Історія справи

ф

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 серпня 2019 року

Київ

справа №814/3687/14

адміністративне провадження №К/9901/5563/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс» на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 4 лютого 2015 року (суддя Лісовська Н.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2015 року (колегія у складі суддів: Федусик А.Г., Шевчук О.А., Зуєва Л.Є.) у справі № 814/3687/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс» до Южноукраїнської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альянс» (надалі позивач, Товариство) звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду із позовом до Южноукраїнської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (надалі відповідач, податковий орган) про скасування податкового повідомлення-рішення, якими збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що надав відповідачу для перевірки достатню кількість первинних документів, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції та правомірність даних податкового обліку. Акт перевірки містить непідтверджені нормами законів висновки щодо нереальності господарських операцій. Доказів факту відсутності господарських операцій з контрагентом або формального складання первинних документів відповідачем не надано.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 4 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2015 року, в задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, с доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не підтверджено реальність господарських операцій з ТОВ «Ос-Маркетинг».

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

У запереченні на касаційну скаргу податковий орган зазначив, що погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що у травні 2014 року відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань достовірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість ТОВ «ОС-Маркетинг». За результатами перевірки складено акт від 3 червня 2014 року № 20/14-09-22-01/32741433.

Перевіркою встановлено порушення пункту 198.1, 198.3, 198.4 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого безпідставно завищено податковий кредит з податку на додану вартість за вересень 2013 року в сумі 77 112,00 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 26 червня 2014 року № 0000372201 на суму 115 668,00 грн. За наслідками адміністративного оскарження зазначене рішення частково скасовано Головним управлінням Міндоходів у Миколаївській області та вважається відкликаним.

12 листопада 2014 року податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000622201 на суму 104 418,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що під час проведення перевірки відповідачем досліджувалися взаємовідносини позивача з ТОВ «ОС-Маркетинг» на підставі договору про переведення боргу від 1 вересня 2013 року. Згідно пункту 1.1 договору, ТОВ «Либертин» переводить борг за договором поставки від 7 травня 2013 року № ДГ-0000009, що укладений між ТОВ «Либертин» і позивачем, а ТОВ «ОС-Маркетинг» приймає на себе зобов`язання за названим договором. Позивач надав письмову згоду на переведення боргу.

Протягом вересня 2013 року ТОВ «ОС-Маркетинг» поставляло позивачу матеріали і обладнання. На підтвердження реальності господарських операцій позивачем надано видаткові та податкові накладні.

У ході проведення перевірки відповідач надіслав позивачу запит щодо надання документів та пояснень на підтвердження факту використання в господарській діяльності отриманих товарів, а також документів щодо перевезення та зберігання товару. Позивач листом відмовився надати витребувані документи, оскільки вони не впливають на формування податкового кредиту і не належать до предмета перевірки.

Судами попередніх інстанцій встановлено та не заперечується у запереченнях на касаційну скаргу, що висновки податкового органу про нереальність господарських відносин позивача з ТОВ «ОС-Маркетинг», серед іншого, ґрунтуються на акті про неможливість проведення зустрічної звірки останнього. В акті вказано, що товариство відсутнє за податковою адресою. Господарські операції з підприємствами-постачальниками не спрямовані на реальне настання правих наслідків та мають ознаки безтоварних операцій.

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки не є беззаперечним доказом нереальності взаємовідносин позивача з його контрагентом, оскільки підтверджує лише факт неможливості проведення перевірки товариства, однак не може відображати фактичні обставини діяльності суб`єкта господарювання.

Суд першої інстанції, пославшись на загальні норми права, дійшов висновку, що позивачем не підтверджено реальність господарських операцій з ТОВ «Ос-Маркетинг».

В свою чергу суд апеляційної інстанції зазначив, що надані позивачем первинні документи не можуть вважатися належним підтвердженням фактичного здійснення господарських правовідносин позивача з контрагентом та використання вказаних товарів у господарській діяльності ТОВ, не підтверджують правомірність формування податкового кредиту, а будь-яких інших належних доказів в ході розгляду справи позивачем надано не було.

Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та вважає їх передчасними з огляду на те, що жоден первинний документ судами попередніх інстанцій не досліджений.

Судами попередніх інстанцій не досліджено надані до матеріалів справи первинні документи, не визначено, чи мають вказані документи дефекти форми, змісту або походження, які в силу частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

За таких обставин, касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу позивача в межах її доводів, вважає висновки суду першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість податкових повідомлень-рішень передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанції обмежились цитуванням доводів податкового органу, не надавши оцінку жодному доводу Товариства.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинної на період розгляду судами попередніх інстанцій даної справи) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Не встановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, свідчить про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при розгляді справи.

Як встановлено частиною 1 статті 242 статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України в чинній редакції, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною 4 статті 9 статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов`язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За правилами статті 341 статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже Суд приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс» задовольнити частково.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 4 лютого 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2015 року у справі № 814/3687/14 скасувати та направити справу на новий розгляд до Миколаївського окружного адміністративного суду.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко

І.А. Васильєва

С.С. Пасічник ,

Судді Верховного Суду