Історія справи

Постанова КАС ВП від 08.12.2022 року у справі №460/14357/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 460/14357/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Блажівської Н.Є.,

суддів: Гончарової А., Ханової Р.Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Єврошпон-Смига"

на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2022 року (суддя Недашківська К.М.)

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2022 року (судді: Курилець А.Р., Кушнерика М.П., Мікула О.І.)

у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Єврошпон-Смига"

до Головного управління ДПС у Рівненській області, Головного управління Державної Казначейської служби України в Рівненській області

про визнання протиправною бездіяльності та стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та пені,

В С Т А Н О В И В:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

Приватне акціонерне товариство «Єврошпон-Смига» (надалі також - Позивач, ТОВ «Єврошпон-Смига») звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Рівненській області (надалі також - Відповідач) та Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненській області (надалі також- Відповідач 2), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Відповідача щодо неперерахування бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (надалі також - ПДВ) за податковою декларацією за лютий 2015 року в розмірі 1793770,00 грн та пені за прострочення сплати бюджетної заборгованості в розмірі 969520,39 грн за період з 8 жовтня 2018 року по 8 жовтня 2021 року;

- стягнути з Державного бюджету України через Головне управління державної казначейської служби України у Рівненській області 2763290,39 грн, з яких: бюджетне відшкодування з ПДВ за податковою декларацією за лютий 2015 року в розмірі 1793770,00 грн; пеня за прострочення сплати бюджетної заборгованості у розмірі 969520,39 грн за період з 8 жовтня 2018 року по 8 жовтня 2021 року, яка нарахована згідно з пунктом 200.23 статті 200 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) на заборгованість бюджету з відшкодування ПДВ, задекларованого у декларації за лютий 2015 року.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2022 року, позов задоволено частково. Стягнуто на користь ПрАТ "Єврошпон-Смига" з Державного бюджету України пеню на суму заборгованості з відшкодування податку на додану вартість, задекларованого у декларації за лютий 2015 року, за період з 9 жовтня 2018 року по 21 вересня 2019 року у розмірі 307840 грн 42 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Роблячи висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вказав, що:

- податковий орган не допускав протиправної бездіяльності, оскільки вжив усіх заходів на виконання судових рішень у справі №817/3097/15, а саме сформував в інтегрованій картці платника податку переплату з ПДВ у розмірі 1793770,00 грн;

- обрання способу захисту порушених прав шляхом ініціювання нового позовного провадження у даному випадку свідчить про намір позивача повторно розглянути спір, щодо якого наявні ряд судових рішень, які набрали законної сили. Тому заявлена позовна вимога про стягнення суми бюджетного відшкодування не підлягає задоволенню;

- можливість ініціювання питання щодо стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого податку на додану вартість з Державного бюджету України становить 1095 днів, а тому, зважаючи на стягнення пені за рішенням у справі №460/2560/18 до 8 жовтня 2018 року, строк стягнення пені у межах цієї справи обраховується з 9 жовтня 2018 року по 21 вересня 2019 року та становить 307840 грн 42 коп.

1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив ці рішення в частині відмови у задоволенні позову скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовну заяву в повному обсязі, а саме:

1. визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Рівненській області щодо неперерахування на рахунок ПрАТ «Єврошпон-Смига» бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за податковою декларацією за лютий 2015 року у розмірі 1 793 770,00 грн та пені за прострочення сплати бюджетної заборгованості у розмірі 969 520,39 грн за період з 8 жовтня 2018 року по 8 жовтня 2021 року, нарахованої згідно з пунктом 200.23 статті 200 ПК України, на заборгованість бюджету з відшкодування податку на додану вартість, задекларованого у декларації за лютий 2015 року;

2. стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Рівненській області на користь ПрАТ «Єврошпон-Смига» 2763290,39 грн, з яких:

- бюджетне відшкодування з податку на додану вартість за податковою декларацією за лютий 2015 року у розмірі 1 793 770,00 грн ;

- пеня за прострочення сплати бюджетної заборгованості у розмірі 969 520,39 грн за період з 8 жовтня 2018 року по 8 жовтня 2021 року, яка нарахована згідно з пунктом 200.23 статті 200 ПК України на заборгованість бюджету з відшкодування податку на додану вартість, задекларованого у декларації за лютий 2015 року.

3. стягнути на користь ПрАТ «Єврошпон-Смига» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Рівненській області понесені судові витрати, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн.

Ознайомившись із касаційною скаргою, Відповідач 2 вважає викладені у ній доводи законодавчо необґрунтованими та такими, що не спростовують правової позиції, викладеної у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що 20 березня 2015 року ПрАТ «Єврошпон-Смига» подало до Дубенської ОДПІ податкову декларацію з ПДВ за лютий 2015 року, у якій в графі 19 «Від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (рядок 17-9) (позитивне значення)» зазначено суму 1182625,00 грн.

В таблиці 1 додатку 2 до податкової декларації з ПДВ за лютий 2015 року «Розрахунок суми залишку від`ємного значення попередніх податкових періодів до 01 лютого 2015 року (Д2) (вх. № 9045509695 від 20 березня 2015 року) ПрАТ «Єврошпон-Смига» задекларовано залишки від`ємного значення в розмірі 3525858 грн, які виникли (були задекларовані) в звітних (податкових) періодах до 1 лютого 2015 року, а саме:

- гр.2 «Від`ємне значення, що підлягає зарахуванню до податкового кредиту наступного звітного періоду» (рядок 20.2 декларації за січень 2015 року (вх. №9018244634 від 19 лютого 2015 року)) становить 1132537,00 грн;

- гр.4 «Суми задекларовані до бюджетного відшкодування в рахунок зменшення податкових зобов`язань з податку наступних звітних (податкових) періодів, які залишились непогашеними станом на 01 лютого 2015 року» становлять 301,00 грн в т.ч. за листопад 2010 року (період в якому виникла сума від`ємного значення) в сумі 595486,00 грн, аналогічно за грудень 2010 року в сумі 39815,00 грн;

- гр.5 «Залишки сум податку, що були заявлені платниками податку до бюджетного відшкодування та залишились непогашеними станом на 01 лютого 2015 року» становлять 1 758020,00 грн в т.ч. за серпень 2014 року (період в якому виникла сума від`ємного значення - липень 2014) в сумі 291106,00 грн, аналогічно за січень 2014 (період в якому виникла сума від`ємного значення - грудень 2014 року) в сумі 1466 914 грн.

Залишки від`ємного значення попередніх звітних (податкових) періодів в розмірі 3525858,00 грн, які включені до граф 2-5 таблиці 1 додатка 2 в декларації за лютий 2015 року, платник податку виявив бажання повернути (відшкодувати) на рахунок у банку і зазначив прописом у текстовому полі «б» перед таблицею 1 додатка 2 до декларації.

Залишки від`ємного значення в розмірі 3525858,00 грн розраховані в таблиці 2 додатка 2 до вищевказаної декларації, вказані в графі 13 таблиці 1 додатка 2 та перенесені до рядка 30 розділу IV декларації за лютий 2015 року «Сума залишку від`ємного значення попередніх звітних (податкових) періодів, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку».

ПрАТ «Єврошпон-Смига» звернулося до суду з позовом до Дубенської ОДПІ та СДПІ у м. Львові про:

-визнання незаконною бездіяльності Дубенської ОДПІ щодо несвоєчасного виконання обов`язку, передбаченого підпунктом 200.18.1 пункту 200.18 статті 200 ПК України та зобов`язання негайно передати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок відповідно до залишку невідшкодованої суми податку на додану вартість, задекларованого ПрАТ «Єврошпон-Смига» до відшкодування у декларації за лютий 2015 року;

- визнання незаконними дій Дубенської ОДПІ щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПрАТ «Єврошпон-Смига» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за лютий 2015 року;

- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12 серпня 2015 року №008221500 про відмову у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1793770,00 грн.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 8 квітня 2016 року у справі №817/3097/15 адміністративний позов ПрАТ «Єврошпон-Смига» залишено без задоволення.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та визнано протиправною бездіяльність Дубенської ОДПІ щодо несвоєчасного виконання обов`язку, передбаченого підпунктом 200.18.1 пункту 200.18 статті 200 ПК України та зобов`язано передати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок відповідно до залишку невідшкодованої суми податку на додану вартість, задекларованого ПрАТ «Єврошпон-Смига» до відшкодування у декларації за лютий 2015 року у розмірі 1793770,00 грн; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 12 серпня 2015 року форми «В3» №008221500 про відмову у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1793770,00 грн.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 5 липня 2017 року касаційну скаргу податкового органу залишено без задоволення, а постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року у справі №817/3097/15 - без змін.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року у справі №817/3097/15 заяву ПрАТ «Єврошпон-Смига» про зміну (встановлення) способу і порядку виконання судового рішення задоволено повністю: змінено спосіб і порядок виконання постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року шляхом визнання протиправною бездіяльності Дубенської ОДПІ та зобов`язання її внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, порядок ведення якого затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 26 від 25 січня 2017 року, необхідні для здійснення бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані про узгоджену суму залишку невідшкодованої суми податку на додану вартість, задекларовану ПрАТ «Єврошпон-Смига» до відшкодування у декларації за лютий 2015 року у розмірі 1793770,00 грн.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2019 року у справі №817/3097/15 апеляційну скаргу податкового органу задоволено: ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року змінено, виклавши четвертий абзац резолютивної частини в наступній редакції:

«Зобов`язати Дубенську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Рівненській області надати необхідні для здійснення бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані про узгоджену суму залишку невідшкодованої суми податку на додану вартість, задекларованого ПрАТ «Єврошпон-Смига» до відшкодування у декларації за лютий 2015 року у розмірі 1793770,00 грн для включення їх до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість».

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПрАТ «Єврошпон-Смига» на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2019 року у справі №817/3097/15.

Як з`ясували суди обох інстанцій, сума бюджетного відшкодування податку на додану вартість, задекларована ПрАТ «Єврошпон-Смига» в декларації за лютий 2015 року, в розмірі 1793770,00 грн набула статусу узгодженої з 21 вересня 2016 року.

При цьому, у зв`язку із невідшкодуванням відповідних сум бюджетного відшкодування з ПДВ у 2018 році було ініційовано звернення до суду з позовом про стягнення пені, нарахованої на таку суму бюджетного відшкодування.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 8 травня 2019 року у справі №460/2560/18 позов ПрАТ «Єврошпон-Смига» до Дубенського управління Державної казначейської служби України Рівненської області, Дубенської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області про стягнення пені задоволено частково:

стягнуто на користь Приватного акціонерного товариства «Єврошпон-Смига» (вул. Заводська, буд. 1, смт. Смига, Дубенський район, Рівненська область, 35680, код ЄДРПОУ 30981499) з Державного бюджету України пеню, нараховану згідно з пунктом 200.23 статті 200 Податкового кодексу України на заборгованість бюджету з відшкодування податку на додану вартість, задекларованого у декларації за лютий 2015 року, за період з 17 жовтня 2016 року по 08 жовтня 2018 року в сумі 638680,40 грн;

у решті позову - відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 1 жовтня 2019 року у справі №460/2560/18 апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області залишено без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 8 травня 2019 року - без змін.

Тобто, за даними судовими рішеннями на користь Позивача стягнуто пеню у розмірі 638680,40 грн за період з 17 жовтня 2016 року по 8 жовтня 2018 року.

При цьому, згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, 20 травня 2021 року Верховним Судом постановою касаційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області, яке є правонаступником Головного управління ДФС у Рівненській області, залишено без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 8 травня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 1 жовтня 2019 року - без змін.

3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

3.1. Доводи Позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)

Підставами скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції Позивач визначив порушення судами норм матеріального та процесуального права. Вказує, що апеляційним судом не було враховано викладених у постановах Верховного Суду висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах у справах, відповідно до яких

- погашення заборгованості бюджету з ПДВ не позбавляє платника податку права пред`явити вимоги про стягнення пені (постанови у справах №826/7380/15, №2140/1957/18, № 816/3945/15);

- безпідставними є твердження щодо необхідності застосування до даних правовідносин строку 1095 днів від моменту виникнення права на бюджетне відшкодування (постанова у справі №280/3206/20;

- ефективним способом захисту, який забезпечить поновлення порушеного права платника податків, є стягнення з Державного бюджету України через ГУ ДКС України у м. Києві на його користь заборгованості бюджету із відшкодування ПДВ та пені, нарахованої на суму такої заборгованості (постанови у справах №826/7380/15, №1540/4795/18).

Наведені Позивачем доводи в обґрунтування протиправності поведінки контролюючого органу в касаційній скарзі зводяться, зокрема, до того, що Відповідач безпідставно не виконує законодавчі вимоги щодо перерахування Позивачу заборгованості з бюджетного відшкодування ПДВ, при цьому такі суми вже визнані у судовому порядку.

3.2. Позиція Відповідача-2 (особи, що подала відзив на касаційну скаргу)

Вважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій законними та обґрунтованими, Відповідач-2 у відзиві на касаційну скаргу покликається на те, що суди, відмовлячи у задоволенні позовних вимог у відповідній частині, надали юридично правильну оцінку обставинам, відповідно до яких підтверджуються дотримання ним вимог законодавства, у зв`язку із чим відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Звертає увагу Відповідач-2 і на те, що забезпечення діяльності Тимчасового реєстру заяв про повернення сум бюджетного відшкодування не врегульовано на законодавчому рівні, а відсутність механізму реального відшкодування платнику податків узгодженої суми бюджетного відшкодування та використаний спосіб захисту Позивачем у справі свого порушеного права у вигляді стягнення коштів може завдати значних збитків. Також вказує, що не відповідає за зобов`язаннями інших юридичних осіб, а у випадку задоволення позову про стягнення пені буде здійснювати лише виконання відповідного судового рішення у визначеному законодавством порядку.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Згідно з частиною першою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.

Пунктом 200.7 статті 200 ПК України встановлено, що платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Пунктом 200.10 статті 200 ПК України визначено, що протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

За наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки (пункт 200.11 статті 200 ПК України).

Відповідно до пункту 200.12 статті 200 ПК України орган державної податкової служби зобов`язаний у п`ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Згідно з пунктом 200.13 статті 200 ПК України на підставі отриманого висновку відповідного органу державної податкової служби орган Державного казначейства України видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п`яти операційних днів після отримання висновку органу державної податкової служби.

Пунктом 200.14 статті 200 ПК України визначено, що якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки орган державної податкової служби виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган:

а) у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної органом державної податкової служби за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з пунктом 200.6 цієї статті у зменшення податкових зобов`язань з цього податку в наступних податкових періодах;

б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною органом державної податкової служби за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування;

в) у разі з`ясування за результатами проведення перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування.

Таким чином, на момент спірних правовідносин ПК України було визначено, що в разі виконання платником податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, вимог, передбачених пунктами 200.7 статті 200 цього Кодексу, та підтвердження достовірності нарахування такого відшкодування органом державної податкової служби за результатами проведення камеральної чи документальної перевірки, цей орган зобов`язаний у п`ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, який протягом п`яти операційних днів після отримання висновку органу державної податкової служби видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку.

При цьому, якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки орган державної податкової служби виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган надсилає платнику податку відповідне податкове повідомлення.

Відповідно до пункту 200.15 ПК України у разі якщо за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку або контролюючий орган розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, контролюючий орган не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов`язаний повідомити про це орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. Орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів припиняє процедуру відшкодування в частині оскаржуваної суми до набрання законної сили судовим рішенням.

Після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження контролюючий орган протягом п`яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов`язаний подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Редакція цього пункту після 1 січня 2017 року (дата набрання чинності) зобов`язує контролюючий орган не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі внести відповідні дані до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування; а на наступний робочий день після отримання такого, що набрало законної сили, судового рішення - внести до цього ж Реєстру дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника.

Законами України від 24 грудня 2015 року № 909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» та від 21 грудня 2016 року № 1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» внесено зміни до статті 200 ПК України, зокрема, й щодо порядку бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Відповідно до підпункту 200.7.1 пункту 200.7 статті 200 ПК України на підставі баз даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує податкову і митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється формування Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.

Згідно з підпунктом 200.7.2 пункту 200.7 цієї статті ПК України заяви про повернення сум бюджетного відшкодування автоматично вносяться до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування протягом операційного дня їх отримання у хронологічному порядку їх надходження. Повернення узгоджених сум бюджетного відшкодування здійснюється у хронологічному порядку відповідно до черговості внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.

Пунктом 200.12 статті 200 ПК України, зокрема, визначено, що узгоджена сума бюджетного відшкодування стає доступною органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання на наступний операційний день за днем її відображення в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та перераховується органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, у строки, передбачені пунктом 200.13 цієї статті, на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України.

На підставі даних Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, після дня набуття статусу узгодженої суми бюджетного відшкодування перераховує таку суму з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, протягом п`яти операційних днів (пункт 200.13 статті 200 ПК України).

Відповідно до пункту 56 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України до 01 лютого 2017 року центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, формує у хронологічному порядку надходження заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, поданих до 01 лютого 2016 року, за якими станом на 01 січня 2017 року суми податку на додану вартість не відшкодовані з бюджету.

Формування, ведення та офіційне публікування Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеного у цьому пункті, здійснюються в порядку, визначеному статтею 200 цього Кодексу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2017 року «Про затвердження Порядку ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість» визнано такими, що втратили чинність, попередні постанови КМУ з цього питання від 22 лютого 2016 року № 68 та від 17 січня 2011 року № 39, й затверджено новий Порядок (далі - Порядок № 26), яким визначено механізм ведення та адміністрування Мінфіном Реєстру як окремого інформаційного ресурсу та його автоматичного формування на підставі баз даних ДФС та Казначейства.

Відповідно до цього Порядку, заяви автоматично вносяться до Реєстру протягом операційного дня їх отримання у хронологічному порядку їх надходження, а повернення узгоджених сум бюджетного відшкодування здійснюється у хронологічному порядку відповідно до черговості внесення заяв до Реєстру в межах сум, визначених законом про Державний бюджет на відповідний рік. Розподіл сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, визначених законом про Державний бюджет на відповідний рік, між Тимчасовим реєстром заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеним у цьому пункті, та Реєстром заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість здійснюється Кабінетом Міністрів України.

Взаємодія цих органів нормативно врегульована «Порядком інформаційної взаємодії Міністерства фінансів України з Державною фіскальною службою України та Державною казначейською службою України в процесі формування Реєстру заяв про повернення сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість», затвердженим наказом Мінфіну 3 березня 2017 року № 326 (далі Порядок №326).

Отже, з 1 січня 2017 року законодавчо змінено механізм реалізації права на бюджетне відшкодування: запроваджено функціонування двох різних самостійних реєстрів, а саме: Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування на підставі реєстрів заяв про повернення суми бюджетного відшкодування платникам податку, які відповідають та які не відповідають критеріям, визначеним пунктом 200.19 статті 200 ПК України, та Тимчасового реєстру заяв, поданих до 1 лютого 2016 року, за якими станом на 1 січня 2017 року суми ПДВ не відшкодовано з бюджету. Законодавчо закріплено хронологічний порядок реєстрації та обліку заяв та подальшого фактичного відшкодування сум, проте законодавчо (нормативно) не визначені граничні (преклюзивні) строки виконання уповноваженими державою органами відповідних обов`язків. Заборгованість бюджету обліковується за платником в інтегрованій автоматизованій інформаційній системі «Податковий блок» ДПС до повного її погашення.

Звертаючись до аналізу судової практики застосування наведених норм права у різні періоди необхідно зазначити, що Верховний Суд України під час розгляду чергової справи з позовними вимогами про стягнення суми бюджетного відшкодування з ПДВ вказав, що, звертаючись до суду, платник ПДВ неправильно визначив спосіб захисту порушених прав, оскільки без висновку органу казначейства щодо суми ПДВ, яка підлягає відшкодуванню з бюджету, суд не може вирішувати питання стягнення ПДВ на користь платника податку. Процесуальним наслідком цього, на думку колегії суддів, має бути відмова у задоволенні позовних вимог (постанова від 16 вересня 2015 року справі №2а/0570/17001/2012).

4 лютого 2016 року у межах розгляду справи №806/2256/15 Вищий адміністративний суд України в ухвалі вказав про те, що вирішення питання про надання висновку не забезпечує погашення заборгованості держави перед боржником, а тому сприяє лише частковому відновленню порушеного права. Неприпустимою є відмова особі в задоволенні позовних вимог лише на тій підставі, що така особа прагне відновити порушене право у повному обсязі. До того ж, наявність рішення про зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати висновок про суму податку, яка підлягає поверненню платникові з бюджету, та примусове виконання такого рішення не виключає виникнення подальшого спору щодо цієї ж суму бюджетного відшкодування у разі неперерахування коштів на рахунок платника на підставі виданого висновку.

Однак 28 лютого 2016 року Верховний Суд України у постанові у справ № 21-3237а16 повторно наголосив, що спосіб захисту прав платника податків не може суперечити встановленій законом процедурі повернення ПДВ з бюджету, а суд не може підміняти собою фіскальний орган та стягувати ПДВ напряму.

Пізніше, зі зміною правового регулювання належним визнавався інший спосіб захисту - визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання включення заяви Товариства (інформації про узгоджені суми бюджетної заборгованості) до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування (постанови Верховного Суду від 24 травня 2018 року у справі №822/2703/17, від 4 квітня 2019 року у справі № 822/2333/17).

Наведені вище правові підходи було змінено постановою Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі №826/7380/15, в якій Суд, констатуючи недієвість існуючих механізмів бюджетного відшкодування, вказав на те, що такі способи захисту порушеного права, як зобов`язання контролюючого органу надати висновок про підтвердження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування або внести заяву до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, не призведуть до ефективного відновлення права платника податку та, як наслідок, визнав єдино можливим та належним способом захисту прав платника податків у таких спорах стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість.

Так, в контексті наведених правових норм, судової практики та відповідних встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин необхідно зазначити й таке.

Основним законом України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (частина 2 статті 55 Конституції України). Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди, юрисдикція яких поширюється на будь-який юридичний спір (стаття 124 Конституції України).

Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) закріплено право особи звернутися до адміністративного суду в порядку, визначеному цим Кодексом, якщо така особа вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, та викладено перелік можливих шляхів (способів) їх захисту, який, однак, не є вичерпним. Повноваження суду при вирішенні справи у розрізі визначення судом способу захисту порушеного права передбачено статтею 245 КАС України, цей перелік теж не є вичерпним, а способи вирішення - формально визначеними.

Стаття 129-1 Конституції України визначає, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Так, відповідно до частини третьої статті 2 КАС України обов`язковість судового рішення є основним із принципів адміністративно судочинства. При цьому за змістом частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Так, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. В основі принципу юридичної визначеності, як одного з істотних елементів принципу верховенства права, лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися.

З обставин цієї справи вбачається, що публічно-правовий спір про правомірність індивідуального акта вже вирішено судом у справі №817/3097/15. Відповідне судове рішення набрало законної сили.

При цьому, вирішуючи спір у і цій справі про скасування податкового повідомлення-рішення, було також і визначено резолютивною частиною необхідність компенсації відповідних сум бюджетного відшкодування ПДВ Позивачу у спосіб, відповідно до діючої на той час судової практики Верховного Суду України з означеного питання.

Так, було зобов`язано податковий орган передати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок відповідно до залишку невідшкодованої суми податку на додану вартість, задекларованого ПрАТ «Єврошпон-Смига» до відшкодування у декларації за лютий 2015 року, у розмірі 1793770,00 грн.

Судовим рішенням, що набрало законної сили, змінено спосіб виконання такого рішення, спрямованого на повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ, у зв`язку із зміною чинного на той час законодавства шляхом: зобов`язання податкового органу надати необхідні для здійснення бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані про узгоджену суму залишку невідшкодованої суми ПДВ, задекларованого ПрАТ «Єврошпон-Смига» до відшкодування у декларації за лютий 2015 року, у розмірі 1793770,00 грн для включення їх до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

При вирішенні спору у межах цієї справи встановлено, що на виконання резолютивної частини судового рішення, що набрало законної сили, Відповідач вжив відповідні дії, а саме сформував в інтегрованій картці платника податку переплату з ПДВ у розмірі 1793770,00 грн.

З урахуванням, зокрема, цього суди вважали, що Відповідачем не допускалась протиправна бездіяльність.

Попри це, Позивач не оскаржував протиправність поведінки контролюючого органу щодо виконання судового рішення у справі №817/3097/15, а стверджував, що відповідні дії контролюючих органів не призвели до ефективного поновлення його порушених прав, адже запроваджений державою механізм відшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ фактично не діяв, а вжиті Позивачем визначені законодавством дії щодо отримання таких сум не можуть призвести до повернення належних йому, підтверджених у судовому порядку, сум ПДВ.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення відповідної суми бюджетного відшкодування ПДВ, суди попередніх інстанцій зазначили, що обрання способу захисту порушених прав шляхом ініціювання нового позовного провадження у даному випадку свідчить про намір Позивача повторно розглянути спір, щодо якого наявні ряд судових рішень, які набрали законної сили.

Однак, у ході розгляду цієї справи судами не встановлено чи міг (може) Позивач у межах справи №817/3097/15 вжити визначені процесуальним законодавством дії, які б призвели (могли призвести) до ефективного захисту та відновлення його порушених прав.

Роблячи висновки про правомірність поведінки контролюючого органу поза увагою судів залишились також наявні у справі докази в аспекті забезпечення можливості відновлення порушених прав Позивача, зокрема:

- звернення Позивача від 15 квітня 2021 року (том 1, а.с.149), яким він просив вчинити необхідні дії по поверненню належних ПрАТ «Єврошпон-Смига» надміру сплачених грошових зобов`язань та пені у порядку, передбаченому пунктом 43.4 статті 43 ПК України;

- відповідь Державної податкової служби України від 27 квітня 2021 року (том 1, а.с.152), де повідомлено Позивача про те, що відсутній дієвий механізм роботи Тимчасового реєстру, а Законом України «Про Державний бюджет на 2021 рік» не передбачено фінансового ресурсу державного бюджету для бюджетного відшкодування ПДВ за заявами, включеними до Тимчасового реєстру. Триває нормотворча робота направлена на правове регулювання питання повернення таких сум бюджетного відшкодування ПДВ на банківські рахунки.

Враховуючи особливості цієї справи, колегія суддів звертає особливу увагу на те, що підтверджене судом за наслідками розгляду й вирішення адміністративного спору право платника податків на отримання заборгованості з бюджетного відшкодування ПДВ повинно бути реальним і забезпечуватись практичною можливістю його реалізації, в тому числі, примусово. Не є достатнім та ефективним судовий захист, якщо для отримання належного стягувачеві доводиться повторно звертатися до суду.

Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року по справі № 3-рп/2003 наголошував, що «правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах».

Сталою практикою Верховного Суду і, зокрема, Великої Палати ВС, також неодноразово наголошувалося, що «одним зі складових елементів вимоги щодо ефективного правосуддя є обов`язковість виконання судового рішення, що виражається, головним чином, у тому, що державні органи зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio» (в силу своєї посади та визначених законом повноважень); виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним; для цього мають бути забезпечені необхідні кошти та чіткі правові норми, що визначають доступні ресурси, відповідальні органи та механізми повного виконання судового рішення, яке набрало законної сили (постанова Верховного Суду від 5 травня 2022 року у справі № 520/9769/19).

Європейський Суд з прав людини розглядає виконання судових рішень у нерозривному зв`язку із забезпеченням доступу до суду. Так, ще 19 березня 1997 року у рішенні по справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece, заява № 18357/91) ЄСПЛ констатував, що «право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове до виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, що надаються сторонам судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, - і не передбачав при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2019 року у справі №826/7380/15, констатуючи недієвість існуючих механізмів бюджетного відшкодування, вказала на те, що такі способи захисту порушеного права, як зобов`язання контролюючого органу надати висновок про підтвердження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування або внести заяву Товариства до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, не призведуть до ефективного відновлення права платника податку та, як наслідок, визнала єдино можливим та належним способом захисту прав платника податків у таких спорах стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість.

Запроваджуючи новий підхід до вирішення даної категорії справ Великою Палатою Верховного Суду, серед іншого, було враховано рішення ЄСПЛ у справі «Інтерсплав проти України» від 09 січня 2007 року, в якому Судом було зазначено, що юридична особа-платник ПДВ мала достатньо підстав сподіватись на відшкодування цього податку, так само як і на компенсацію за затримку його виплати, та встановив, що заявник мав захищений статтею 1 Першого протоколу до Конвенції майновий інтерес (Intersplav v. Ukraine, заява № 803/02, § 31-32). ЄСПЛ констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у справі з огляду на постійні затримки відшкодування і компенсації ПДВ у поєднанні із відсутністю ефективних засобів запобігання або припинення такої адміністративної практики, та зазначив, що стан невизначеності щодо часу повернення коштів заявника порушували «справедливий баланс» між вимогами публічного інтересу та захистом права на мирне володіння майном (§ 40).

Щодо позовних вимог про стягнення пені, то суд звертає увагу на таке.

Відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК України суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Держава в особі відповідних державних органів, виконуючи певний комплекс дій, зобов`язана повернути платнику суму бюджетного відшкодування з ПДВ протягом законодавчо встановленого строку після дня набуття відповідною сумою статусу узгодженої. Якщо ж протягом згаданого строку необхідних дій для відшкодування податку здійснено не було, невідшкодовані суми перетворюються на бюджетну заборгованість, на яку в силу положень пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України нараховується пеня.

Наведені норми встановлюють обов`язкове нарахування пені на суму бюджетної заборгованості, яка не виплачена у строк, визначений в статті 200 Податкового кодексу України, безвідносно до того, чи така бюджетна заборгованість була виплачена, чи ні. При цьому, непогашення заборгованості бюджету з податку на додану вартість у визначений законодавцем строк є підставою для виникнення у платника податку права вимоги щодо виплати пені за прострочення бюджетного відшкодування.

Таким чином, після спливу законодавчо визначеного строку для проведення зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Позивача, відповідна сума відшкодування податку на додану вартість набула статусу заборгованості, що є підставою для нарахування пені.

У постанові Верховного Суду від 10 серпня 2022 року у справі № 280/3206/20, на яку покликається Позивач в касаційній скарзі як на передбачену КАС України підставу касаційного оскарження, сформовані такі висновки:

«...нормами Податкового кодексу України визначено право платника податків на нарахування пені на суму заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість з моменту її виникнення до дня погашення включно.

На думку Верховного Суду, наведені вище норми дають підстави для висновку, що строк нарахування пені обмежується датою погашення заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість, адже саме з цієї дати припиняється протиправна бездіяльність контролюючого органу, яка полягає у невиконанні державою взятих на себе зобов`язань з відшкодування податку на додану вартість.

Аналіз зазначених норм свідчить про безпідставність тверджень скаржника стосовно необхідності застосування до даних правовідносин строку 1095 днів від моменту виникнення права на бюджетне відшкодування, оскільки в даному випадку порушення є триваючим, і може перевищувати такий строк не з вини платника».

Відтак, з урахуванням наведених вище правових висновків необхідно погодитися із вказаними у касаційній скарзі твердженнями Позивача про помилковість обмеження загального строку, за який може бути стягнено та нараховано пеню, передбачену пунктом 200.23 статті 200 ПК України, 1095 днями.

Колегія суддів вважає безпідставним для цілей розгляду цієї справи у відповідному аспекті посилання судів першої та апеляційної інстанцій на правові висновки Верховного Суду у справах №280/4452/18, №822/553/17, адже такі висновки стосувались саме щодо строку звернення до суду, а не строку, за який може бути стягнено відповідний обсяг пені, внаслідок невиконання державним органом передбаченого ПК України обов`язку щодо відшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що схожий за змістом підхід застосування норм матеріального права продемонстрований Верховним Судом у постанові від 24 лютого 2022 року у справі № 640/19564/20.

Наведене вище в сукупності дає підстави вважати, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов передчасних висновків про те, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення пені поза межами 21 вересня 2019 року.

Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням наведеного, Суд позбавлений можливості перевірити обставини щодо обґрунтованості розрахунку пені, що визначив Позивач у позовній заяві.

Колегія суддів вважає формальним підхід судів попередніх інстанцій до встановлення обставин про яких йде мова в розрізі спірних правовідносин. При цьому повнота встановлення усіх обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення, є обов`язковою складовою судового процесу, й має бути дотримана судами у будь-якому спорі.

За змістом норм процесуального законодавства обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених КАС України, щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

З огляду на викладене, враховуючи у сукупності наведені у цій постанові обставини, Верховний Суд зазначає, що аргументи, наведені в касаційній скарзі, знайшли своє часткове підтвердження.

За змістом частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати з власної ініціативи (частина третя статті 77 КАС України).

Беручи до уваги визначені КАС України межі перегляду справи в касаційній інстанції, Суд дійшов висновку, що судові рішення попередніх інстанцій у даній справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відтак, для правильного вирішення спору судам першої та апеляційної інстанцій необхідно надати вичерпну оцінку твердженням Позивача та Відповідача, покладеним в основу позовних вимог та на спростування таких вимог.

Суд наголошує, що виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, достатніми, належними та допустимими.

Щодо клопотання Позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, то в ухвалі від 19 січня 2022 року у справі № 500/2632/19 Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом з тим у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Щодо зазначеного Відповідачем-2 у відзиві на касаційну скаргу клопотання про скасування спірних у справі рішень та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, то суд касаційної інстанції позбавлений правових підстав для його задоволення, оскільки останнім у визначеному процесуальним законодавством порядку не ініціювалось подання касаційної скарги у межах цієї справи.

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального

права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За правилами статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Оскільки рішення у справі в частині відмови в задоволенні позову ухваленні без додержання відповідних висновків Верховного Суду, а відповідний обсяг встановлених судами обставин не дає підстав вважати, що судами при вирішенні цієї частини позовних вимог досліджено зібрані у справі докази, суд дійшов висновку про: необхідність часткового задоволення касаційної скарги Позивача; скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині з направленням справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вказане та встановити обставини пов`язані з належністю, допустимістю та достовірністю доказів, надати оцінку таким обставинам в контексті вимог статті 200 Податкового кодексу України.

Керуючись статтями 3 345 349 350 353 355 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ

Касаційну Приватного акціонерного товариства "Єврошпон-Смига" задовольнити частково.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2022 року скасувати в частині відмови у задоволенні позову.

Направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська

Судді І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова