Історія справи

Ухвала КАС ВП від 18.01.2021 року у справі №520/5455/2020

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 520/5455/2020

адміністративне провадження № К/9901/36602/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Єресько Л. О., Мартинюк Н. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Концерн Авек та Ко" до приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Семендяєва Олександра Сергійовича про визнання дій протиправними та скасування постанов, зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Семендяєва Олександра Сергійовича на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2020 (колегія суддів у складі: Спаскіна О. А., Мельнікової Л. В., П'янової Я. В. ),

УСТАНОВИЛ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

У квітні 2020 року Приватне акціонерне товариство "Концерн Авек та Ко" (далі - позивач, ПрАТ "Концерн Авек та Ко") звернулося до суду з адміністративним позовом до приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Семендяєва О. С. (далі - відповідач, приватний виконавець Семендяєв О. С. ), в якому просило:

- визнати протиправними дії приватного виконавця Семендяєва О. С. щодо передачі до виконання виконавчого документу - постанови ВП № 61011413 від 20.01.2020 про стягнення з ПрАТ "Концерн Авек та Ко" на користь приватного виконавця Семендяєва О. С. основної винагороди в частині стягнення на суму 504 087,64 грн;

- визнати постанову ВП № 61011413 від 20.01.2020 про стягнення з ПрАТ "Концерн Авек та Ко" на користь приватного виконавця Семендяєва О. С. основної винагороди в частині стягнення на суму 504 087,64 грн такою, що не підлягає виконанню.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправними дій приватного виконавця Семендяєва О. С. щодо передачі до виконання виконавчого документу - постанови ВП № 61011413 від 20.01.2020 про стягнення з ПрАТ "Концерн Авек та Ко" на користь приватного виконавця Семендяєва О. С. основної винагороди в частині стягнення на суму 504 087,64 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 адміністративний позов залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо визнання постанови про стягнення на користь відповідача основної винагороди в частині стягнення на суму 504
087,64 грн такою, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку відповідач діяв правомірно та у відповідності до вимог чинного законодавства, оскільки 10% суми, що підлягала примусовому стягненню за виконавчим документом є обов'язковою до сплати.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2020 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 скасовано. Позовну заяву ПрАТ "Концерн Авек та Ко" задоволено. Скасовано постанову ВП № 61011413 від 20.01.2020 про стягнення з ПрАТ "Концерн Авек та Ко" на користь приватного виконавця Семендяєва О. С. основної винагороди в частині стягнення на суму 504
087,64 грн. Стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати щодо сплати судового збору в сумі 18 903,51 грн.

Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що стягнення основної винагороди приватного виконавця за рішеннями майнового характеру вже після завершення виконавчого провадження (в тому числі в разі повернення виконавчого документа стягувачу або закінчення виконавчого провадження) за умови, що стягнення за рішенням фактично не відбулося, є неможливим в силу положень статті 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" та пункту 19 Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 № 643 (далі - Порядок № 643), оскільки приватний виконавець зобов'язаний вирахувати розмір основної винагороди пропорційно від фактично стягнутої суми. У цій справі суд апеляційної інстанції встановив, що відповідачем 10.04.2020 прийнято постанову ВП № 61011413 про повернення виконавчого листа стягувачу на підставі його заяви про повернення виконавчого листа без виконання. В рамках виконавчого провадження № 61011413 з боржника стягнуто суму боргу у розмірі 2 700 039,72 грн та основну винагороду приватного виконавця у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутої суми боргу в розмірі 270 003,98 грн. З огляду на отримання приватним виконавцем 10 відсотків від фактично стягнутої суми боргу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач отримав належну йому основну винагороду у повному обсязі. Отже, підстави для винесення постанови про стягнення на користь приватного виконавця, основної винагороди на суму 504
087,64 грн у відповідача відсутні, оскільки означена сума усупереч вимогам положень статті 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" та пункту 19 Порядку № 643 розрахована відповідачем не із фактично стягнутої суми. Враховуючи предмет та підстави позову, а також обставини встановлені в ході апеляційного розгляду справи, суд дійшов висновку, що з метою виконання завдання адміністративного судочинства, передбаченого частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), щодо ефективного поновлення прав та інтересів юридичних осіб від порушень, належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача у спірних правовідносинах буде скасування постанови відповідача ВП № 61011413 від 20.01.2020 про стягнення з ПрАТ "Концерн Авек та Ко" на користь приватного виконавця Семендяєва О, С. основної винагороди в частині стягнення на суму 504 087,64 грн.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись рішенням суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2020 та залишити в силі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2020.

Підставою звернення з касаційною скаргою відповідач зазначив пункти 1, 4 частини 4 статті 328 КАС України.

Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України скаржник звертає увагу на неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28.10.2020 у справі № 300/1558/20, від 31.08.2020 у справі № 420/6591/18, від 12.08.2020 у справі № 320/6360/18, від 28.04.2020 у справі № 480/3452/19, від 28.04.2020 у справі № 520/9144/18, від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, від 18.10.2018 у справі № 442/2670/17, які стосуються подібних правовідносин.

Посилаючись на пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження заявник указує, що відповідно до пунктів 1, 3 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктів 1, 3 частини 2 статті 353 КАС України; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Уважає, що суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином зібрані у справі докази. Звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив чисельні клопотання відповідача стосовно врахування актуальних висновків щодо застосування норм права, які викладені Верховним Судом у своїх постановах.

Крім того, скаржник вважає, що позивачем пропущений строк звернення до суду, оскільки оскаржувану постанову про стягнення основної винагороди позивач отримав
23.01.2020, проте до суду з цим позовом звернувся лише 27.04.2020, тобто з пропуском установленого статтею 287 КАС України та статтею 74 Закону України "Про виконавче провадження" десятиденного строку на її оскарження.

Позиція інших учасників справи

Позивач не реалізував процесуальне право подати відзив на касаційну скаргу.

Рух касаційної скарги

30.12.2020 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2020.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.12.2020 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 520/5455/2020.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 15.01.2021 № 63/0/78-21 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 520/5455/2020 у зв'язку з відпусткою судді Жука А. В., який входить до складу постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від
15.01.2021 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Єресько Л. О., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 520/5455/2020.

Ухвалою Верховного Суду від 18.01.2021 відкрито касаційне провадження за скаргою приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Семендяєва О. С. на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2020.

Зі змісту даної ухвали встановлено, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України, а саме: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Також підставою касаційного оскарження зазначено пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України з посиланням на пункти 1, 3 частини 2 статті 353 КАС України.

Ухвалою Верховного Суду від 08.12.2021 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Постановою про відкриття виконавчого провадження ВП № 61011413 від 20.01.2020 відповідачем відкрито виконавче провадження за наказом Господарського суду Харківської області від 14.01.2020 № 922/3453/19 щодо стягнення з ПАТ "Концерн Авек та Ко" заборгованості у розмірі 7 740 916,24 грн та стягнуто з боржника основну винагороду приватного виконавця у розмірі 774 091,62 грн.

Цією ж датою винесено постанову ВП № 61011413 про стягнення з боржника основної винагороди у розмірі 774 091,62 грн.

За період з 20.01.2020 по 10.04.2020 з боржника стягнуто суму боргу у розмірі 2 700 039,72 грн та основну винагороду приватного виконавця у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутої суми боргу (270 003,98 грн).

10.04.2020 відповідачем винесено постанову ВП № 61011413 про повернення виконавчого листа стягувачу на підставі його заяви про повернення виконавчого листа без виконання.

13.04.2020 відповідачем подано приватному виконавцю виконавчого округу Харківської області Родіну Г. В. заяву про прийняття до виконання постанови ВП № 61011413 від 20.01.2020 про стягнення з ПрАТ "Концерн Авек та Ко" основної винагороди в межах нестягнутої суми (504 087,64 грн)

Не погоджуючись із постановою ВП № 61011413 від 20.01.2020 про стягнення з ПрАТ "Концерн Авек та Ко" на користь приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Семендяєва О. С. основної винагороди в частині стягнення на суму 504 087.64 грн та діями приватного виконавця щодо передачі зазначеної постанови до виконання виконавчого документу, позивач звернувся до суду з даним позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 5 КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого частинами 1 та 2 статті 122 КАС України або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Положеннями частини 3 статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи частини 3 статті 122 КАС України та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частинами 1 та 2 статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Згідно з частиною 3 статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до частини 4 статті 123 КАС України, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно з частиною 1 статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Пунктом 5 частини 1 статті 171 КАС України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам пункту 7 частини 1 статті 240 КАС України, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом.

Частиною 1 статті 287 КАС України встановлено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Пунктом 1 частини 2 статті 287 КАС України визначено, що позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 2 статті 74 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Частиною 5 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зі змісту ухвали Верховного Суду від 18.01.2021 встановлено, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини 4 статті 328 КАС України, а саме: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 4 статті 328 КАС України.

Крім того, серед іншого, скаржник зазначає, що позивачем пропущений строк звернення до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку оскаржуваному судовому рішенні у межах доводів касаційної скарги за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.

Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.

Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.

Частиною 1 статті 287 КАС України встановлено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Пунктом 1 частини 2 статті 287 КАС України визначено, що позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Зазначені норми кореспондуються з частиною 5 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якої рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до матеріалів справи, предметом цього спору є постанова приватного виконавця про стягнення з боржника основної винагороди від 20.01.2020 ВП № 61011413 в частині стягнення на суму 504 087,64 грн.

З адміністративним позовом про визнання постанови приватного виконавця про стягнення з боржника основної винагороди від 20.01.2020 ВП № 61011413 в частині стягнення на суму 504 087,64 грн такою, що не підлягає виконанню ПрАТ "Концерн Авек та Ко" звернулося лише 27.04.2020, тобто більш, ніж через три місяці після прийняття оскаржуваного рішення.

Верховний Суд зауважує, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.

Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.

Вирішуючи питання про дотримання строку звернення до суду у кожному конкретному випадку, необхідно виходити не лише з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, але й з об'єктивної можливості особи знати про такі факти.

Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

При цьому, позивачем клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду не заявлялось та, відповідно, суд це питання не вирішував. Суд не досліджував, чи дійсно у позивача були об'єктивно непереборні, істотні перешкоди звернутися за захистом своїх порушених прав більш, ніж через три місяці після прийняття оскаржуваного рішення.

Отже, виходячи з положень статей 122 і 123 КАС України, суд мав перевірити дотримання позивачем строку звернення до суду, чітко встановивши час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав, свобод чи інтересів, а в разі пропуску строку - дати оцінку поважності причин його пропуску та в залежності від з'ясованого відкрити провадження у справі або повернути позовну заяву (на стадії до відкриття провадження) чи залишити її без розгляду (на стадії після відкриття провадження).

Натомість ні в ухвалі про відкриття провадження у справі від 18.05.2020, ні в рішенні від 10.09.2020, постановленому по суті позовних вимог, суд першої інстанції не навів жодних мотивів і висновків щодо дотримання або пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зазначене порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Разом з тим, з матеріалів справи встановлено, що відповідач у відзиві на позовну заяву (т. 1 а. с. 157) та у відзиві на апеляційну скаргу (т. 2 а. с. 48) зазначав про пропущення позивачем строку звернення до суду з цим позовом.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

У справі Європейського суду з прав людини "Стаббігс та інші проти Великобританії" визначено, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

У Рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" від 25.01.2000 Європейський суд зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.

Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від
28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

З огляду на викладене, а також ураховуючи той факт, що суд апеляційної інстанції на підставі належних та допустимих доказів не з'ясував належним чином обставини справи, в той час як їх не встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалене у справі судове рішення апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

Згідно з частиною 4 статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки при ухваленні рішення судом апеляційної інстанції були допущені порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини 6 статті 139 КАС України (в чинній редакції), якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Семендяєва Олександра Сергійовича задовольнити частково.

Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2020 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції - Другого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

СуддіЖ. М. Мельник-Томенко Л. О. Єресько Н. М. Мартинюк