Історія справи

Ухвала КАС ВП від 09.12.2019 року у справі №826/12410/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 грудня 2019 року

Київ

справа №826/12410/16

адміністративне провадження №К/9901/10841/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Желєзного І. В., судді Коваленко Н. В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 826/12410/16

за позовом ОСОБА_1

до Київського міської державної адміністрації

про зобов'язання вчинити дії,

за касаційною скаргою Київського міської державної адміністрації

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 7 листопада 2016 року (постановлену у складі головуючого судді Федорчук А. Б. ) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року (постановлену у складі колегії: головуючого судді Файдюка В. В., суддів Чаку Є. В., Мєзєнцева Є. І.),

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київської міської державної адміністрації про визнання відмови Комісії для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, дорадчого виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), видати ОСОБА_1 посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорія 1 - протиправною; зобов'язати Комісію для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, дорадчого органу виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), видати ОСОБА_1 посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорія 1.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року даний адміністративний позов задоволено в повному обсязі.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов виходив з того, що відповідачі, як суб'єкт владних повноважень, не довели правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року апеляційну скаргу Комісії для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, дорадчого орган виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задоволено частково: постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 листопада 2016 року змінено, виклавши резолютивну частину постанови таким чином: визнано відмову виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), видати ОСОБА_1 посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорія 1 - протиправною; зобов'язано виконавчий орган Київської міської ради (Київську міську державну адміністрацію) видати ОСОБА_1 посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорія 1.

Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в оскаржуваному рішенні неправильно викладено резолютивну частину, якою зобов'язано вчиняти дії Комісію, у зв'язку з чим постанову необхідно змінити, зазначивши у резолютивній частині належного відповідача - виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує, зокрема, тим, що позивачем в порушення пункту 2 Порядку віднесення громадян із числа тих, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт або постраждали за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, до відповідних категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 2 грудня 1992 р. N 674 не було подано довідки, що підтверджує його участь у ліквідації ядерної аварії, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, виданої відповідною військовою частиною або Центральним військовим архівом Співдружності Незалежних Держав. У зв'язку із чим, у відповідача були відсутні підстави для встановлення позивачу статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та видати позивачу посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорія 1.

На відсутність зазначених документів відповідач звертав увагу судів попередніх інстанцій, однак судами зазначені доводи проігноровано та не надано жодної оцінки, що є порушенням норм процесуального права.

Позиція інших учасників справи

Від позивача відзиву або заперечень на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/12410/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Суддя-доповідач ухвалою від 6 грудня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 826/12410/16 та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 9 грудня 2019 року.

Разом з касаційною скаргою подано клопотання про участь в розгляді справи в судовому засіданні, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 6 грудня 2019 року.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що позивач проходив військову службу в районах Крайньої Півночі на атомному човні "К-157" за посадою старшого радіотелеграфіста; в період з березня 1990 року по грудень 1991 року був допущений до робіт з джерелом іонізуючого випромінювання (ДІВ), мав контакт з ними та приймав участь у ліквідації наслідків аварії з ядерною енергетичною установкою на вказаному човні.

Згідно експертного висновку Центральної військово-лікарської комісії МОЗ України, викладеного в протоколі № 700, встановлено, що захворювання ОСОБА_1 пов'язане з впливом аварії під час виконання обов'язків військової служби.

Центральною медико-соціальною експертною комісією позивачу встановлено 2 групу інвалідності з 03 липня 2015 року довічно, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби.

03 березня 2015 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до Комісії для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи з проханням повторно розглянути його справу на підставі наступних документів: довідки Київського міського військового комісаріату від 26 лютого 2015 року № 29/149488, у якій зазначено, що мічман запасу - ОСОБА_1 проходив військову службу з 31 жовтня 1977 року - 24 грудня 1980 року; 15 грудня 1982 року - 20 грудня 1991 року; витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця Міністерства оборони України від 02 березня 2015 року (протокол № 700) про зв'язок травми пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби.

Комісія для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи Київської міської державної адміністрації Протоколом №7 від 8 вересня 2015 року вирішила, що надані документи не відповідають вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 02 грудня 1992 року №674 "Про порядок віднесення деяких категорій громадян до відповідних категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Позивач 16 грудня 2015 року звернувся з заявою до Комісії для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи з проханням повторно розглянути його справу.

Комісією для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи Київської міської державної адміністрації Протоколом №1 від 19 січня 2016 року вирішила, що у зв'язку із ненаданням ОСОБА_1 додаткових документів, підстав для зміни рішення Комісії для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 08 вересня 2015 року (протокол № 7) немає.

Не погоджуючись з такими діями відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанції доводів учасників справи

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 3 статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини 4 статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Житомирського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року та ухвала Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2016 року відповідають не повністю, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Норми матеріального права в цій справі суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Основним нормативно-правовим актом, що визначає статус учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС є Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 № 796-XII (далі-Закон № 796-XII).

Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 № 796-XII (далі-Закон № 796-XII спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території (стаття 1 Закону).

Згідно статті 9 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

статті 9 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

В той же час, вказана стаття містить примітку, що до військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці надстрокової служби, військовозобов'язані, призвані на військові збори, військовослужбовці-жінки, а також сержанти (старшини), солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, керівний і оперативний склад органів Комітету державної безпеки, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань.

~law21~ передбачено, що причинний зв'язок між захворюванням, пов'язаним з Чорнобильською катастрофою, частковою або повною втратою працездатності громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і Чорнобильською катастрофою визнається встановленим (незалежно від наявності дозиметричних показників чи їх відсутності), якщо його підтверджено під час стаціонарного обстеження постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи уповноваженою медичною комісією не нижче обласного рівня або спеціалізованими медичними установами Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, які мають ліцензію центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.

Згідно з пунктом 1 частини першої, частини четвертої статті 14 Закону для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: інваліди з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (~law22~, мають особи, які працювали з моменту аварії до 1 липня 1986 року не менше 14 календарних днів або не менше трьох місяців протягом 1986-1987 років за межами зони відчуження на роботах з особливо шкідливими умовами праці (за радіаційним фактором), пов'язаними з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що виконувалися за урядовими завданнями.

На виконання вимог статті 14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" Кабінет Міністрів України постановою від 2 грудня 1992 року № 674 затвердив Порядок віднесення громадян із числа тих, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї або постраждали за інших обставин радіаційного опромінення не з власної вини, до відповідних категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (надалі - Порядок № 674).

Положеннями пунктів 2,3 Порядку №674 встановлено, що цей Порядок визначає умови віднесення громадян із числа тих, які брали участь у ліквідації ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, а також громадян, які постраждали від радіаційного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і поховання радіоактивних речовин, що сталися не з вини потерпілих, до 1,2 або 3 категорій, встановлених статтею 14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Громадяни із числа тих, які брали участь у ліквідації ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, відносяться: до категорії 1 - інваліди з числа учасників ліквідації ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з відповідною аварією, випробуванням або військовим навчанням, а також хворі на променеву хворобу внаслідок участі у ліквідації ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї.

Пунктом 4 Порядку №674 передбачено, що особам, зазначеним у пункті 2 цього Порядку, видаються посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відповідної категорії на підставі довідки, що підтверджує їх участь у ліквідації ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, виданої відповідною військовою частиною або Центральним військовим архівом Співдружності Незалежних Держав. Інвалідам і хворим на променеву хворобу з числа цих осіб видача посвідчень провадиться на підставі вказаної довідки і висновку міжвідомчої експертної ради про причинний зв'язок інвалідності чи захворювання з ядерною аварією, ядерними випробуваннями або військовими навчаннями з використанням ядерної зброї, а інвалідам - й на підставі відповідної довідки медично-соціальної експертної комісії.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суди попередніх інстанцій виходили з того, що при зверненні до відповідача із заявою позивач дотримався наведених законодавством умов та подав відповідний пакет документів, зокрема, довідки на підтвердження проходження служби, Витяг з ЦВЛК №700, довідку МСЕК.

Однак, довідки на підтвердження проходження служби не можуть бути підставою для видачі позивачу посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, оскільки зазначеними документами може бути підтверджено місце і період проходження позивачем військової служби, однак не участь позивача у ліквідації ядерних аварій, у ядерних випробуваннях чи у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї в розумінні Порядку №674.

Крім того, виходячи із імперативних вимог пункту 4 Порядку №674 участь особи у ліквідації ядерних аварій, у ядерних випробуваннях чи у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї не може бути підтверджена письмовими чи усними свідченнями інших осіб.

Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що пунктом 4 Порядку №674 встановлено вичерпний перелік умов, за наявності яких особі може бути видано посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а саме 1) особа повинна мати довідку, що підтверджує участь у ліквідації ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, виданої відповідною військовою частиною або Центральним військовим архівом Співдружності Незалежних Держав; 2) повинен бути встановлений причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою уповноваженою медичною комісією не нижче обласного рівня (тобто на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності відповідної групи, пов'язаної з наслідками Чорнобильської катастрофи) або спеціалізованими медичними установами Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, які мають ліцензію центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.

Однак, судами не було встановлено чи подавав позивач відповідачу довідку, що підтверджує його участь у ліквідації ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, виданої відповідною військовою частиною або Центральним військовим архівом Співдружності Незалежних Держав.

При цьому, з оскаржуваних рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки доводам відповідача про те, що факт участі ОСОБА_1 у ліквідації ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї не підтверджується, при тому, що відповідачем були надані судам документи, отримані ним з Центрального архіву Міністерства оборони РФ.

Без встановлення зазначених обставин, висновки судів попередніх інстанцій про те, що при зверненні до відповідача із заявою позивач дотримався наведених законодавством умов та подав відповідний пакет документів, є передчасними.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що без установлення зазначених обставин на підставі належних та допустимих доказів та без надання їм належної правової оцінки, суди дійшли передчасних висновків та прийняли рішення, які не відповідають вимогам щодо їх законності і обґрунтованості.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2011 року № 13-рп/2011).

Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Разом з тим, без дослідження і з'ясування наведених вище обставин ухвалене у справі рішення не можна вважати законним та обґрунтованим.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Для встановлення конкретних ознак (критеріїв) мотивованості судового рішення можна врахувати практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Наприклад, у справі "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі "Hirvisaari v. Finland", заява № 49684/99; пункт 30).

У іншому рішенні, зокрема, у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58) зазначено, що призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі "Hirvisaari v. Finland", заява № 49684/99, пункт 30). На важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у ряді інших рішень ЄСПЛ.

Так, в пункті 31 рішення у справі "Волошин проти України" ( № 15853/08) та пункті 22 рішення у справі "Бацаніна проти Росії" ( № 3932/02) зазначено, що принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її.

У пункті 25 рішення у справі "Проніна проти України" ( № 63566/00), пункту 13 рішення у справі "Петриченко проти України" ( № 2586/07) та пункту 280 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Нечипорук і Йонкало проти України" ( № 42310/04) була висловлена позиція, згідно з якою Суд зобов'язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.

Крім цього у пункті 42 рішення у справі "Бендерський проти України" ( № 22750/02) вказано, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (..). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (..). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом.

Таким чином, згідно з уже розробленими теоретичними підходами, зробленими на основі аналізу прецедентної практики ЄСПЛ, можна дійти висновку про такі критерії мотивованості судового рішення: 1) у рішенні вмотивовано питання факту та права, проте обсяг умотивування може відрізнятися залежно від характеру рішення та обставин справи; 2) у рішенні містяться відповіді на головні аргументи сторін; 3) у рішенні чітко та доступно зазначені доводи і мотиви, на підставі яких обґрунтовано позицію суду, що дає змогу стороні правильно аргументувати апеляційну або касаційну скаргу; 4) рішення є підтвердженням того, що сторони були почуті судом; 5) рішення є результатом неупередженого вивчення судом зауважень, доводів та доказів, що представлені сторонами; 6) у рішенні обґрунтовано дії суду щодо вибору аргументів та прийняття доказів сторін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

Отже, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, оскільки встановили їх без дослідження належних доказів, що у відповідності до пункту 3 частини 2 статті 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити зазначені в ній обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин і охоплюються предметом доказування (зокрема, встановити чи подавав позивач відповідачу довідку, що підтверджує його участь у ліквідації ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, виданої відповідною військовою частиною або Центральним військовим архівом Співдружності Незалежних Держав), дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог 242 КАС України.

Керуючись статтями 242, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Київського міської державної адміністрації задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 7 листопада 2016 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я. О. Берназюк

Судді: І. В. Желєзний

Н. В. Коваленко