Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.06.2019 року у справі №826/1675/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 826/1675/16

адміністративне провадження № К/9901/16767/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Тацій Л. В.,

суддів: Рибачука А. І., Стрелець Т. Г., -

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" (далі - Уповноважена особа Фонду, Фонд, Банк відповідно) на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 березня 2016 року (прийняту судом у складі судді Кузьменка В. А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2019 року (ухвалену судом у складі: головуючого судді Шурка О. І., суддів: Василенка Я. М., Кузьменка В. В. ) у справі за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду, Фонду, треті особа - ПАТ "Старокиївський банк", про визнання протиправним наказу, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила:

- визнати протиправним наказ Уповноваженої особи Фонду від 29 серпня 2014 року № 61 в частині щодо визнання нікчемними наступних договорів: від 05 червня 2014 року № 06/1023-2014, від 06 червня 2014 року № 06/1031-2014, від 11 червня 2014 року № 06/1034-2014, від 13 червня 2014 року № 06/1036-2014, від 16 червня 2014 року № 06/1038-2014, від 05 червня 2014 року № 06/1021-2014, та невключення позивача до переліку та загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду;

- зобов'язати Уповноважену особу Фонду надати до Фонду додаткову інформацію для включення позивача в перелік вкладників, які мають право на відшкодування в період ліквідації за рахунок Фонду, за депозитними договорами: від 05 червня 2014 року № 06/1023-2014, від 06 червня 2014 року № 06/1031-2014, від 11 червня 2014 року № 06/1034-2014, від 13 червня 2014 року № 06/1036-2014, від 16 червня 2014 року № 06/1038-2014, від 05 червня 2014 року № 06/1021-2014.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 28 березня 2016 року позов задовольнив частково.

Визнав протиправним та скасував наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Пантіної Любові Олександрівни в частині визнання нікчемними наступних договорів банківського вкладу: від 05 червня 2014 року №06/1023-2014, від 06 червня 2014 року №06/1031-2014, від 11 червня 2014 року №06/1034-2014, від 13 червня 2014 року №06/1036-2014, від 16 червня 2014 року №06/1038-2014, від 05 червня 2014 року №06/1021-2014, укладених між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством "Старокиївський банк".

Зобов'язав Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Пантіну Любов Олександрівну подати до Фонду гарантування вкладів додаткову інформацію про ОСОБА_1, як вкладника, який маж право на відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві "Старокиївський банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за наступними договорами банківського вкладу: від 05 червня 2014 року №06/1023-2014, від 06 червня 2014 року №06/1031-2014, від 11 червня 2014 року №06/1034-2014, від 13 червня 2014 року №06/1036-2014, від 16 червня 2014 року №06/1038-2014, від 05 червня 2014 року №06/1021-2014.

У задоволенні іншої частини адміністративного позову відмовив.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 21 травня 2019 року рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Пантіної Любові Олександрівни в частині визнання нікчемними наступних договорів банківського вкладу: від 05 червня 2014 року №06/1023-2014, від 06 червня 2014 року №06/1031-2014, від 11 червня 2014 року №06/1034-2014, від 13 червня 2014 року №06/1036-2014, від 16 червня 2014 року №06/1038-2014, від 05 червня 2014 року №06/1021-2014, укладених між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством "Старокиївський банк" - скасував та закрив провадження в цій частині позовних вимог.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 березня 2016 року залишив без змін.

Суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що договір були укладені, а кошти зараховані ще до прийняття постанови Правління НБУ від17 червня 2014 року № 365 "Про віднесення ПАТ "Старокиївський Банк" до категорії неплатоспроможних". Уповноваженою особою Фонду не доведено наявність правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

14 червня 2019 року Уповноважена особа Фонду звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволення позовних вимог скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

У скарзі посилається на те, що судами неправильно встановлено фактичні обставини справи.

Зазначає, що правочини (транзакції) по перерахуванню коштів на рахунок позивача були визнані комісією нікчемними, оскільки великому владнику було надано переваги в поверненні коштів перед іншими кредиторами з аналогічними вимогами, що в свою чергу потягло за собою укладення ще одного нікчемного правочину (між позивачем і Банком), що був спрямований на безпідставне збільшення витрат для Фонду та штучного збільшення відшкодування в розмірі гарантованої державою суми.

Укладення позивачем лише договору банківського вкладу та договору банківського рахунку без фактичного внесення готівкових коштів в касу банку не є підставою для виникнення права на одержання відшкодування вкладу за рахунок Фонду.

Йдеться у скарзі й про те, що позивач звернулася з позовом із порушення строку звернення до адміністративного суду.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 червня 2019 року визначено такий склад колегії суддів: головуючий суддя Тацій Л. В., судді: Рибачук А. І., Стеценко С. Г., скаргу передано судді-доповідачу.

Верховний Суд ухвалою від 21 червня 2019 року задовольнив заяву судді Стеценка С. Г. про самовідвід та відвід цього суддю від розгляду цієї справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 червня 2019 року визначено такий склад колегії суддів: головуючий суддя Тацій Л. В., судді: Рибачук А. І., Стрелець Т. Г.

Верховний Суд ухвалою від 25 червня 2019 року відкрив касаційне провадження.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Між ОСОБА_1 (Вкладник) та ПАТ "Старокиївський Банк" (Банк) укладено наступні договори банківського вкладу: від 05 червня 2014 року № 06/1023-2014, від 06 червня 2014 року № 06/1031-2014, від 11 червня 2014 року № 06/1034-2014, від 13 червня 2014 року № 06/1036-2014, від 16 червня 2014 року № 06/1038-2014, від 05 червня 2014 року № 06/1021-2014 (далі - договори банківського вкладу), за умовами яких Вкладник вносить на вкладні рахунки грошові кошти, а Банк забезпечує збереження коштів вкладника, гарантуючи їх повернення всім своїм майном.

Згідно з наявними у справі копіями квитанцій позивач вніс на вкладні рахунки грошові кошти у загальній сумі 55 000,00 грн та 12 790,79 доларів США.

Разом із тим, постановою Правління Національного банку України від 17 червня 2014 року № 365 ПАТ "Старокиївський Банк" віднесено до категорії неплатоспроможних.

Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду від 17 червня 2014 року № 50 розпочато процедуру виведення ПАТ "Старокиївський Банк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації з 18 червня по 18 вересня 2014 року та призначено уповноваженою особою Фонду за тимчасову адміністрацію ПАТ "Старокиївський Банк" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Пантіну Л. О.

Постановою Правління Національного банку України від 11 вересня 2014 року № 563 відкликано банківську ліцензію та ліквідовано ПАТ "Старокиївський Банк".

Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду від 17 вересня 2014 року №92 розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Старокиївський Банк" з відшкодуванням з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами фізичних осіб відповідно до плану врегулювання з 18 вересня 2014 року та призначену Пантіну Л. О. уповноваженою особою Фонду на ліквідацію третьої особи строком на 1 рік з 18 вересня 2014 року по 18 вересня 2015 року.

На офіційному сайті Фонду опубліковано оголошення про те, що з 03 вересня 2014 року ПАТ "Старокиївський Банк" починає виплати коштів вкладникам за договорами, строк дії яких закінчився по 18 червня 2014 року включно, та за договорами банківського рахунку (поточні та карткові рахунки); виплати коштів будуть здійснюватись протягом терміну дії тимчасової адміністрації через установи ПАТ
"Банк "Київська Русь".

З метою отримання коштів за вкладом ОСОБА_1 звернулася із відповідною заявою до Уповноваженої особи Фонду.

За результатами розгляду звернення позивача, листом від 14.11.2014 року № 776/09-02 Уповноважена особа Фонду повідомила про прийняття рішення про зупинення виплат та перерахувань у зв'язку із поданням банком заяви про відкриття кримінального провадження щодо вчинення працівниками та клієнтами банку дій, спрямованих на неправомірне отримання від Фонду гарантованої суми відшкодування, та про визнання нікчемними договорів банківського вкладу, оскільки операції з внесення коштів за даними договорами є предметом кримінального провадження.

Так, відповідно до наказу Уповноваженої особи Фонду від 29.08.2014 № 61 на підставі частин 2 та 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зважаючи на необхідність звернення до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення щодо виявлених фактів шахрайства та інших протиправних дій працівників банку та інших осіб стосовно ПАТ "Старокиївський Банк", зупинено перерахування/виплати за транзакціями і правочинами та визнано нікчемними всі транзакції та правочини (договори) згідно переліків, що додаються до вказаного наказу, серед яких значаться договори банківського вкладу, укладені між третьою особою та позивачем.

Не погоджуючись з вищезазначеними діями та рішеннями Уповноваженої особи Фонду щодо нікчемності договорів банківського вкладу, позивач звернулася до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Законом України від 23.02.2012 № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - ~law23~) установлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. ~law24~ є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

~law25~ визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Згідно з положеннями ~law26~ уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог ~law27~ та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр ", "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до ~law28~.

Гарантії Фонду є формою участі держави у системі гарантування вкладів фізичних осіб, передбаченої ~law29~; для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися бюджетні кошти; рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодування сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків (статті 2,25).

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава через відповідні фінансові та організаційні механізми бере активну участь та створює належні умови для функціонування відповідно до ~law30~ системи гарантування вкладів фізичних осіб шляхом забезпечення фізичній особі, які на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, мали у такому банку вклад (від 10 грн), відшкодування суми коштів, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів Фонду у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200 000 грн.

Отже, ~law31~ пов'язує виникнення права на відшкодування суми коштів за вкладом разом з нарахованими на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних відсотками з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн. ; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників; 6) опублікування Фондом оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр ", "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет, що здійснюється не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття постанови Правління Національною банку України від 17 червня 2014 року № 365, якою ПАТ "Старокиївський банк" віднесено до категорії неплатоспроможних, на банківських рахунках позивача, відкритих відповідно до укладених з ПАТ "Старокиївський банк" договорів банківського вкладу та банківського рахунку, знаходились кошти.

Разом з тим, Уповноваженою особою Фонду позивача не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів Фонду.

~law32~ визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів Фонду не здійснюється.

Так, згідно з положеннями ~law33~ Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій зі змісту наказу Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Старокиївський банк" від 29 серпня 2014 року № 61, позивача не включено до переліку вкладників у зв'язку із визнанням нікчемними договорів банківського вкладу (депозиту) та банківського рахунку з посиланням на ~law34~ (без уточнення конкретного пункту) та статтю 228 ЦК України.

Згідно з ~law35~ протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Відповідно до положень ~law36~ правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Разом з тим, Уповноваженою особою Фонду не наведено конкретного пункту вказаної статті, на підставі якого правочин визнано нікчемним, так само, як не вказано конкретних доказів, які свідчать про наявність ознак нікчемності.

Стосовно доводів заявника про те, що правочини, укладені між позивачем та ПАТ "Старокиївський банк" мають ознаки нікчемності, визначені ~law37~, колегія суддів зазначає наступне.

Зокрема, відповідно до ~law38~ правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим.

Разом з тим, Уповноваженою особою не зазначено, які майнові зобов'язання прийняв на себе банк без встановлення обов'язку контрагента, не вказано на причинно-наслідковий зв'язок між такими зобов'язаннями та настанням неплатоспроможності банку, тобто не доведено наявність підстав вважати правочин та транзакцію за цим правочином нікчемними, визначених ~law39~.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстав укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (~law40~).

Зі змісту даної норми вбачається, що вона поширює свою дію на випадки, коли саме банк уклав з одним із кредиторів договір; на підставі такого договору у останнього виникають переваги (пільги) стосовно інших кредиторів банку; умови цього договору передбачають перерахування банком коштів або передачу майна банком такому кредитору.

На підставі аналізу положень наведеної правової норми можна дійти до висновку про те, що ~law41~ не поширює свою дію на договір, укладений між позивачем та ПАТ "Старокиївський Банк".

Зокрема, зі змісту даної норми вбачається, що вона поширює свою дію на випадки, коли саме банк уклав з одним із кредиторів договір; на підставі такого договору у останнього виникають переваги (пільги) стосовно інших кредиторів банку; умови цього договору передбачають перерахування банком коштів або передачу майна банком такому кредитору.

Відтак, метою ~law42~ є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією щодо застосування ~law43~, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/14681/17, від 30 травня 2018 року у справі № 910/23036/16, від 23 жовтня 2018 року у справі № 804/6992/15.

Суд зазначає, що на позивачів у цій справі поширюється конституційний принцип "для особи приватного права дозволено все, що не заборонено законом", який закріплений в частині 1 статті 19 Конституції України та сформульований наступним чином: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Тоді, як застосовуючи ~law44~ Фонд або його уповноважена особа, зобов'язані дотримуватися положень частини 2 статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Забезпечуючи виконання статті 38 Закону 4452-VI відповідач, фактично, позбавлений дискреційних повноважень, під якими слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Відповідно до ~law45~ Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у ~law46~, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не на підставі рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини 2 статті 215 ЦК України та ~law47~) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і прийняте відповідне рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. При цьому, перелік передбачених ~law48~ підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані уповноваженою особою Фонду при вирішення питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у ~law49~.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15. Верховним Судом також постановами від 10 травня 2018 році у справі № 826/20429/14, від 21 червня 2018 року у справі № 802/4016 та від 21 червня 2018 року у справі № 821/3601/15-а відмовлено у задоволенні заяви Уповноваженої особи Фонду про перегляд рішень суду касаційної інстанції 2016 та 2017 року, якими було задоволено позови фізичних осіб у відносинах, що є аналогічними до відносин у справі, що розглядається.

Як наслідок, варто зауважити, що положення статті 228 ЦК України щодо нікчемності правочину не можуть бути застосовані Фондом чи уповноваженою особою при здійсненнф власних функцій щодо виявлення та віднесення правочину до нікчемних у порядку статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Крім того, Суд виходить з того, що Фонд або його уповноважена особа, за загальним правилом, не може посилатися на неправомірні або оспорюванні дій працівників банку під час оформлення договірних відносин з клієнтами та виконання такими працівниками умов цих договорів для обґрунтування наявності підстав для застосування положень частини третьої статті 38 Закону 4452-VI.

Такі неправомірні або оспорюванні дії повинні доводитися в порядку, зокрема, кримінального провадження, рішення в якому відповідно до статті 78 КАС України є обов'язковими для адміністративних судів.

Колегія судів також враховує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб'єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов'язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Поширення на грошові кошти, які перебувають на рахунку у банку (вкладному, поточному), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 ЦК України та статей 8, 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.

Дотримання прав вкладників банків передусім знаходить свій прояв у законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина 1 статті 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування, в порядку передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації.

Аналогічна позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України в постанові від 03 липня 2015 року № 13.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у пункті 2.1 Рішення від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів, розміщених на поточному рахунку в Банку, за рахунок Фонду.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відповідачем не доведено, а судами не встановлено наявності правових підстав вважати договори банківського рахунку, укладені між позивачем і ПАТ "Старокиївський банк", нікчемними та, відповідно, застосовувати наслідки нікчемності до даних договорів, так само, як не доведено наявність інших правових підстав, визначених ~law52~, для невключення позивачів до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів Фонду, тобто Уповноважена особа, як суб'єкт владних повноважень та сторона у справі, всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України, не довела правомірності своїх дій (рішень) у спірних правовідносинах з позивачем.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Зокрема, відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Отже, Суд визнає, що суд першої (з урахуванням змін внесених рішенням суду апеляційної інстанції) та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи, наведені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, зокрема і щодо строку звернення до адміністративного суду, оскільки суди встановили, що про порушене своє право (наявність наказу про визнання нікчемним правочину (транзакції) позивач дізналася лише у вересні 2015 року, а з позовом звернулася у лютому 2016 року.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

постановив:

Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Старокиївський Банк" залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 березня 2016 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. В. Тацій

Судді: А. І. Рибачук

Т. Г. Стрелець