Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.01.2019 року у справі №813/2488/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 червня 2020 року

Київ

справа №813/2488/17

провадження №К/9901/880/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Губської О. А., Єресько Л. О.,

розглянув у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Мостиського районного суду Львівської області, Територіального управління Державної судової адміністрації в Львівській області про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за затримку розрахунку при звільненні, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2018 року, прийняте у складі: головуючого судді Гулькевич І. З., та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2018 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Старунського Д. М., суддів: Багрія В. М., Рибачука А. І.

І. Суть спору

1. У липні 2017 року ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Мостиського районного суду Львівської області, Територіального управління Державної судової адміністрації в Львівській області, в якому просив:

1.1. визнати протиправним і скасувати наказ в.о. голови Мостиського районного суду Львівської області № 55/к від 21 червня 2017 року «Про відрахування зі штату Мостиського районного суду Львівської області судді ОСОБА_1 »;

1.2. поновити його на посаді судді Мостиського районного суду Львівської області з дати незаконного звільнення («відрахування зі штату суду»), тобто з 22 червня 2017 року;

1.3. зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Львівській області нарахувати і виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 червня 2017 року по дату поновлення на посаді судді Мостиського районного суду Львівської області;

1.4. зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Львівській області нарахувати і виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 21 червня 2017 року по 30 червня 2017 року.

2. Обґрунтовуючи свої вимоги, зазначив, що 21 червня 2017 року в.о. голови Мостиського районного суду Львівської області ОСОБА_2 на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 06 червня 2017 року № 1398/0/15-17 «Про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Мостиського районного суду Львівської області» видано наказ № 55/К «Про відрахування зі штату Мостиського районного суду Львівської області судді ОСОБА_1 » з 21 червня 2017 року у зв`язку із припиненням повноважень судді. Із вказаним наказом не погоджується, вважажаючи його протиправним, прийнятим із порушенням норм Закону України «Про судоустрій та статус суддів», законодавства про працю та таким, що підлягає скасуванню.

3. Відповідач Мостиський районний суд Львівської області позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити. В обгрунтування заперечень посилався на положення пункту п`ятого статті 24 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», якими закріплено, що голова суду повідомляє Вищу кваліфікаційну комісію суддів України та Державну судову адміністрацію України, а також через веб-портал судової влади про вакантні посади суддів у суді у триденний строк з дня їх утворення. Зазначав, що інформація, розміщена на веб-сайті суду про відрахування ОСОБА_1 із штату суду, не містить конфіденційної інформації і є загальнодоступною.

4. Відповідач Територіальне управління позов також не визнав та зазначав, що відповідно до підпункту 2 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України повноваження суддів, призначених на посаду строком на пять років, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Такі судді можуть бути призначені на посаду судді в порядку, визначеному законом. У звязку із тим, що Вища рада правосуддя своїм рішенням від 06 червня 2017 року № 1398/0/15-17 у внесенні подання Президентові України про призначення позивача на посаду судді Мостиського районного суду Львівської області відмовила, повноваження судді припинилися та, відповідно, припинилися і трудові відносини між останнім та відповідним судом, в. о. голови суду Мостиського районного суду Львівської області прийнято наказ про відрахування позивача зі штату суду Мостиського районного суду Львівської області.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

5. Указом Президента України від 04 листопада 2009 року №904/2009 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Мостиського районного суду Львівської області строком на п`ять років. Строк повноважень судді закінчився 04 листопада 2014 року. 29 квітня 2014 року позивачем подано до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України заяву про рекомендацію його для обрання на посаду судді Мостиського районного суду Львівської області безстроково.

6. Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 26 грудня 2014 року №293/бо-14 позивача рекомендовано для обрання на посаду судді Мостиського районного суду Львівської області безстроково. Рекомендація разом з матеріалами 31 жовтня 2016 року надійшли до Вищої ради правосуддя та 15 листопада 2016 року передані члену Вищої ради правосуддя ОСОБА_3 для проведення перевірки.

7. Рішенням Вищої ради правосуддя №1398/0/15-17 від 06 червня 2017 року відмовлено у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Мостиського району суду Львівської області у зв`язку із виявленням обставин, що свідчать про невідповідність кандидата критерію доброчесності, професійної етики та є обставинами, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з призначенням вказаного судді на посаду.

8. 21 червня 2017 року на адресу Мостиського районного суду Львівської області надійшло рішення Вищої ради правосуддя від 06 червня 2017 року №1398/0/15-17 «Про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Мостиського району суду Львівської області».

9. Наказом в.о. голови Мостиського районного суду Львівської області від 21 червня 2017 року №55/к суддю ОСОБА_1 відраховано зі штату Мостиського районного суду Львівської області з 21 червня 2017 року.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

10. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2018 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

11. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що підставою для прийняття спірного рішення стали встановлені Вищою радою правосуддя обставини допущення позивачем поведінки, яка у питаннях моралі, етики та доброчесності не узгоджується з його публічним зобов`язанням сумлінно виконувати обов`язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.

12. Так, Вищою радою правосуддя при прийнятті рішення про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення позивача на посаду судді Мостиського районного суду Львівської області досліджувалися: лист Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБУ від 13 лютого 2017 року №14/5/2-497, постанова про відмову в порушенні кримінальної справи від 05 листопада 2012 року, постанова про порушення кримінальної справи від 05 вересня 2012 року, постанова про закриття кримінальної справи від 05 листопада 2012 року, висновок за результатами перевірки матеріалів щодо внесення подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді. За результатами дослідження вказаних документів Рада дійшла висновку про невідповідність вказаного кандидата критерію доброчесності та професійної етики та прийняла рішення від 06 червня 2017 року №1398/0/15-17 про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення позивача на посаду судді Мостиського районного суду Львівської області.

13. Вказане рішення Вищої ради правосуддя від 06 червня 2017 року №1398/0/15-17 про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Мостиського районного суду Львівської області оскаржувалося останнім, проте, за наслідками розгляду рішенням Верховного суду України від 29 січня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, третя особа - Вища кваліфікаційна комісія суддів України, про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено повністю.

14. Суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність винесення наказу № 55/к від 21 червня 2017 року «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Мостиського районного суду Львівської області у зв`язку із припиненням повноважень суді», указуючи, що винесення такого наказу зумовлено припиненням повноважень позивача як судді та, відповідно, припиненням трудових відносин між ним та Мостиським районним судом Львівської області.

15. З огляду на встановлену судом правомірність оскаржуваного позивачем наказу, відмовлено в задоволенні у поновленні його на посаді судді Мостиського районного суду Львівської області та зобов`язанні Територіальне управління Державної судової адміністрації в Львівській області нарахувати і виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.

16. Щодо позовної вимоги про зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації в Львівській області нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, з 21 червня 2017 року по 30 червня 2017 року, то суд дійшов висновку, що вказані вимоги не грунтуються на вимогах чинного законодавства, оскільки відповідно до положень статті 116 Кодексу законів про працю України якщо працівник в день звільнення не працював, то суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

17. Суд апеляційної інстанції з позицією суду першої інстанції погодився повністю та констатував, що указом Президента України від 04 листопада 2009 року № 904/2009 ОСОБА_1 призначено на посаду судді вперше строком на 5 років. При цьому продовження повноважень судді після спливу п`ятирічного строку не було безумовним. Процедура передбачала обрання судді безстроково Верховною Радою України. Відтак, Конституція України у редакції, що діяла на час призначення позивача на посаду судді, не гарантувала йому право на безстрокове обрання після закінчення строку повноважень, тобто повноваження ОСОБА_1 як судді припинено із спливом п`ятирічного річного терміну його призначення Президентом України 04 листопада 2014 року. Після 04 листопада 2014 року суддя ОСОБА_1 припинив здійснювати судочинство (розгляд справ) саме у зв`язку з відсутністю повноважень.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

18. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх рішення скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

19. В обґрунтування касаційної скарги, з поміж іншого, вказує на те, що в оскаржуваному наказі не зазначено жодної з передбачених законом підстав для припинення повноважень судді, а така підстава як «закінчення строку, на який суддю призначено» виключена із статті 126 Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у 2016 році. Указує, що Вищою радою правосуддя не виносилося жодного рішення про його звільнення як судді або про припинення повноважень як судді.

20. Вважаючи своє звільнення незаконним, стверджує про наявність законних підстав для поновлення його на посаді судді Мостиського районного суду Львівської області з дати незаконного звільнення, а саме: з 22 червня 2017 року, та задоволення вимог щодо зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації в Львівській області нарахувати і виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 червня 2017 року по дату поновлення на посаді судді Мостиського районного суду Львівської області та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 21 червня 2017 року по 30 червня 2017 року.

21. Територіальне управління Державної судової адміністрації в Львівській області подало відзив на касаційну скаргу, в якому указує, що на виконання наказу в.о. голови Мостиського районного суду Львівської області № 55/к від 21 червня 2017 року «Про відрахування зі штату Мостиського районного суду Львівської області судді ОСОБА_1 » та відповідно до вимог Положення про територіальне управління Державної судової адміністрації України в Львівській області, затвердженого Головою Державної судової адміністрації України 25 вересня 2015 року, управлінням проведено позивачу виплату за невикористані відпустки. З приводу вимог щодо стягнення коштів за час затримки розрахунку при звільненні зазначає, що здійснити розрахунок з позивачем безпосередньо у день звільнення не виявлилося можливим, оскільки строк опрацювання органом Казначейства підтверджуючих факт взяття бюджетного зобов`язання документів визначається відповідною кількістю операційних днів.

22. Мостиський районний суд Львівської області правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

23. За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

24. 08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

25. Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

26. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами Кодексу адміністративного судочинства України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

27. Приписами частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

28. Відповідно до частини другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

29. Згідно положень статті 128 Конституції України (у редакції, чинній на момент призначення позивача на посаду судді та до закінчення строку, на який його призначено) перше призначення на посаду професійного судді строком на п`ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом.

30. Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (надалі Закон № 1401-VIII) внесено зміни до Конституції України, зокрема, пункт 1 частини першої статті 131 Конституції України викладено у такій редакції: «В Україні діє Вища рада правосуддя, яка: 1) вносить подання про призначення судді на посаду...».

31. Крім того, Законом №1401-VIII в новій редакції також викладено положення статті 128 Конституції та вказано, що призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом. Призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом (частини перша та друга вказаної статті Закону).

32. Тобто, у новій редакції вказаної статті відсутні положення стосовно «першого» п`ятирічного строку призначення на посаду професійного судді.

33. Також Законом №1401-VIII розділ XV «Перехідні положення» Конституції України доповнено пунктом 161, підпунктом 2 якого передбачено, що з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» повноваження суддів, призначених на посаду строком на п`ять років, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Такі судді можуть бути призначені на посаду судді в порядку, визначеному законом.

34. За приписами пункту 17 та 30 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (надалі Закон № 1402-VIII) повноваження суддів, призначених на посаду строком на п`ять років до набрання чинності цим Законом, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Судді, повноваження яких припинилися у зв`язку із закінченням такого строку, можуть бути призначені на посаду судді за результатами конкурсу, що проводиться в порядку, встановленому цим Законом.

Матеріали та рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про обрання суддів безстроково, щодо яких на день набрання чинності цим Законом Верховною Радою України рішення не прийнято, направляються Верховною Радою України до Вищої ради правосуддя протягом десяти днів з дня набрання ним чинності. Вища рада правосуддя на своєму засіданні у пленарному складі вирішує питання щодо кожного судді про його призначення або відмову у призначенні з одночасним поверненням матеріалів Вищій кваліфікаційній комісії суддів України.

35. Згідно з частиною сімнадцятою статті 79 Закону № 1402-VIII за результатами конкурсного добору Вища кваліфікаційна комісія суддів України надсилає до Вищої ради правосуддя відповідно до кількості вакантних посад суддів рекомендації про призначення кандидатів суддями.

36. Відповідно до внесеної Вищою кваліфікаційною комісією суддів України рекомендації Вища рада правосуддя на своєму засіданні розглядає питання про призначення кандидата на посаду судді та в разі ухвалення позитивного рішення вносить подання Президентові України про призначення судді на посаду (частина вісімнадцята статті 79 вказаного Закону).

Вища рада правосуддя може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду виключно з таких підстав: 1) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням; 2) порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді.

Підстави, зазначені у пункті 1 цієї частини, Вища рада правосуддя визначає, керуючись власною оцінкою обставин, пов`язаних із кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей.

37. При цьому частиною четвертою статті 37 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що якщо за рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду проголосувало менше чотирнадцяти членів Вищої ради правосуддя, вважається, що Вищою радою правосуддя ухвалено рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду.

38. За правилами частини двадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII у разі відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду Вища рада правосуддя ухвалює вмотивоване рішення, яке може бути оскаржено до Верховного Суду у порядку, встановленому процесуальним законом.

39. Положеннями частини першої статті 125 Закону № 1402-VIII встановлено, що припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин судді із відповідним судом, про що голова суду видає наказ.

40. Пунктом 4 частини першої статті 24 Закону № 1402-VIII передбачено, що голова місцевого суду видає на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв`язку з припиненням повноважень судді відповідний наказ.

VI. Висновок Верховного Суду

41. Верховний Суд наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

42. Вирішуючи питання щодо обґрунтованості касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.

43. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивача призначено на посаду судді вперше строком на п`ять років Указом Президента України від 13 травня 2009 року, отже, строк повноважень судді ОСОБА_1. закінчився 04 листопада 2014 року.

44. Положення Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у чинній на момент закінчення повноважень позивача на посаді судді редакції) не передбачали автоматичного призначення на посаду судді безстроково після закінчення п`ятирічного строку повноважень. Натомість, питання про обрання на посаду судді безстроково відносилось до повноважень Верховної Ради України.

45. У зв`язку із набранням чинності Законами України № 1401-VIII та № 1402-VIII, питання про подальше призначення на посаду суддів, у яких закінчився п`ятирічний строк повноважень, але питання про їх обрання на посаду судді безстроково Верховною Радою України не розглянуто, віднесено до повноважень Вищої ради правосуддя.

46. При цьому, в силу вищевказаних положень Законів України рішення про призначення або відмову у призначенні на посаду судді розглядається на засіданні Вищої ради правосуддя у пленарному складі. Законодавцем не передбачено автоматичного порядку призначення на посаду судді.

47. Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Вищої ради правосуддя від 06 червня 2017 року № 1398/0/15-17 відмовлено у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Мостиського районного суду Львівської області. Вказане рішення хоч і оскаржувалося позивачем, проте, за результатами судового розгляду рішенням Верховного суду України від 29 січня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, третя особа - Вища кваліфікаційна комісія суддів України, про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено повністю.

48. При цьому, підставою для прийняття такого рішення Вищою радою правосуддя слугувало встановлення обставин, які свідчать про невідповідність кандидата критерію доброчесності, професійної етики та є обставинами, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з призначенням вказаного судді на посаду. З метою уникнення негативних для себе наслідків ОСОБА_1 зазначив недостовірні дані в анкеті, яку в подальшому подав у Вищу раду правосуддя. Так, ОСОБА_1 в анкеті кандидата на посаду судді указав, що стосовно нього не порушувалися кримінальні справи. Хоча за інформацією 05 вересня 2012 року заступником Генерального прокурора України за матеріалами УБОЗ ГУМВС України у Львівській області порушено кримінальну справу щодо нього за ознаками складу злочину, передбаченого частиною першою статті 14, частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України, яку в подальшому 05 листопада 2012 року закрито на підставі пункту 2 статті шостої Кримінально-процесуального кодексу України (в редакції від 28 грудня 1960 року).

49. Верховний Суд вважає за доцільне указати, що відповідно до пункту 50 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов`язків та в особистому житті; вони повинні виконувати свої обов`язки, не допускаючи проявів фаворитизму або дійсної чи видимої упередженості; судді повинні приймати свої рішення з урахуванням усіх моментів, важливих для застосування відповідних юридичних норм, та без урахування усіх питань, що не стосуються суті справи; вони повинні забезпечувати високий ступінь професійної компетентності.

50. Виходячи з системного аналізу вищенаведених норм закону, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Вищої ради правосуддя про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення на посаду судді є підставою для припинення повноважень судді, призначеного до набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».

51. Разом з тим, положеннями статтей 24, 125 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що припинення повноважень судді є підставою для видачі головою суду наказу про припинення трудових відносин з таким суддею.

52. Отже, ухвалення Вищою радою правосуддя рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді унеможливлює його подальше перебування в штаті Мостиського районного суду Львівської області з огляду на наявність розпорядчого акта (рішення Вищої ради правосуддя), з яким пов`язане припинення повноважень позивача.

53. Аналогічна правова позиція висловлена також у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2019 року (справа №813/2495/17) та від 11 жовтня 2019 року (справа №820/53/18).

54. Верховний Суд відхиляє доводи позивача про те, що Конституцією України не передбачено такої підстави для припинення повноважень судді як ухвалення Вищою радою правосуддя рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення на посаду судді, оскільки предметом даного спору не є правомірність підстав призначення чи звільнення позивача з посади судді, а відповідні питання відносяться до повноважень спеціально утвореного органу - Вищої ради правосуддя та перебувають поза компетенцією голови суду.

55. Водночас, предметом даного спору є правомірність рішення в.о. голови Мостиського районного суду Львівської області про відрахування позивача зі штату суду, що урегульовано Законом України «Про судоустрій і статус суддів», норми якого є спеціальними у спірних відносинах, якими, серед іншого, не передбачено повноважень голови (в.о. голови) місцевого суду надавати правову оцінку стосовно протиправності або правомірності акту про звільнення судді з посади при прийнятті наказу.

56. У зв`язку з тим, що суд не знайшов підстав для визнання протиправним та скасування оскарженого наказу, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

57. Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

58. З огляду на те, що позивач в день звільнення не працював, вимоги про розрахунок до Територіального управління Державної судової адміністрації в Львівській області не пред`являв, судами обгрунтовано відмовлено в задоволенні позовних вимог про зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації в Львівській області нарахувати і виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, з 21 червня 2017 року по 30 червня 2017 року.

59. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

60. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Росії», «Нєлюбін проти Росії»), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

61. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

62. Отже, оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка, суди правильно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

63. Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

64. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

65. Доводи касаційної скарги висновків судів та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, Верховний Суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2018 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. А. Губська

Л. О. Єресько