Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 480/2878/22

адміністративне провадження № К/990/33683/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 480/2878/22

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про стягнення середнього заробітку, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 17 травня 2022 року (суддя Соп`яненко О.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2022 року (головуючий суддя - Мельнікова Л.В., судді: Рєзнікова С.С., Курило Л.В.),

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У лютому 2022 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 355 400,03 грн.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

2. Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 17 травня 2022 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строків звернення до суду відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про стягнення середнього заробітку та додані до неї документи повернуто позивачу.

3. Ухвала місцевого суду мотивована тим, що строк звернення до суду за вирішенням даного публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України, а тому відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

4. Суд першої інстанції установив, що перебіг місячного строку звернення розпочався 17 листопада 2021 року, доказів на підтвердження поважності його пропуску суду надано не було. Посилання позивача на те, що обставинами, які вплинули на підготовку та подання позовної заяви до суду є перебування позивача на лікарняному з 21 по 28 грудня 2021 року та з 09 по 16 лютого 2022 року, поїздка за кордон у лікувальних цілях з 04 по 08 січня 2022 року, новорічні свята та відрядження у інші міста для надання правової допомоги суд оцінив критично, оскільки не вважає наведені обставини поважними підставами для поновлення пропущеного строку звернення до суду, позаяк такі виникли після спливу строку звернення до суду із вказаним позовом. Інших причин поважності пропуску строку звернення до суду позивач в поданій заяві не наводить. Доказів, які б підтверджували наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду матеріали справи також не містять. Також суд першої інстанції відхилив твердження позивача в заяві про поновлення строку про те, що йому не було відомо про правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 11 лютого 2021 року у справі №240/532/20, оскільки вважає, що це не є підставою для поновлення пропущеного строку звернення до суду.

5. Не погодившись з указаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.

6. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 17 травня 2022 року у справі № 480/2878/22 - без змін.

7. В означеній ухвалі суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що висновок суду першої інстанції щодо обмеження права ОСОБА_1 на звернення до суду з цим адміністративним позовом місячним строком з дня проведення з ним остаточного розрахунку ґрунтується на правильному застосуванні судом положень статті 122 КАС України та не суперечить Рішенню Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, яким розтлумачено статтю 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу в аспекті неоднозначної судової практики розгляду трудових спорів у порядку цивільного судочинства.

ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи

8. 30 листопада 2022 на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій скаржник просить скасувати ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 17 травня 2022 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2022 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

9. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначено, що Верховний Суд України та Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постановах від 16 травня 2011 року у справі № 21-29-а11, від 24 червня 2015 року у справі № 6-116цс15, від 24 січня 2019 року у справі № 802/28/16-а, від 30 січня 2019 року у справі № 806/2164/16, від 13 березня 2019 року у справі № 813/1001/17 та від 11 лютого 2020 року у справі № 420/2934/19 дійшли до висновку, що для звернення до адміністративного суду щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня фактичного розрахунку. Проте, у постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відступив від наведеної правової позиції та сформував нову, відповідно до якої для звернення до адміністративного суду щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня фактичного розрахунку. На думку скаржника, факт відступлення Верховним Судом від правового висновку щодо застосування норм права є свідченням двозначності трактування таких норм права, тобто підтвердженням «неякості закону».

10. У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що під час підготовки позовної заяви керувався правовою позицією, якою обумовлено, що для звернення до адміністративного суду щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня фактичного розрахунку. Пояснює, що виходив із того, що у первинній справі № 640/20812/18 (справа № 480/2878/22 має похідний характер) Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 31 січня 2020 року залишив без розгляду мою позовну вимогу до Головного управління Національної поліції в Одеській області про стягнення грошових коштів за затримку видачі трудової книжки та затримку виплати заробітної плати у розмірі 2 666, 40 грн через те, що мною був пропущений тримісячний строк звернення до суду, встановлений частиною першою статті 233 КЗпП України. Наголошує на тому, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, ухвалюючи постанову від 27 травня 2021 року у справі № 640/20812/18, не встановив неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права у рішеннях суду першої інстанції, тим самим підтвердив висновок Окружного адміністративного суду про те, що строк звернення до адміністративного суду щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає три місяці, які починають обчислюватися з дня фактичного розрахунку. Відтак, на формування суб`єктивного ставлення позивача щодо формальних правил, яких він повинен дотримуватися при реалізації свого права на судовий захист, вплинули «неякість закону» та рішення судів трьох інстанцій у справі, що має первинний характер по відношенню до справи № 480/2878/22.

11. На переконання касатора, при дослідженні питання щодо поновлення пропущеного строку звернення до суду суд повинен враховувати не лише формальний припис, а і суб`єктивне ставлення позивача до свого процесуального обов`язку. «Неякість» процесуального закону не повинна стати єдиною перепоною для особи, яка звертається до суду за захистом свого порушеного права.

12. За наведених мотивів автор касаційної скарги вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалюючи оскаржувані рішення не врахували приписи статей 3 8 55 Конституції України, статей 2 6 242 КАС України, не здійснили оцінку обставин, що зумовили подання ОСОБА_1 позовної заяви у тримісячний строк, вдалися до надмірного формалізму без переслідування легітимної мети та з порушенням принципу справедливості.

13. Ухвалою від 08 грудня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

14. 21 грудня 2022 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив Головного управління Національної поліції в Одеській області на касаційну скаргу, в якому відповідач просить залишити скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

15. Ухвалою від 06 лютого 2023 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами на підставі пункту 3 частини першої статті 345 КАС України.

IV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини

16. Наказом ГУНП в Одеській області від 04 червня 2018 року № 779 о/с «По особовому складу» лейтенанта поліції ОСОБА_1 (0064502), слідчого відділення розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості слідчого відділу Київського відділу поліції в місті Одесі ГУНП в Одеській області, відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції з 04 червня 2018 року за пунктом 7 частини першої статті 77 (за власним бажанням), з виплатою грошової компенсації за 12 діб невикористаної чергової відпустки за період з 01 січня 2018 року по день звільнення.

17. При звільненні позивачу не була виплачена грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки за період за 2016-2017 роки в кількості 35 календарних днів, у зв`язку з чим останній оскаржив таку бездіяльність ГУНП в Одеській області в судовому порядку.

18. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ГУНП в Одеській області на його користь компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2016- 2017 роки в кількості 35 календарних днів, що дорівнює 10745 гривням (десять тисяч сімсот сорок п`ять). У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

19. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року у справі №640/20812/18 апеляційну скаргу ГУНП в Одеській області задоволено. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ГУ НП в Одеській області, Національної поліції України про визнання протиправними та скасування рішень, стягнення грошових коштів відмовлено.

20. Постановою Верхового Суду від 27 травня 2021 року у справі № 640/20812/18 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2020 року у справі № 640/20812/18 скасовано, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2020 року залишено в силі.

21. 16 листопада 2021 року ГУНП в Одеській області виконано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2020 року у справі № 640/20812/18 шляхом перерахування на картковий рахунок ОСОБА_1 коштів у розмірі 10 583,00 грн та 704,00 грн.

22. У зв`язку з несвоєчасною виплатою грошової компенсації при звільненні позивач звернувся до суду з цим позовом.

V. Джерела права та акти їхнього застосування

23. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

24. За правилами частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

25. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

26. Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

27. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (частина друга статті 233 КЗпП України).

28. Відповідно до частин першої, другої статті 122 КАС України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

29. Частиною п`ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

30. Як обумовлено частиною першою статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

31. За змістом частини другої статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

VI. Позиція Верховного Суду

32. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

33. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

34. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2022 року, касаційне провадження у справі відкрите з метою перевірки доводів касаційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій.

35. У цій справі не є спірним те, що у день звільнення ОСОБА_1 зі служби відповідачем не проведено всіх належних йому виплат, а саме, компенсації за невикористану відпустку. Вказані кошти перераховані відповідачем ОСОБА_1 на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2020 року у справі № 640/20812/18 лише 16 листопада 2021 року, у зв`язку із чим останній має право на застосування статті 117 КЗпП України у частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

36. Як убачається з матеріалів справи та оскаржуваного рішення суду першої інстанції, при вирішенні питання про відкриття провадження у цій справі Сумський окружний адміністративний суд установив, що позов ОСОБА_1 подано з порушенням місячного строку, передбаченого частиною п`ятою статті 122 КАС України. Зважаючи на це, ухвалою від 21 квітня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху з наданням десятиденного строку з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення строку на звернення з позовом та доказів на підтвердження того, що позивач не міг дізнатися про порушене право чи не міг звернутись за захистом порушених прав раніше.

37. На виконання вимог ухвали суду позивач подав заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, в якій зазначив про те, що під час підготовки позовної заяви про стягнення середнього заробітку керувався тим, що строк звернення до адміністративного суду з такою позовною вимогою складає три місяці, які починають обчислюватися з дня фактичного розрахунку, посилаючись на висновки Верховного Суду у постанові від 24 січня 2019 року у справі №802/28/16-а.

38. Оцінивши наведені у поданій позивачем заяві підстави пропуску процесуального строку, суд першої інстанції визнав їх неповажними, а посилання на висновки Верховного Суду у постанові від 24 січня 2019 року у справі № 802/28/16-а - безпідставними, оскільки на час звернення з даним позовом Верховний Суд у постанові від 11 лютого 2021 року в справі № 240/532/20 відступив від висновку про те, що строк звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить три місяці.

39. У цьому зв`язку Сумський окружний адміністративний суд, з яким погодився й апеляційний суд, виснував, що позовна заява ОСОБА_1 підлягає поверненню на підставі частини другої статті 123 КАС України.

40. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, зазначає наступне.

41. Приписами статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

42. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

43. Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

44. Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

45. Аналіз норм чинного законодавства свідчить, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

46. Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16.

47. Таким чином, законодавством встановлено обмеження певним строком права особи на звернення до суду з адміністративним позовом про зобов`язання нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення.

48. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

49. Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

50. Поруч із цим, згідно з частиною третьою статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

51. Отже КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

52. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

53. Аналізуючи наведені положення законодавства, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 11 лютого 2021 року в справі № 240/532/20 за схожих фактичних обставин сформував висновок, який полягає у тому, що встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору. Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців. Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо яких виник спір. Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і в розглядуваному випадку, охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.

54. Ухвалюючи згадану постанову, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду одночасно відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його постановах, а також погодився з висновком щодо застосування частини п`ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в інших його постановах, зокрема, від 04 грудня 2019 року (справа №815/2681/17) та від 22 січня 2020 року (справа № 620/1982/19).

55. Таким чином, постанови Верховного Суду, на які позивач посилається у касаційній скарзі, а саме, у справах № 806/2164/16, № 813/1001/17, № 420/2934/19 щодо права працівника у разі порушення законодавства про оплату праці звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, на які посилається скаржник у касаційній скарзі є нерелевантними, з огляду на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 та у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20.

56. У підсумку Верховний Суд резюмує, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, а відтак, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується місячним строком (частина п`ята статті 122 КАС України).

57. Як установлено судами, остаточний розрахунок з позивачем проведений 16 листопада 2021 року, отже місячний строк звернення до суду з цим позовом обраховується саме з цієї дати. Водночас до суду звернувся 16 лютого 2022 року, тобто з пропуском місячного строку, визначеного частиною п`ятою статті 122 КАС України.

58. Верховний Суд зауважує, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.

59. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.

60. При цьому строк в один місяць визнано законодавцем достатнім для того, щоб у справах про проходження публічної служби особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

61. Вирішуючи питання про дотримання строку звернення до суду у кожному конкретному випадку, необхідно виходити не лише з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, але й з об`єктивної можливості особи знати про такі факти.

62. Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

63. Судом першої інстанції було надано оцінку обставинам, які, зі слів позивача, вплинули на підготовку та подання позовної заяви в установлений законодавством строк, а саме: перебування на лікарняному з 21 по 28 грудня 2021 року та з 09 по 16 лютого 2022 року, поїздка за кордон у лікувальних цілях з 04 по 08 січня 2022 року, новорічні свята та відрядження у інші міста для надання правової допомоги, та обґрунтовано визнано їх неповажними, оскільки такі мали місце після спливу місячного строку звернення до суду з цим позовом.

64. Що стосується посилання в касаційній скарзі на практику Європейського суду з прав людини в частині того, що встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.

65. У пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» (заява № 24402/02), яке набуло статусу остаточного 20 серпня 2010 року, зазначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див., наприклад, рішення у справі «Ашінгдан проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), від 28 травня 1985 року, пункт 57, Серія A, № 93).

66. Отже, за практикою Європейського суду з прав людини застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

67. Оцінюючи обставини звернення позивача з позовом до суду в розрізі наведених висновків Європейського суду з прав людини, а також положень частини п`ятої статті 122 КАС України, Суд зазначає, що вказаною нормою статті 122 КАС України встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету як найскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.

68. Щодо посилань скаржника на постанову Верховного Суду у справі № 640/20812/18 за його позовом до Головного управління Національної поліції України в Одеській області, Національної поліції України про визнання протиправним та скасування рішень, стягнення грошових коштів, то колегія суддів уважає їх безпідставними, позаяк у рамках касаційного розгляду цієї справи не було спірним питання строків звернення до суду.

69. Інші доводи та міркування, викладені в касаційній скарзі не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

70. Отже, переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів і вимог касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що їхній зміст не викликає сумнівів щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права.

71. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

72. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

73. За таких обставин касаційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

VІІ. СУДОВІ ВИТРАТИ

74. З огляду на результат касаційного розгляду справи судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 17 травня 2022 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2022 року у справі №480/2878/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк