Історія справи

Ухвала КАС ВП від 06.02.2019 року у справі №815/505/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 лютого 2019 року

Київ

справа №815/505/17

адміністративне провадження №К/9901/20799/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стрелець Т. Г.,

суддів - Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №815/505/17

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року (постановлену у складі: головуючого судді - Левчук О.А.) та на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2017 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Кравця О.О., суддів: Домусчі С.Д., Коваля М.П.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати неправомірним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 16 січня 2017 року №7 та зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти стосовно ОСОБА_1 рішення про прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у 2016 році позивач повторно звернулась до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про надання захисту в України, але наказом №7 Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області їй було відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. На думку позивача, вказаний наказ є незаконним, оскільки вона є громадянкою Судану та не може повернутися до країни свого походження, так як може зазнати численних порушень прав людини, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Погіршення ситуації в країні походження є підставою вважати, що умови, за якими раніше їй відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту змінилися, отже є підстави для прийняття міграційним органом заяви до розгляду. Однак відповідачем ніяким чином не було проаналізовано інформацію по країні походження, тому рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про відмову у прийнятті заяви про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є таким, що прийнято без повної оцінки основних елементів заяви про захист, у співвідношенні з оновленою інформацією про країну походження.

Короткий зміст рішення суду І інстанції

3. 11 квітня 2017 року Одеський окружний адміністративний суд вирішив:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що під час повторного звернення до Управління у справах біженців ГУДМС України в Одеській області причиною виїзду з Судану та не можливістю повернутися на Батьківщину, позивач зазначила те, що її звинувачують як провокатора проти Суданського уряду, що буде небезпечно для її життя. Однак, позивач не підтвердила свої твердження щодо обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань, а також з урахуванням інформації по країні походження ОСОБА_1, де на даний час відсутні будь-які відкриті збройні конфлікти, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. 04 липня 2017 року Одеський апеляційний адміністративний суд вирішив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року - без змін.

6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 24 липня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_1.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2017 року. Прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 липня 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2017 року .

8. Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області надало заперечення на касаційну скаргу, в якому просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

9. 12 лютого 2018 року вказана касаційна скарга надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

10. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (позивач у справі):

Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню.

ОСОБА_1 зазначає, що вона є громадянкою Судану та не може повернутися до країни походження оскільки може зазнати численних порушень прав людини. Погіршення ситуації в країні походження, яку суди не досліджували взагалі, є підставою вважати, що умови, за якими раніше позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту змінилися. У зв'язку з наведеними обставинами є підстави для прийняття міграційним органом заяви позивача до розгляду.

11. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу (відповідача у справі):

Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області посилається на те, що позивач вдруге звернулась до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, але звернення є очевидно необґрунтованим та не містить жодних нововиявлених обставин, які б дозволяли повторно розглянути її заяву. Причини небажання позивача повертатись до країни громадянської належності були повністю проаналізовані ГУ ДМС України в Одеській області, центральним апаратом ДМС України та судовими інстанціями під час попереднього розгляду заяви. В черговій заяві про набуття міжнародного захисту будь-які нові елементи, які унеможливлюють добровільне повернення до Судану відсутні. Крім того, Директива Європейського парламенту та Ради ЄС «Про загальні процедури надання і втрати міжнародного захисту» від 26.06.2013 № 2013/32/EU регламентує, що з метою прийняття рішення щодо прийнятності розгляду повторної заяви про надання міжнародного захисту, таку заяву має бути попередньо вивчено на предмет нових відомостей, що виникли або були подані заявником. Якщо заявник подає повторну заяву без надання нових доказів або аргументів, невідповідно було б вимагати від держав-членів ЄС проведення нової процедури в повному обсязі. У таких випадках держави-члени повинні мати право відхилити заяву як неприйняту до розгляду відповідно до принципу неприпустимості повторного розгляду. Позивач постійно проживала в столиці Судану м. Хартум, де на момент попереднього звернення за захистом не існувало будь-яких загроз її життю, здоров'ю або свободі, крім того в регіоні також відсутні будь-які збройні конфлікти, що підтверджено інформацією по країні походження, зокрема Резолюцією 2200 (2015), яка прийнята Радою Безпеки 12.02.2015 року. Додатково встановлено, що 29 серпня 2015 року позивач народила дитину на території України, що надає можливість оформлення дозволу на імміграцію. Таким чином, рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 16 січня 2017 року №7 приймалось з урахуванням та дослідженням усіх обставин справи.

IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

12. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено що ОСОБА_1 є громадянкою Судану, уродженкою м. Хартум, район Сауія, за національністю арабка, за віросповіданням - іслам-суніт.

13. Зо матеріалів особової справи позивача вбачається, що 25 травня 2013 року ОСОБА_1 виїхала з країни походження до Єгипту на підставі національного паспорту НОМЕР_1, а 18 серпня 2013 року з м. Каїр вибула авіарейсом Каїр (Єгипет) - Москва (РФ) - Одеса (Україна) на підставі національного паспорту НОМЕР_1 та одноразової візи типу С № Y00199688.

14. 25 вересня 2014 року ОСОБА_1 вперше звернулась до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області із заявою, про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, де вказала, що на Батьківщині її переслідують та через воєнні дії вона не може повернутися.

15. 10 жовтня 2014 року наказом першого заступника начальника ГУ ДМС України в Одеській області №189 прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту гр. Судану ОСОБА_1, 11 вересня 1989 року народження.

16. 10 грудня 2014 року наказом першого заступника начальника ГУ ДМС України в Одеській області № 231 продовжено строк розгляду заяви для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту для громадянки Судану ОСОБА_1.

17. 28 серпня 2015 року за результатами розгляду особової справи громадянки Судану ОСОБА_1 № 2014OD0240 Управління дійшло до висновку про доцільність відмовити громадянці Судану ОСОБА_1 у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вважаючи, що її заява не відповідає вимогам пп. 1, 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

18. Рішенням Державної міграційної служби України №789-15 від 26 жовтня 2015 року з посиланням на статтю 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» висновок Головного управління державної міграційної служби в Одеській області підтримано, відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

19. 14 грудня 2015 року позивач отримала повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 473 від 30 листопада 2015 року. ОСОБА_1 не погодилась із прийнятим рішенням та оскаржила його до суду.

20. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року адміністративний позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, залишено без розгляду. Рішення набрало законної сили 18 травня 2016 року.

21. 26 липня 2016 року громадянці Судану ОСОБА_1 винесено попередження №5/1-1071 про неприпустимість незаконного перебування на території України.

22. 20 жовтня 2016 року ОСОБА_1 повторно звернулась до Управління з питань шукачів захисту та соціальнї інтеграції Головного управління ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

23. 16 січня 2017 року Управління прийняло висновок про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

24. Наказом Головного управління ДМС України в Одеській №7 від 16 січня 2017 року прийнято до уваги висновок управління та відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянці Судану ОСОБА_1.

25. 18 січня 2017 року позивач отримала повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 9 від 16 січня 2017 року, не погодилась із прийнятим рішенням та звернулась із даним позовом до суду.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

26. Конституція України.

26.1. Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

27. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року)

27.1. Частина друга статті 2. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

27.2. Частина третя статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

28. Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року №3671-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

28.1. Пункт перший частини першої статті 1. Біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

28.2. Пункт тринадцять частини першої статті 1. Особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

28.3. Частини1-3 статті 7. Оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

Відомості про дітей, які не досягли вісімнадцятирічного віку, наводяться в заяві одного із законних представників особи, яка не досягла повноліття.

28.4. Частина шоста статті 8. Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

28.5. Частина сьома статті 8. У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.

28.6. Частина перша статті 12. Рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.

29. Керівництво з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців.

29.1. Пункти 45, Особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

29.2. Пункт 62. Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців мігрант - це особа, яка добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці, рухома бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїздить виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.

29.3. Пункт 195. У кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

30. Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року №8043/04.

30.1. Пункт п'ятий статті 4. Заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

31. Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України №1 від 25 червня 2009 року «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» (зі змінами та доповненнями).

31.1. Пункт 23. При розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів. Суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо). Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

32. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

33. Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

34. Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, позивач своє повторне звернення до міграційного органу обґрунтовує тим, що вона не може повернутися на Батьківщину, оскільки її звинувачують як провокатора проти Суданського уряду.

35. Колегія суддів Верховного Суду вважає обґрунтованими посилання судів на те, що заявлена позивачем інформація носить загальний характер і не містить відомостей про події переслідувань та утисків на батьківщині її особисто або членів її сім'ї. В даному випадку позивач не обґрунтувала існування фактів загроз життю, безпеці чи свободі в країні своєї громадської належності через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження чи покарання.

36. Як вбачається з особової справи позивача, під час проходження співбесіди 10 жовтня 2014 року, ОСОБА_1 зазначила, що після виїзду з країни походження 2 місяці знаходилась в Єгипті, проте за наданням захисту там не зверталась, після чого цілеспрямовано їхала до України на підставі туристичної візи. До звернення до міграційного органу із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, майже рік перебувала у статусі "нелегала", що свідчить про її намагання легалізувати своє знаходження в Україні.

37. Вищевикладене свідчить про те, що позивач порушила вимоги частини 5 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", яка визначає, що особа повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до закінчення строку перебування на території України.

38. Крім того, з матеріалів особової справи вбачається, що позивач безперешкодно оформила необхідні візові документи для виїзду з Судану, самостійно ходила в посольство для оформленням візи та була присутня при проходженні співбесіди, згодом, безперешкодно покинула країну та прибула до України. На території Судану проживає її родина, жодних переслідувань та утисків на батьківщині не зазнають.

39. Вищенаведені обставини спростовують посилання касатора на те, що у разі повернення позивача на батьківщину, їй загрожує небезпека. Судами вірно встановлено, що ні під час перебування на Батьківщині, ні перебуваючи поза межами країни своєї громадянської належності позивач не зазнавала і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а саме в неї відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

40. Судом апеляційної інстанції було досліджено ситуацію у країні походження позивача, відповідно до якої на даний час відсутні будь-які відкриті збройні конфлікти. Ситуація у країні громадянської належності підтверджує можливість повернення позивача до Судану з позиції відсутності застосування щодо неї смертної кари або тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту.

41. Згідно зі статтею 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

42. З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2017 року у справі №815/505/17 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Г. Стрелець

Судді О. В. Білоус

І. Л. Желтобрюх