Історія справи

Ухвала КАС ВП від 08.10.2019 року у справі №445/758/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 жовтня 2019 року

Київ

справа №445/758/17

адміністративне провадження №К/9901/34966/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бучик А. Ю.,

суддів: Мороз Л. Л., Стеценка С. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Золочівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області на постанову Золочівського районного суду Львівської області від 03.07.2017 (в складі: головуючого судді Кіпчарського О. М. ) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 (в складі: головуючого судді - Улицького В. З., суддів: Матковської З. М., Кузьмича С. М. ) у справі № 445/758/17 за позовом ОСОБА_1 до Золочівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛ:

В квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила:

- визнати протиправними дії Золочівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області (далі - Золочівське ОУПФУ) щодо виплати їй пенсії за віком у розмірі нижчому, ніж розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату її пенсії у розмірі не нижчому, ніж розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 16.11.2016.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що з 19.05.2013 їй призначено пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". 25.04.2017 вона звернулась до Золочівського ОУПФУ із письмовою заявою про перерахунок пенсії за віком відповідно до мінімального розміру прожиткового мінімуму, що встановлений Законом України "Про державний бюджет".

Однак, відповідач відмовив їй у здійсненні такого перерахунку.

Постановою Золочівського районного суду Львівської області від 03 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року, позов задоволено.

Визнано неправомірними дії Золочівського ОУПФУ щодо виплати позивачу пенсії за віком у розмірі нижчому, ніж розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Зобов'язано відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату, з врахуванням виплачених сум, пенсії за віком у розмірі не нижчому, ніж розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, починаючи із 16.11.2016.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що позивачу відповідно до положень ч. 2 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", згідно з якими за наявності страхового стажу меншої тривалості, ніж передбачено частиною 1 цієї статті, пенсія за віком встановлюється в розмірі, пропорційному наявному страховому стажу, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, призначено пенсію за віком пропорційно наявному страховому стажу, який становить 25 років 8 місяців 1 день.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Справу передано до Верховного Суду.

Позивач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.

У зв'язку із відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, ця справа розглядалася в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 1 частини 1 статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Суд касаційної інстанції, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що позивач з 06.06.2013 перебуває на обліку в Золочівському ОУПФУ як отримувач пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Загальний страховий стаж позивача становить 25 років 8 місяців 1 день, для розрахунку пенсії взято заробітну плату 1557,87 грн. Загальний розмір пенсії за віком позивача, починаючи з грудня 2016 року становив 1093,87 грн, до цього - 993,77 грн.

25 квітня 2017 року позивач звернулась до відповідача із заявою про перерахунок пенсії за віком у розмірі не нижчому, ніж розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Відповідач листом від 26.04.2017 №2351/02-13 повідомив позивача про відсутність підстав для здійснення такого перерахунку з посиланням на те, що для підвищення пенсійних виплат одержувачам пенсій при неповному стажі немає законних підстав.

При цьому позивачу роз'яснено, що їй призначено пенсію за віком пропорційно наявному страховому стажу, який становить 25 років 8 місяців 1 день.

Позивач, вважаючи таку відмову протиправною, а свої права порушеними, звернулась з даним адміністративним позовом до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач має право на пенсію в розмірі не нижчому, ніж розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, тому дії відповідача щодо відмови в перерахунку пенсії позивача у зв'язку із збільшенням на законодавчому рівні прожиткового мінімуму є неправомірними.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Спеціальним законом, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV (далі-Закон №1058-IV).

Відповідно до ~law14~ виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються умови, норми та порядок призначення, нарахування і виплати пенсій.

~law15~ встановлено, що ~law16~ регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених ~law17~, або в частині, що не суперечить ~law18~.

~law19~ надано визначення термінів, які вживаються у ~law20~, зокрема:

- мінімальна пенсія - державна соціальна гарантія, розмір якої визначається ~law21~;

- Накопичувальний пенсійний фонд (далі - Накопичувальний фонд) - цільовий позабюджетний фонд, який створюється відповідно до ~law22~, акумулює страхові внески застрахованих осіб, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках та інвестуються з метою отримання інвестиційного доходу на користь застрахованих осіб, пенсійні активи якого використовуються для оплати договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, а у випадках, передбачених ~law23~, членам їхніх сімей чи спадкоємцям та на інші цілі, передбачені ~law24~;

- пенсійні виплати - грошові виплати в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що здійснюються у вигляді пенсії, довічної пенсії або одноразової виплати;

- пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого ~law25~ пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених ~law26~;

- соціальні послуги - послуги, що надаються особам за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку, визначених ~law27~;

- страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до ~law28~ особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цієї статті, право на пенсію за віком мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - які народилися до 30 вересня 1956 року включно; 55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року; 56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року; 56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року; 57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року; 57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року; 58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року; 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року; 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року; 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року; 60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.

~law29~ визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої ~law30~, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі зменшується на розмір зазначеної пенсії.

Частиною другою вказаної статті передбачено, що за наявності страхового стажу меншої тривалості, ніж передбачено частиною першою цієї статті, пенсія за віком встановлюється в розмірі, пропорційному наявному страховому стажу, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком.

Отже, наведеними нормами встановлено право на отримання особою мінімальної пенсії за віком за умови виконання двох умов - досягнення пенсійного віку та наявність необхідного страхового стажу. Поєднання вказаних умов передбачає об'єктивно обґрунтоване застосування механізму загальнообов'язкового державного пенсійного страхування з позицій настання визначених страхових ризиків (непрацездатність за віком) та економічної забезпеченості функціонування самоврядної солідарної системи фінансування (страхового стажу як періоду (строку) сплати страхових внесків для капіталізації страхової системи).

Недосягнення пенсійного віку зумовлює відмову у призначенні пенсії за відсутністю відповідного права, а наявність страхового стажу меншої тривалості тягне визначення мінімальної пенсії у розмірі пропорційному до наявного страхового стажу, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом (~law31~).

Вказані положення є достатньо чітко та передбачено сформульовані з позицій забезпечення прав особи та дозволяють їй зробити розумне припущення про наслідки відсутності необхідного страхового стажу щодо подальшого рівня її пенсійного забезпечення, що визначає якість правового регулювання.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, загальний стаж позивача становить 25 років 8 місяців 1 день, що є меншим за необхідні 30 років для отримання мінімального розміру пенсії у розмірі прожиткового мінімуму.

Відповідно, розрахунок пенсії відповідачем було зроблено пропорційно наявному страховому стажу, а тому розмір безпосередньо пенсійної виплати є нижчим за прожитковий мінімум.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 № 265 "Деякі питання пенсійного забезпечення громадян", у редакції, чинній до 24 квітня 2014 року, передбачалася виплата щомісячної державної адресної допомоги, у разі, якщо щомісячний розмір пенсійних виплат не досягав прожиткового мінімуму. І така щомісячна адресна допомога виплачувалася у сумі, що не вистачає саме до прожиткового мінімуму.

Проте, постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 №112 було внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 №265, та встановлено, що у разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат, державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам, особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам, крім інвалідів I та II груп (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною), не досягає 949 гривень, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога у сумі, що не вистачає до зазначеного розміру.

Такі зміни набрали чинності 24 квітня 2014 року.

Як встановлено судами, загальний розмір пенсії за віком позивача, починаючи з грудня 2016 року становив 1093,87 грн, до цього - 993,77 грн.

З наведеного вбачається, що відповідачем позивачу призначена та виплачується пенсія за віком в порядку та у розмірі, що передбачений ~law32~.

Щодо посилання позивача на порушення відповідачем ст. 46 Конституції України слід зазначити таке.

Відповідно до названої статті Основного закону України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ~law33~, непрацездатні громадяни крім пенсійних виплат із системи пенсійного забезпечення мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством. У разі, якщо сукупність виплат, зазначених у частині першій цієї статті, разом з пенсійними виплатами із системи пенсійного забезпечення та іншими доходами не досягають розміру прожиткового мінімуму, визначеного законом для непрацездатних громадян, такі громадяни мають право на отримання державної соціальної допомоги в порядку, розмірах та за рахунок коштів, визначених законом.

При цьому, види виплат, які виплачуються за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі визначені ст. 9 Закону і такими виплатами є: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника (~law34~, належить допомога на поховання пенсіонера (ч. 3 ст. 9).

Отже, за рахунок коштів Пенсійного фонду виплачується пенсія, одноразова виплата (ст. 56 Закону) та допомога на поховання.

З огляду на вищенаведені норми ~law35~ та постанови Кабінету Міністрів України №265, у разі відсутності необхідного стажу для призначення пенсії у розмірі прожиткового мінімуму (у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років), за рахунок коштів Пенсійного фонду виплачується пенсія, розрахована пропорційно наявному страховому стажу, а щомісячна державна адресна допомога в розмірі, що не вистачає до 949,00 грн, виплачується за рахунок коштів державного бюджету.

Організовуючи в Україні систему соціального захисту, в тому числі, пенсійного забезпечення, держава, діючи в межах допустимого розсуду, заклала основу самоврядності її функціонування (абз. 2 ~law36~), що базується на принципах, закріплених у ~law37~, серед яких заінтересованість кожної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію, рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу), солідарності та субсидування в солідарній системі.

Таким чином, сьогоднішній стан системи пенсійного забезпечення, яке здійснюється в межах солідарно-накопичувальної системи загальнообов'язкового державного соціального страхування (першого-другого рівнів), не передбачає прямого взаємозв'язку між розміром сплачених сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що розраховується і сплачується виходячи з нормативного закріплення бази у ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі-Закон № 2464-VI), та розміром пенсійних виплат. Водночас, зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між участю особи в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та рівнем її подальшого пенсійного забезпечення за рахунок вказаної системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат.

Частина 3 статті 46 Конституції України дослівно визначає гарантію, за якою "пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом". Вказане положення повторюється у ~law39~.

Їхнє застосування у комплексному підході до аналізу системи соціального забезпечення в Україні визначає необхідність сукупного забезпечення державою рівня життя, не нижчого від прожиткового мінімуму, як через систему пенсійних так і інших соціальних виплат ("пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування"), а отже, як за рахунок солідарно-накопичувальної системи, так і коштів Державного бюджету України, в рамках виконання конституційних зобов'язань перед особою.

Таким чином, законодавством розмежовано поняття "пенсійні виплати" від інших соціальних виплат (допомоги, доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат), виходячи з того, за рахунок яких коштів вони виплачуються (або з коштів Пенсійного фонду з Накопичувального пенсійного фонду, який формується за рахунок пенсійних внесків, сплачених учасниками накопичувальної системи пенсійного страхування, або за рахунок Державного бюджету України). Відповідно, від цього залежить, який орган є відповідальним за виплату.

Держава взяла на себе зобов'язання створити альтернативні компенсаторні механізми забезпечення достатнього рівня життя за рахунок системи гарантування права на соціальний захист на рівні, не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого законом, шляхом виплати додаткових соціальних допомог, надання безоплатно соціальних послуг, безоплатного або з істотною знижкою отримання права на медичне забезпечення та придбання лікарських засобів, компенсації соціальних витрат тощо, а тому оцінка не може ґрунтуватися лише на підході порівняння абсолютного значення розміру конкретної пенсійної виплати, оскільки в межах реалізації соціальних прав, особа користується і іншими видами допомоги від держави.

Саме на виконання своїх зобов'язань у сфері соціального захисту на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, державою унормовано здійснення соціальних виплат на підставі постанови Кабінету Міністрів України №265, Закону України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" тощо.

Отже, у своїй сукупності вказані норми матеріального права не суперечать один одному та ч. 3 ст. 46 Конституції України, і лише свідчать про право позивача звернутися до відповідного органу соціального захисту населення для отримання державної соціальної допомоги, яка б забезпечила рівень життя позивача не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого Законами про Держбюджет України на відповідний рік.

Відповідно, підстави для визнання протиправними дій пенсійного органу та задоволення позову, в межах розгляду даної справи, відсутні.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №148/625/17 і колегія суддів не вбачає підстав для відступлення від нього.

Відповідно до ст. 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За таких обставин, коли суди повно і правильно встановили обставини справи, проте неправильно тлумачили закон, який підлягав застосування, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 345, 349, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Золочівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області задовольнити.

Постанову Золочівського районного суду Львівської області від 03 липня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Золочівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії відмовити.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. Ю. Бучик

Судді: Л. Л. Мороз

С. Г. Стеценко