Історія справи

Ухвала КАС ВП від 07.06.2018 року у справі №826/11159/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 жовтня 2018 року

Київ

справа №826/11159/15

адміністративне провадження №К/9901/51551/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Компанії MCMA Invest s.r.o.

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.11.2017 (суддя - Клименчук Н.М.)

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2018 (судді - Ісаєнко Ю.А., Земляна Г.В., Мельничук В.П.)

у справі № 826/11159/15

за позовом Компанії MCMA Invest s.r.o.

до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Кредитпромбанк»

про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2015 року Компанія MCMA Invest s.r.o. (далі - Компанія) звернулась до суду з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі - ДФС) про визнання протиправними дій щодо відмови підтвердження інформаційних повідомлень про фактичне внесення іноземних інвестицій та про зобов'язання відповідача підтвердити інформаційне повідомлення про внесення Компанією іноземних інвестицій шляхом проставлення відмітки на трьох примірниках Інформаційного повідомлення про внесення іноземної інвестиції згідно Договорів строкового банківського вкладу (депозитної лінії) в іноземній валюті юридичної особи-нерезидента.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Компанія як резидент Чеської Республіки у 2007 році на підставі договорів строкових банківських вкладів, укладених з Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Кредитпромбанк» (далі - Банк), внесла іноземну інвестицію (іноземну валюту) на депозитні рахунки банківської установи. У березні 2015 року Компанія звернулась до ДФС із заявою про підтвердження інформаційних повідомлень про внесення іноземної інвестиції, проте рішенням від 18.03.2015 відповідач відмовив у задоволенні заяви позивача. Вважаючи дії контролюючого органу такими, що не відповідають чинному законодавству, позивач просив задовольнити позов.

Справа неодноразово розглядалась адміністративними судами різних рівнів.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.02.2016 частково задоволено касаційну скаргу Компанії, скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.08.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2015, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

За наслідками повторного розгляду справи постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.11.2017, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2018, у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з судовими рішеннями, Компанія звернулась до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та задовольнити позов. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог, невірно оцінивши залучені до справи докази та обставини справи. Зокрема, Компанія зазначила, що розміщення нерезидентом-інвестором інвестиційного банківського вкладу на підставі договору цільового банківського вкладу є однією з форм іноземного інвестування, відмінного від здійснення інвестицій іноземним інвестором, без створення юридичної особи на підставі договорів про спільну інвестиційну діяльність із суб'єктами господарської діяльності України.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення з огляду на законність та обґрунтованість судових рішень.

Від третьої особи відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між Компанією (вкладник) та Банком укладено договори строкового банківського вкладу (депозитної лінії) в іноземній валюті від 27.04.2007 №17/ДЛ/33ДС/07 та від 30.07.2007 № 26/ДЛ/33ДС/07.

Відповідно до умов вказаних договорів вкладник передає Банку на строковий депозитний рахунок грошові кошти строком до 30 грудня 2011 року, а Банк зобов'язується повернути вкладникові суму вкладу, що надійшла на рахунок, і проценти на неї на умовах та в порядку, встановлених цим договором.

Згідно з пунктом 1.6 договорів витребування Вкладником вкладу або його частини допускається за згодою Банку та за умови надання Вкладником до Банку письмової вимоги про дострокове повернення Вкладу або його частини за 3 (три) робочих дні до запропонованої дати повернення.

Додатковою угодою №01/2 від 05.06.2007 до Договору №17/ДЛ/33ДС/07 від 27.04.2007 та Додатковою угодою №01/2 від 15.08.2007 до Договору від 30.07.2007 № 26/ДЛ/33ДС/07 сторони узгодили, що пункт 1.6 вказаних договорів викладено у наступній редакції: « 1.6. Витребування Вкладником Вкладу або його частини до спливу строку визначеного п. 1.1 цього Договору не допускається».

У березні 2015 року позивач звернувся до відповідача з листами про підтвердження внесення іноземної інвестиції на підставі договорів строкового банківського вкладу (депозитної лінії) в іноземній валюті юридичної особи-нерезидента.

Листом від 18.03.2015 контролюючий орган проінформував позивача про відсутність підстав для підтвердження інформаційного повідомлення про фактичне внесення іноземних інвестицій.

Свої дії з цього приводу відповідач мотивував тим, що Компанією кошти перераховано на депозитні рахунки, що не відповідає вимогам Положення про порядок іноземного інвестування в Україну. Крім того, згідно з умовами укладених договорів Компанії надано право дострокового витребування суми вкладу.

Отже, спірним питанням у межах даної справи є питання віднесення до форм іноземного інвестування розміщення нерезидентом-інвестором інвестиційного банківського вкладу на підставі договору банківського вкладу.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 №1560-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути, зокрема, цільові банківські вклади.

Тобто з огляду на зміст зазначеної норми ознаками іноземних інвестицій є наявність не тільки цінності, але й факт її вкладення в об'єкт інвестиційної діяльності, відповідність такого вкладення законодавству України та певна мета.

Статтею 2 цього Закону визначено, що інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиційна діяльність забезпечується шляхом реалізації інвестиційних проектів і проведення операцій з корпоративними правами та іншими видами майнових та інтелектуальних цінностей.

Визначення поняття інвестиційного проекту та проектної (інвестиційної) пропозиції, порядок їх розроблення та їх форма визначено положеннями статті 2 Закону України «Про інвестиційну діяльність» та наказом Міністерства економічного розвитку та торгівлі України № 724 від 19.06.2012.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про інвестиційну діяльність» особливості здійснення інвестиційної діяльності на території України суб'єктами інвестиційної діяльності, розташованими за межами України, а також цих суб'єктів і суб'єктів України в зонах вільного підприємництва на Україні визначаються спеціальним законодавством України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.1996 № 93/96-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) іноземні інвестори - це юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого, ніж законодавство України, які провадять інвестиційну діяльність на території України.

Системний аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що іноземним інвестором є, зокрема, юридична особа - нерезидент України, яка здійснює інвестиційну діяльність у розумінні Закону України «Про інвестиційну діяльність» з урахуванням положень Закону України «Про режим іноземного інвестування».

Види іноземних інвестицій визначені статтею 2 Закону України «Про режим іноземного інвестування», до яких серед іншого належить іноземна валюта, що визначається конвертованою Національним банком України.

Форми здійснення іноземних інвестицій, відповідно до статті 3 вказаного Закону, не є вичерпними, оскільки абзацом восьмим передбачена можливість здійснення інвестицій в інших формах, які не заборонені законами України.

Отже, ключовим є сам факт здійснення інвестицій в об'єкти інвестиційної діяльності.

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач на підставі укладених з Банком договорів строкового банківського вкладу відкрив строкові депозитні рахунки з метою отримання обумовлених вказаними договорами процентів.

Умови договору банківського вкладу, положення якого врегульовані статтями 1058-1065 Цивільного кодексу України, передбачають прийняття вкладу (депозиту) банком від вкладника грошової суми із зобов'язанням виплачувати вкладнику таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Таким чином, метою вкладника є розміщення вкладу (депозиту), як правило, з отриманням доходу у вигляді процентів на його суму. При цьому проценти на депозити не є прибутком від інвестиційної та іншої господарської діяльності.

З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, колегія суддів зазначає, що укладення договору банківського вкладу у розумінні Закону України «Про режим іноземного інвестування» не передбачено жодною з форм здійснення інвестицій, оскільки в такому випадку факт вкладення іноземним інвестором в об'єкт інвестиційної діяльності та безпосередньо сама інвестиційна діяльність відповідно до законодавства України відсутні.

Крім того, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що порядок повернення банківського вкладу передбачений цивільним законодавством та договором, натомість у разі припинення інвестиційної діяльності право на повернення своїх інвестицій, у тому числі у валюті інвестування в сумі фактичного внеску, нерезиденту гарантується в межах статті 11 Закону України «Про інвестиційну діяльність». Тобто правове регулювання договору банківського вкладу та інвестиційної діяльності є різними.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що матеріали справи не містять належних доказів того, що позивач при укладенні з Банком договорів строкового банківського вкладу здійснював інвестиційну діяльність у розумінні Закону України «Про інвестиційну діяльність», колегія суддів дійшла висновку, що банківський вклад Компанії, розміщений у Банку в іноземній валюті, не є іноземною інвестицією в об'єкти інвестиційної діяльності, внаслідок чого не підлягає державній реєстрації як іноземна інвестиція відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації) іноземних інвестицій та їх анулювання".

З огляду на це суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог Компанії та водночас правомірність дій та рішень відповідача.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності доводів, якими мотивовані судові рішення, ґрунтуються на неправильному тлумаченні чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства та не дають підстав вважати висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, а застосування судами норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Компанії MCMA Invest s.r.o. залишити без задоволення, постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.11.2017 та Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2018 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова