1 частини 1 статті 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до частини 4 статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб'єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої зазначеної статті).

Згідно з частиною 1 статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.".

Такі висновки щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від
14.11.2018р. у справі №826/1656/18 та від 14.11.2018р. у справі №826/7619/16.

Зважаючи на те, що саме Велика Палата Верховного Суду є судом, уповноваженим вирішувати юрисдикційні спори, колегія суддів не має підстав не погодитися із запропонованим підходом.

Зі змісту позовної заяви убачається, що передумовою звернення позивача до суду з цим позовом стала необхідність захисту житлових прав, а також заперечення правомірності набуття права власності внаслідок приватизації квартири іншими особами. Зокрема позивач посилається на те, що в даному випадку порушуються її права, як співвласника допоміжних приміщень будинку АДРЕСА_3.

За змістом статті 1, статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ~law13~) наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир шляхом передачі їм цих квартир в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, на підставі рішення відповідного органу приватизації.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання визначені ~law14~.

Згідно з ~law15~ спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) державного житлового фонду, вирішуються судом.

За правилами пункту 1 частини 1 статті 19 ЦПК суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватногожилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов'язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо). Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб'єкта владних повноважень як відповідача.

Позивач наголошує на тому, що спір у цій справі є публічно-правовим, оскільки ним перед судом порушено питання про правомірність прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про приватизацію державного житлового фонду та передачу квартири у приватну власність фізичних осіб.

Однак, слід звернути увагу на те, що зазначений акт органу місцевого самоврядування застосовується одноразово та вичерпує свою дію фактом його виконання (у цьому випадку - виданням свідоцтва про право власності). При цьому відносини з приводу приватизації наймачем квартири державного житлового фонду, внаслідок чого йому як власнику видано свідоцтво про право власності на цю квартиру, є приватноправовими, а спори у них підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства.

Отже, спірні правовідносини є відносинами з передачі квартири з державної власності у приватну власність, результатом чого є набуття у приватну власність об'єкта нерухомого майна.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 по справі № 826/11308/18 (провадження №11-1485апп18).

З наведеного можна зробити висновок про те, що правовідносини, що склалися між сторонами, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку є спір про право цивільне, а саме про визнання прав, свобод та інтересів, що виникають із житлових відносин.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що цей спір не є публічно-правовим, а тому має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, оскільки при ухваленні рішень суди порушень норм процесуального права не допустили, тому суд прийшов до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.10.2018р. та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2018р. - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О. П. Стародуб

А. А. Єзеров

В. М. Кравчук