Історія справи

Ухвала КАС ВП від 12.07.2020 року у справі №808/1034/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2020 року

м. Київ

справа № 808/1034/16

адміністративне провадження № К/9901/25113/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І. А.,

суддів - Олендера І. Я., Ханової Р. Ф.,

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 25 травня 2016 року (головуючий суддя - Нестеренко Л. О.)

та на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року (колегія суддів: головуючий суддя - Дурасова Ю. В., судді - Щербак А. А., Баранник Н. П. )

у справі №808/1034/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС, Управління державної казначейської служби України у м. Запоріжжі запорізької області

про стягнення пені, нарахованої на суму бюджетної заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Запоріжтрансформатор" (далі - позивач, платник, Товариство) звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС (далі - відповідач 2, контролюючий орган, СДПІ з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі), Управління державної казначейської служби України у м. Запоріжжі запорізької області (далі - відповідач 2, розпорядник бюджетних коштів, УДКСУ у м. Запоріжжі) про стягнення пені, нарахованої на суму бюджетної заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило, що всупереч вимог законодавства, у визначений законом строк не отримало суму бюджетного відшкодування підтверджену контролюючим органом за результатами проведеної перевірки, а тому, на думку платника, остання підлягає стягненню на його користь. Також посилається на те, що на наявну суму бюджетної заборгованості має нараховуватися пеня, що також підлягає стягненню на користь Товариства.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 25 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року, адміністративний позов задоволено в повному обсязі:

- стягнуто з Державного бюджету України в особі Управління державної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізької області на користь Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" пеню, нараховану на суму бюджетної заборгованості з відшкодування податку на додану вартість за податковою декларацією за квітень 2015 року, за період з 18.06.2015 по
24.03.2016 у розмірі 776 761,42 грн;

- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління ДФС на користь Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" судовий збір у розмірі 5825,71 грн;

- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління державної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізької області на користь Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" судовий збір у розмірі 5 825,71
грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем виконані усі вимоги та вчинені необхідні дії для отримання бюджетного відшкодування ПДВ, у зв'язку з чим, контролюючим органом були сформовані та направлені розпоряднику бюджетних коштів відповідні висновки із зазначенням суми, що підлягає автоматичному відшкодуванню з бюджету. Разом з цим, через відсутність узагальненої інформації зазначена сума платнику не відшкодована, а висновки повернуті контролюючому органу без виконання. Суди зазначили, що механізми відносин між органами державної фіскальної служи та органами державної казначейської служби не повинні обмежувати право позивача на бюджетне відшкодування та стягнення нарахованої на підставі п. 200.23 ст. 200 ПК України пені на невідшкодовані платникам протягом визначеного законом строку суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач 1 звернувся до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій про стягнення на користь позивача сум бюджетної заборгованості з ПДВ є помилковими, оскільки така вимога позивача не є правильним способом захисту прав Товариства. Також вказує на те, що контролюючим органом було виконано покладений на нього законом обов'язок та вчинені усі необхідні дії спрямовані на повернення Товариству підтверджених сум бюджетного відшкодування.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 6 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.

Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.

Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

19 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 19.05.2015 позивач подав податкову декларацію з податку на додану вартість за квітень 2015 року, разом з заявою про повернення сум бюджетного відшкодування та/або суми коштів на рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника податку, що перевищує суму, яка підлягає перерахуванню до бюджету у розмірі 3 431 614 грн.

Контролюючим органом проведено позапланову виїзну перевірку правильності обчислення позивачем суми від'ємного значення з ПДВ та суми, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку за квітень 2015 року.

За результатами перевірки, відповідачем 1 складено довідку від 22.06.2015 №97/28-04-48-10/00213428 (далі - Довідка).

Контролюючий орган дійшов висновку про підтвердження відображеного Товариством у декларації за квітень 2015 року суму від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту у розмірі 3 431 314 грн та суму, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку за 2015 року у розмірі 3 431 614 грн.

10 червня 2015 року СДПІ з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі сформувало та направило до УДКСУ у м. Запоріжжі висновок про суми відшкодування (автоматичне відшкодування) податку на додану вартість № 1211-20 на суму 3 431
614 грн.

18 червня 2015 року відповідач 2 листом за №04-08.14/814-1783 повернув висновок від 10.06.2015 № 1211-20 відповідачу 1 через відсутність узагальненої інформації.

В подальшому, контролюючий орган не одноразово формував та направляв на адресу УДКСУ у м. Запоріжжі відповідні висновки та реєстри висновків, що були повернуті розпорядником бюджетних коштів відправнику.

Оскільки сума бюджетного відшкодування за квітень 2015 року у розмірі 3 431

614грн. позивачу не відшкодована, Товариство звернулося до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, на думку колегії суддів, судове рішення судів попередніх інстанції є законними і обґрунтованими виходячи з наступного.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з п. 14.1.8 статті 14.1 статті 14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V п. 14.1.8 статті 14.1 статті 14 ПК України.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків врегульовані ст. 200 ПК України.

Згідно з п. 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 200.4 статті 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пункту 200.4 статті 200 ПК України) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200.4 статті 200 ПК України на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200.4 статті 200 ПК України на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.7 статті 200 ПК України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Згідно з п. 200.18 статті 200 ПК України платники податку, які мають право на бюджетне відшкодування відповідно до цієї статті, подали відповідну заяву та відповідають критеріям, визначеним пунктом 200.19 цієї статті, мають право на автоматичне бюджетне відшкодування податку.

Автоматичне бюджетне відшкодування здійснюється за результатами камеральної перевірки, яка проводиться протягом 20 календарних днів, наступних за граничним терміном отримання податкової декларації, та відповідно до вимог, визначених п. 200.18 статті 200 ПК України.

Контролюючий орган зобов'язаний протягом трьох робочих днів після закінчення перевірки надати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок із зазначенням суми, що підлягає автоматичному відшкодуванню з бюджету.

Орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, надає платнику податку суму автоматичного бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом трьох операційних днів після отримання висновку контролюючого органу.

Суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення (п. 200.23 ст. 200 ПК України).

Порядок взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2011 року №39, (далі - Порядок №39).

Згідно з п. 9 Порядку №39 на підставі висновку та узагальненої інформації про обсяги сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, визначені у висновках, орган державної казначейської служби перераховує платникові податку зазначену у висновку суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку, відкритий в обслуговуючому банку, протягом: трьох операційних днів після отримання висновку в разі, коли платник податку має право на автоматичне бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Порядок формування та надсилання узагальненої інформації про обсяги сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, визначені у висновках, затверджений Наказом Державної податкової адміністрації України, Державного казначейства України 03.02.2011 №68/23, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 лютого 2011 року за №199/18937 (далі - Порядок №68/23).

Згідно з п. 5 Порядку №68/23 5. Центральний орган державної податкової служби не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання реєстрів висновків, здійснює формування узагальненої інформації щодо (визначених у висновках) обсягів сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість окремо за платниками, які мають право на автоматичне бюджетне відшкодування податку на додану вартість, іншими платниками та платниками, у яких суми до бюджетного відшкодування заявлені в період дії Закону України "Про податок на додану вартість" та залишились невідшкодованими. Зазначену інформацію на постійній основі (щоденно) не пізніше наступного робочого дня після її формування направляє: до Державного казначейства України; одночасно органам державної податкової служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі для подачі висновків органам державного казначейства.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що у разі виконання платником податків, який має право на отримання бюджетного відшкодування, вимог статті 200 Податкового кодексу України, за умови підтвердження достовірності нарахування такого відшкодування органом державної податкової служби за результатами проведення камеральної чи документальної позапланової виїзної перевірки, контролюючий орган зобов'язаний протягом трьох робочих днів після закінчення перевірки надати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок із зазначенням суми, що підлягає автоматичному відшкодуванню з бюджету.

У разі непогашення у встановлений законом строк заборгованості бюджету з податку на додану вартість, обумовлює набуття платником податку права на пред'явлення вимоги про стягнення пені відповідно до пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України, за якою суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені в запереченні на позовну заяву, в апеляційній скарзі та з урахуванням яких суди попередніх інстанцій вже надавали оцінку встановленим обставинам справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірок контролюючий орган визнав право позивача на отримання бюджетного відшкодування ПДВ і підтвердив достовірність розрахунку заявленої до відшкодування суми.

Крім того, норми Порядку №39, які передбачають необхідність отримання узагальненої інформації про обсяги сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, не ставлять в залежність відшкодування бюджетної заборгованості від отримання органом казначейської служби узагальненої інформації від податкового органу.

У свою чергу, висновок органами державної податкової служби подається після отримання узагальненої інформації від центрального органу державної податкової служби, яка в свою чергу останнім одночасно направляється і до Державного казначейства України.

Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що обов'язковою умовою повернення бюджетного відшкодування з ПДВ є наявність висновку податкового органу, який готується територіальним органом ДФС.

Колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій, що твердження контролюючого органу про неможливість своєчасного бюджетного відшкодування суми ПДВ через ненадходження узагальненої інформації щодо обсягів бюджетного відшкодування ПДВ від вищестоящих органів є необґрунтованими, оскільки недотримання вимог вказаного Порядку з боку органів державної фіскальної служби стосовно неотримання узагальненої інформації про обсяги сум бюджетного відшкодування ПДВ не повинно порушувати права та інтереси платника податків.

Щодо посилання контролюючого органу на те, що рішення судів про задоволення позовних вимог про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ є помилковим, а правильним способом захисту позивача є зобов'язання контролюючого органу до виконання покладених на нього законом і підзаконними актами обов'язків щодо надання органу казначейства висновку стосовно суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету Верховний Суд зазначає наступне.

Так, в аналогічних справах за правовідносинами, що склались протягом 2012-2015 років, Верховний Суд України напрацював правову позицію, відповідно до якої бюджетне відшкодування ПДВ здійснюється органом державної казначейської служби з дотриманням процедури та на умовах, встановлених статтею 200 Податкового кодексу України та Порядком № 39, на підставі податкової декларації та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації, у п'ятиденний термін з дня надходження від податкового органу висновку (постанови Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 21-881а15, від 17 листопада 2015 року у справі № 21-4371а15, від 02 грудня 2015 року у справі № 21-2650а15, від 20 квітня 2016 року у справі № 21-452а16, від 07 березня 2017 року у справі № 820/19449/14).

За правовою позицією Верховного Суду України цей порядок не передбачає бюджетне відшкодування ПДВ у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) зі здійсненням судового контролю над рішеннями контролюючих органів, ухваленими за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування або окремо від здійснення такого контролю. Відшкодування з Державного бюджету України ПДВ є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а отже, суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості.

Відтак стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ за правовою позицією Верховного Суду України визнано неналежним способом захисту прав платника податків.

Правильним механізмом визнано зобов'язання контролюючого органу виконати покладені на нього законом і підзаконними актами обов'язки щодо надання органу казначейства висновку щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету.

Проте Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2019 у справі № 826/7380/15 за позовом з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" до Державної податкової інспекції у Дніпропетровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання протиправною бездіяльності й стягнення заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість відступила від зазначеного висновку Верховного Суд України з огляду на те, що такі способи судового захисту як визнання протиправною бездіяльності податкового органу щодо неподання до органу казначейства висновку із зазначенням відповідної суми бюджетного відшкодування та зобов'язання податкового органу вчинити передбачені законодавством дії, спрямовані на підготовку і надання відповідного висновку органам казначейства, були сформульовані Верховним Судом України виходячи, зокрема, з чинного на той час законодавства, проте такі на час розгляду вказаної справи, з урахуванням також змін до норм податкового законодавства, які регулюють спірні правовідносини, не є ефективним способом захисту, який забезпечує поновлення порушеного права платника податку, а відтак саме стягнення з Державного бюджету України через органи Державного казначейства України на користь платника податків заборгованості бюджету із відшкодування ПДВ є ефективним способом захисту, який забезпечує поновлення порушеного права платника податків.

Сам факт несвоєчасного перерахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість не є спірним у даній справі, розрахунок наданий позивачем досліджений судами попередніх інстанцій, помилок не встановлено, а відтак наявні підстави для стягнення пені на виконання вимог пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів без змін.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС- залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 25 травня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова