Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.02.2018 м. Київ

№ К/9901/168/17

№ 243/6956/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Гімона М.М.,

суддів: Бучик А.Ю., Мороз Л.Л.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на постанову Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 22 вересня 2017 року (головуючий суддя - Сидоренко І.О.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року (головуючий суддя - Блохін А.А., судді - Гаврищук Т.Г., Сухарьок М.Г.),

у адміністративній справі № 243/6956/17 за позовом ОСОБА_1 до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - Управління ПФУ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила визнати протиправною бездіяльність Управління ПФУ щодо невиплати їй пенсії та зобов'язати поновити її нарахування та виплату, сплатити заборгованість з квітня 2017 року на рахунок в Публічному акціонерному товаристві «Ощадбанк», а також звернути постанову до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона є пенсіонером за віком та перебуває на обліку в Управлінні ПФУ. Останній раз отримала пенсію шляхом зарахування коштів на рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк» у березні 2017 року. Після чого повідомило, що їй необхідно підтвердити своє місце проживання та з'явитися до відповідного підрозділу Пенсійного фонду. Вважає таку бездіяльність Управління ПФУ протиправною та такою, що порушує її права.

Постановою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 22 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Управління ПФУ щодо невиплати пенсії позивачу та зобов'язано поновити виплату пенсії за віком, а також сплатити заборгованість з 1 квітня 2017 року на її рахунок відкритий раніше у Публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України». В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про стягнення судових витрат. Постанову в частині присудження виплати позивачу пенсії в межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем припинено виплату позивачу без прийняття відповідного рішення та за відсутності законодавчо встановлених підстав, а рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, яким відмовлено позивачу у поновленні пенсійних виплат, не є таким рішенням у розумінні частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Управління ПФУ оскаржило їх в касаційному порядку та посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування оскаржуваних рішень та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову. Вважає, що перелік підстав для припинення виплати пенсії, встановлений у статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», не є вичерпним та може врегульовуватись іншими нормативно-правовими актами, а тому позивачу правомірно припинено виплату пенсії.

Позивач своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером, отримує пенсію за віком, що підтверджується її пенсійним посвідченням. Відповідно до довідки Управління соціального захисту населення від 25 грудня 2014 року № 1429020304 ОСОБА_1 взято на облік як внутрішньо переміщену особу, яка зареєстрована та постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1, та перемістилася з тимчасово окупованої території та проживає за адресою: АДРЕСА_2. 16 січня 2015 року позивач звернулася до Управління ПФУ з заявою про запит пенсійної справи та взяття її на облік. Розпорядженням Управління ПФУ від 28 січня 2015 року позивача взято на облік. Відповідно довідки про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії позивачу нараховано пенсію за період з квітня 2017 року по серпень 2017 року, але з квітня 2017 року її виплату припинено. 15 березня 2017 року на адресу Управління ПФУ надійшло рішення комісії про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеної особи від 14 березня 2017 року № 11-31/11-17, відповідно до якого ОСОБА_1 відмовлено у виплаті соціальних виплат, у зв'язку з чим, виплату пенсії було припинено.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.

Як встановлено судами, виплата пенсії позивачу припинена Управлінням ПФУ на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Водночас, статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено. Що ж стосується рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, то воно не є таким рішенням у розумінні частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві виплати пенсії.

Колегія суддів вважає правомірним застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин практики Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При цьому, суди правомірно звернули увагу на положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо порушення відповідачем вимог статті 19 Конституції України та частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки з квітня 2017 року позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення та за відсутності законодавчо встановлених підстав.

При цьому, суди правильно зазначили щодо пріоритетності застосування положення статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому доводи відповідача щодо необхідності застосування норм постанов Кабінету Міністрів України є безпідставними.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про порушення відповідачем вимог частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки позивачеві припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на те, що доводи касаційної скарги правильності висновку судів попередніх інстанцій не спростовують, останні під час розгляду справи вірно застосували норми матеріального права та не порушили норми процесуального права, відповідно до частини першої статті 350 КАС України, підстави для скасування ухвалених ними рішень відсутні.

Керуючись статтями 345, 350, 356 КАС України, колегія суддів, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області залишити без задоволення, а постанову Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 22 вересня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді М.М. Гімон

А.Ю. Бучик

Л.Л. Мороз