Історія справи

Ухвала КАС ВП від 07.07.2020 року у справі №804/5241/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2020 року

м. Київ

справа №804/5241/16

адміністративне провадження №К/9901/3790/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В. П.,

суддів: Васильєвої І. А., Пасічник С. С.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 (головуюий суддя Білак С. В., судді: Олефіренко Н. А. Шальєва В. А.) у справі №804/5241/16 за його позовом до Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Дніпропетровській області про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Криворізька північна об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач), в якому просила звернути стягнення на кошти та майно відповідача в рахунок погашення податкового боргу з орендної плати з фізичних осіб у розмірі 9121 грн. 14 коп.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідач має податковий борг у розмірі 9121,14 грн., в зв'язку з тим, що відповідачем у добровільному порядку суму податкового зобов'язання сплачено не було.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року адміністративний позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 податковий борг по орендній платі з фізичних осіб в сумі 9121,14 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про те, що законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі. При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-яком у разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту
288.5 статті 288 Податкового кодексу України. Зважаючи, що відповідачем не було добровільно погашено суми податкового боргу по платежам та зборам до бюджету, які зазначені в податковій вимозі, а тому вказаний борг підлягає стягненню.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.02.2017 - скасовано, позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) податковий борг по орендній платі з фізичних осіб в сумі 8808 (вісім тисяч вісімсот вісім) грн.14 коп. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанцій, суд апеляційної інстанції виходив з того, що заборгованість у розмірі 9121 грн. 14 коп., яка виникла станом на
24.08.2015 та є предметом спору у цій справі зменшилась на суму сплаченого
04.10.2016 податку у розмірі 313 грн., які були зараховані в рахунок погашення існуючої заборгованості згідно календарної черговості її виникнення. З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 8808,14 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування касаційної скарги зазначив про суперечності у застосуванні вимог пп.288.5.1, 288.5.2 п. 288.5 ст. 288 ПК України до спірних правовідносин.

Відзиву на касаційну скаргу від позивача не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.

Переглядаючи оскаржені судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 мешкає за адресою: АДРЕСА_1 та не є суб'єктом підприємницької діяльності.

Між фізичною особою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) та Веселівською сільською радою було укладено договір від 21.11.2012 про надання в користування на умовах оренди земельної ділянки площею 0,25 га, строком на 10 років, цільове призначення землі - будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, нормативна грошова оцінка 62,56 грн. за 1 кв. м., річна орендна плата становить 156,40 грн.

Як встановлено судами, станом на 01.08.2016 відповідачу нарахований податковий борг з орендної плати з фізичних осіб у розмірі 9121,14 грн. відповідно до:

- податкового повідомлення - рішення №44416-15 від 27.11.2014, термін сплати
03.02.2015 переплата по ІКП станом на 01.01.2015; - 312,80 грн., нараховано податку - 3535,07 грн., несплачений залишок (недоїмка) 3535,07-312,80 = 3222,27 грн. ;

- податкового повідомлення - рішення №44417-15 від 27.11.2014, термін сплати
03.02.2015 (сума боргу по податковому зобов'язанню - 38,56 грн. );

- податкового повідомлення - рішення №5122469 від 25.06.2015, термін сплати
24.08.2015 (сума боргу по податковому зобов'язанню - 5860,31 грн. ).

ОСОБА_1 на податкове повідомлення-рішення Криворізької північної ОДПІ від
18.06.2015 №5122469 про визначення суми грошового зобов'язання за платежем орендна плата з фізичних осіб на суму 5860,31 грн. подав скаргу від 02.07.2015, яка рішенням ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 14.08.2015 залишена без задоволення.

З метою погашення податкового боргу позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту
14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

З аналізу вищевикладених норм вбачається, що орендна плата за земельну ділянку державної і комунальної власності є однією із форм плати за землю.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Останні ж, як визначає зміст пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України, - це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Згідно підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Пунктами 288.1-288.4 статті 288 ПК України передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Підпунктами 288.5.1,288.5.2пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: 3 відсотків нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

З урахуванням викладеного, розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам Пунктами 288.1-288.4 статті 288 ПК України та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати. При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у п.5.2 ст.5 ПК України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пунктом 288.5 статті288 ПК України.

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України одатковим боргом є сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

Згідно з пунктом 54.1 статті 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені пунктом 54.1 статті 54 ПК України. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Пунктом 95.1 статті 95 ПК України передбачено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Відповідно до пункту 95.2 статті 95 ПК України стягнення коштів платника податків з платника податків провадиться не раніше, ніж через 60 календарних днів з моменту надіслання такому платнику податкової вимоги.

Таким чином, факт узгодження грошового зобов'язання має наслідком обов'язок платника податку сплатити таке зобов'язання у встановлений законом строк. У свою чергу, невиконання обов'язку зі сплати узгодженого грошового зобов'язання у встановлений законом строк має наслідком включення такого зобов'язання до податкового боргу платника податків, процедура стягнення якого за загальними правилами розпочинається не раніше, ніж через 60 календарних днів з моменту надіслання такому платнику податкової вимоги.

Судом апеляційної інстанції на підставі наявних у матеріалах справи доказів перевірено факти визначення сум грошових зобов'язань, їх сплати і зарахування з урахуванням наявності податкового боргу у попередніх періодах, нарахування пені і штрафних санкцій і як встановлено судом апеляційної інстанції, що на час вирішення спору судом першої інстанції розмір податкового боргу платника податків становив 8808,14 грн. Зазначений розмір податкового боргу судом апеляційної інстанції встановлено у зв'язку із сплатою 04.10.2016 відповідачем коштів у сумі 313 грн., які були зараховані в рахунок погашення існуючої заборгованості згідно календарної черговості її виникнення, тобто заборгованість, визначена контролюючим органом до стягнення у розмірі 9121 грн. 14 коп., яка виникла станом на 24.08.2015 року та є предметом спору у цій справі зменшилась на суму сплаченого податку та склала 9121 грн. 14 коп. - 313 грн. = 8808,14 грн.

З врахуванням наведеного, висновки суду апеляційної інстанції про необхідність стягнення з відповідача податкового боргу в розмірі 8808,14 грн. сформовані з дотриманням вимог процесуального законодавства.

Частиною 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Отже, переглянувши рішення суду апеляційної інстанції в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи, правильність застосування ними норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судового рішення, а тому в задоволенні касаційної скарги слід відмовити.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

З урахуванням наведеного, Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 3, 343, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 у справі №804/5241/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ. П. Юрченко І. А. Васильєва С. С. Пасічник