Історія справи

Ухвала КАС ВП від 08.09.2019 року у справі №826/3796/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 вересня 2019 року

Київ

справа №826/3796/17

адміністративне провадження №К/9901/33310/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Мартинюк Н. М.,

суддів: Жука А. В., Мельник-Томенко Ж. М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної служби України з надзвичайних ситуацій

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2017 року

(головуючий суддя: Літвінова А. В., судді: Аблов Є. В., Мазур А. С. )

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року

(головуючий суддя: Глущенко Я. Б., судді: Кузьмишина О. М., Пилипенко О. Є.)

у справі №826/3796/17

за позовом Державної служби України з надзвичайних ситуацій

до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

про визнання протиправними дій і скасування постанови в частині,

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Державна служба України з надзвичайних ситуацій звернулася до суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просила:

- визнати протиправними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Бурли В. Е.;

- скасувати пункт 3 постанови про відкриття виконавчого провадження від 28 лютого 2017 року №ВП №53499888 у частині визначення розміру і стягнення з позивача виконавчого збору із розрахунку 3200,00 грн*4=12800,00 грн.

Позивач вказує, що відповідач помилково взяв до розрахунку виконавчого збору показник мінімальної заробітної плати у розмірі 3200,00 грн, а не 1600,00 грн, як це передбачено частиною третьою Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 6 грудня 2016 року №1774-VIII.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 18 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року, у задоволенні позову відмовив.

Судові рішення обґрунтовані тим, що відповідач правильно обрахував суму виконавчого збору із розміру мінімальної заробітної плати, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік".

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)

У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені у справі судові рішення і задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судами норм пунктів 3-5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України". При цьому, аргументує свою касаційну скаргу тим, що норми абзацу другого пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" є загальними й визначена ними сума (1600,00 грн) підлягає застосуванню як розрахункова величина, у тому числі і при визначенні розміру виконавчого збору при здійсненні виконавчого провадження. Крім того, суди не врахували норми пункту 9 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", якими передбачено, що до приведення законодавчих актів у відповідність із Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" вони застосовуються в частині, що не суперечить Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на касаційну скаргу.

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України") в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга не може бути задоволена.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

У судовому процесі встановлено, що старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Бурлою В. Е. за результатами розгляду заяви про примусове виконання виконавчого листа №607/5824/16-а, виданого 2 грудня 2016 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження від 28 лютого 2017 року №ВП №53499888. Пунктом 3 цієї постанови вказано стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 12800,00 грн.

Указані обставини у судовому процесі не оспорюються, тоді як спір виник щодо правильності визначення відповідачем розміру виконавчого збору із розміру мінімальної заробітної плати у 3200,00 грн. Позивач вважає, що відповідач мав виходити із розрахунку 1600,00 грн, як це передбачено пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини 5 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому частини 5 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року № 1404-VIII.

частини 5 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року № 1404-VIII визначено, що за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Абзацом першим пункту 3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (в редакції від 6 грудня 2016 року, що діяла на момент винесення оскаржуваної постанови державного виконавця) установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (в редакції від 6 грудня 2016 року не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 16000 грн (абзац другий цієї частини).

Застосовуючи вказані правові норми, суди попередніх інстанцій зробили обґрунтований висновок про правомірність визначення відповідачем суми виконавчого збору із розміру, визначеного частиною 3 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" і статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" - 3200,00 грн. Даючи оцінку аргументам позивача про можливість застосування відповідачем норм пункту 3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", суди зробили юридично правильний висновок про те, що норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мають визначену сферу дії - поширюються на відносини при визначенні посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Верховний Суд погоджується з цими доводами судів першої й апеляційної інстанцій.

Аргумент позивача, що ця норма має загальний характер і не обмежується вищевказаною сферою дії є помилковим. Абзац другий пункту 3 є доповненням правила поведінки, яке закріплено у абзаці першому. Нормою абзацу другого законодавець встановив розрахункову величину, із якої слід виходити при визначенні посадових окладів і заробітної плати працівників та інших виплат (куди не входить виконавчий збір) до відповідного внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати. Проведення позивачем аналізу юридичних конструкцій інших норм Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" не змінює змісту правового регулювання пункту 3 цих положень.

У контексті неправильного розуміння позивачем норми пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", не можуть бути прийняті до уваги також його аргументи про неврахування судами пункту 9 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України". Оскільки цими нормами встановлено, що до приведення законодавчих актів у відповідність із Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" вони застосовуються в частині, що не суперечить Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

З урахуванням викладеного, Верховний Суд констатує, що у спірних правовідносинах (тобто при визначенні розміру виконавчого збору належало застосовувати норми частини 3 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" і статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік"). Тобто, виконавчий збір потрібно було обраховувати в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітних плат (3200,00 грн*4=12800,00 грн).

Відтак, у суду немає правових підстав для визначення протиправними дій державного виконавця щодо обчислення суми виконавчого збору і, відповідно, скасування постанови про відкриття виконавчого провадження у цій частині.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 2 травня 2018 року №П/811/482/17 ( №К/9901/2149/17).

Аргументи, наведені позивачем у касаційній скарзі, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної служби України з надзвичайних ситуацій залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

Головуючий суддя Н. М. Мартинюк

Судді А. В. Жук

Ж. М. Мельник-Томенко