Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 березня 2020 року

Київ

справа №815/3066/15

касаційне провадження №К/9901/28053/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

за участю секретаря Жидецької В.В.,

представника позивача Чубун Т.С.,

представника відповідача Ткачука О.П.

розглянув у судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02.07.2015 (суддя Аракелян М.М.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2015 (головуючий суддя - Яковлев Ю.В., судді: Вербицька Н.В., Кравець О.О.) у справі № 815/3066/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» до Офісу великих платників податків ДПС, третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Імексбанк» звернулося до суду з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків ДПС, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просило визнати протиправною бездіяльність щодо неповернення надміру сплачених авансових платежів з податку на прибуток в загальній сумі 5 150 868,00 грн., зобов`язати скласти та подати до відповідного територіального органу Державної казначейської служби України висновок про необхідність повернення надміру сплачених авансових платежів з податку на прибуток в сумі 5 150 868,00 грн. на накопичувальний рахунок банку.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 02.07.2015 позовні вимоги задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність Офісу великих платників податків ДПС у зв`язку із поверненням надміру сплачених Публічним акціонерним товариством «Імексбанк» грошових зобов`язань у вигляді авансових внесків з податку на прибуток за заявою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів на здійснення тимчасової адміністрації Северина Ю.П. від 20.03.2015 № 2602. Зобов`язав Офіс великих платників податків ДПС скласти та подати до відповідного територіального органу Державної казначейської служби України висновок стосовно повернення Публічному акціонерному товариству «Імексбанк» надміру сплачених сум грошових зобов`язань у вигляді авансових внесків з податку на прибуток в сумі 5 150 868, 00 грн. У задоволенні іншої частині позову відмовив.

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 15.10.2015 залишив судове рішення суду першої інстанції без змін.

Офіс великих платників податків ДПС звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02.07.2015 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2015 та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме: підпункту 14.1.115 пункту 14.1 статті 14, пунктів 43.1, 43.2 статті 43 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), пункту 3 частини першої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 № 4452-VI (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Зокрема, наголошує на тому, що спірні авансові внески з податку на прибуток в сумі 5150868,00 грн. є самостійно задекларованими платником податків узгодженими сумами грошового зобов`язання та не відповідають ознакам помилково або надміру сплачених у розумінні пункту 43.1 статті 43 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

В 2014 році позивачем відповідно до меморіальних ордерів Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» було перераховано:

по Головному офісу Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» до Державного бюджету України авансові внески з податку на прибуток в сумі 4 635 624,00 грн.;

по Одеській філії Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» до Державного бюджету України авансові внески з податку на прибуток в сумі 515 244,00 грн.

Офісом великих платників податків ДПС 02.04.2015 було проведено звірку розрахунків Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» з бюджетом за період з 01.01.2014 по 31.12.2014, за результатами якої складено відповідні акти від 18.03.2015 № 840-18 та № 844-18.

Висновками вказаних актів підтверджено наявність у Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» переплати з авансових внесків з податку на прибуток із розрахунків з бюджетом в сумі 4 635 614,00 грн. та в сумі 515 244,00 грн.

Правлінням Національного банку України прийнято постанову від 26.01.2015 № 50, якою Публічне акціонерне товариство «Імексбанк» віднесено до категорії неплатоспроможних та запроваджено в названому банку процедуру тимчасової адміністрації.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26.01.2015 № 16 розпочато процедуру виведення Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 27.01.2015 по 26.04.2015 та Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Імексбанк» призначено Северина Ю.П.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 23.04.2015 № 84 продовжено здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Імексбанк» до 26.05.2015.

Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Імексбанк» Северин Ю.П. звернувся до Офісу великих платників податків ДПС із заявою від 20.03.2015 № 2602 щодо повернення надміру сплачених авансових внесків з податку на прибуток у сумі 5 150 868,00 грн.

У відповідь на вказане звернення Офіс великих платників податків ДПС листом від 31.03.2015 № 1800/10/20-2 повідомив, що за даними інтегрованих карток Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» станом на 31.03.2015 обліковується податковий борг у сумі 249 448,21 грн., а тому повернення помилково та/або надміру сплачених авансових внесків з податку на прибуток на поточний рахунок платника податків у банку можливе лише після повного погашення такого податкового боргу платником податку.

Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Імексбанк» Северином Ю.П. було надіслано до податкового органу лист від 10.04.2015 № 4420, в якому повторно заявлено вимоги щодо повернення сплачених позивачем авансових внесків з податку на прибуток в сумі 5 150 868,00 грн.

У відповідь на вказане звернення Офіс великих платників податків ДПС листом від 08.05.2015 № 2628/10/28-08-43 повідомив про направлення листа Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «ІМЕКСБАНК» Северина Ю.П. до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з ОВП з проханням надати роз`яснення щодо правомірності процедури повернення надміру сплачених Публічним акціонерного товариства «Імексбанк» авансових внесків з податку на прибуток.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що з моменту запровадження процедури тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» порядок погашення наявного у позивача податкового боргу регламентується положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 № 4452-VI, а не нормами Податкового кодексу України, а тому посилання податкового органу на недотримання позивачем передбаченої статтею 43 Податкового кодексу України умови - відсутність податкового боргу як на підставу для відмови в поверненні надміру сплачених авансових внесків з податку на прибуток є необґрунтованими.

Відповідно до підпункту 17.1.10 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з підпунктом 14.1.115 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) надміру сплачені грошові зобов`язання - суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов`язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.

Статтею 43 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) регламентовано порядок повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань.

Так, згідно з пунктом 43.1 статті 43 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов`язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків (пункт 43.2 статті 43 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми (пункт 43.3 статті 43 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов`язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку. У разі повернення надміру сплачених грошових зобов`язань з податку на додану вартість такі кошти підлягають поверненню виключно на рахунок платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість (пункт 43.4 статті 43 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 43.5 статті 43 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) контролюючий орган не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів протягом п`яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.

Повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платникам здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані (пункт 43.6 статті 43 Податкового кодексу України).

Процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів (обов`язкових платежів) та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії визначено Порядком про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 № 1650/24182.

Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку про те, що забезпечення реалізації гарантованого платнику права на повернення надміру сплачених грошових зобов`язань здійснюється шляхом підготовки податковим органом відповідного висновку про таке повернення та подання його органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, за умови: подання платником податків відповідної заяви протягом 1095 днів від дня виникнення надміру сплаченої суми, а також відсутності податкового боргу.

При цьому згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто невиконання будь-якої з передбачених статтею 43 Податкового кодексу України умов є перешкодою для виконання податковим органом відповідного алгоритму дій з метою повернення платнику надміру сплачених грошових зобов`язань.

У ситуації, що розглядається, підставою для відмови Публічному акціонерному товариству «Імексбанк» у поверненні надміру сплачених авансових внесків з податку на прибуток на підставі заяви від 20.03.2015 № 2602 слугували обставини щодо наявності непогашеного станом на 31.03.2015 податкового боргу у сумі 249 448,21 грн., що не заперечується позивачем.

При цьому сам факт звернення позивача до податкового органу із заявою про повернення надміру сплачених авансових внесків з податку на прибуток у період здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Імексбанк» не нівелює обов`язковості дотримання передбачених статтею 43 Податкового кодексу України умов.

Законодавством України не передбачено випадків, за наявності яких повернення надміру сплачених грошових зобов`язань може здійснюватися в інший спосіб, ніж установлено у статті 43 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 16 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 № 4452-VI (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 № 4452-VI (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Так, згідно з частиною п`ятою статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 № 4452-VI (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) під час тимчасової адміністрації не здійснюється: 1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; 2) примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; 3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку; 4) зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом; 5) нарахування відсотків за зобов`язаннями банку перед кредиторами.

Частиною шостою статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 № 4452-VI (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено зобов`язання банку, на які не поширюється обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої цієї статті.

У свою чергу, згідно з пунктом 1.3 статті 1 Податкового кодексу України цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.

Однак, відсутність податкового боргу у розумінні пункту 43.3 статті 43 Податкового кодексу України є необхідною умовою для повернення надміру сплачених грошових зобов`язань, а не стягненням такого боргу чи задоволенням вимог кредиторів.

Тобто, умови повернення надміру сплачених грошових коштів регулюються саме статтею 43 Податкового кодексу України, а положення пункту 1.3 статті 1 Податкового кодексу України щодо непоширення норм цього Кодексу на питання стягнення податкового боргу з банків, щодо яких застосовуються приписи Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 № 4452-VI, не стосуються спірних правовідносин.

Крім того, висновки судів попередніх інстанцій про те, що податкова заборгованість Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» підлягає погашенню в порядку черговості, передбаченій пунктом 1 частини першої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 № 4452-VI, є необґрунтованими, оскільки регламентована вказаними положеннями черговість задоволення вимог кредиторів виникає лише в порядку ліквідаційної процедури банку, а станом на момент ініціювання Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів на здійснення тимчасової адміністрації питання про повернення надмірно сплаченої суми авансових внесків (20.03.2015) щодо Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» тривала процедура тимчасової адміністрації.

Враховуючи усе вищевикладене у сукупності, суд касаційної інстанції вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частин першої, третьої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Отже, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували (тлумачили) норми матеріального права щодо розглядуваних правовідносин, постановлені у справі рішення підлягають скасуванню, з прийняттям нового - про відмову в позові.

Керуючись частиною другою розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 № 460-IX, статтями 341, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02.07.2015 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2015 у справі № 815/3066/15 скасувати.

Ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М. Шипуліна Л.І. Бившева В.В. Хохуляк