Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.07.2020 року у справі №826/4161/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2020 року

м. Київ

справа №826/4161/16

адміністративне провадження №К/9901/14909/18

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В. В.,

суддів - Гончарової І. А., Ханової Р. Ф.,

розглянув в попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 (головуючий суддя - Саприкіна І. В., судді:

Карпушова О. В., Кучма А. Ю.) у справі №826/4161/16.

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом, в якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення Національного банку України, оформленого листом від 21.01.2016 № 24-0004/5030 "Про відмову у видачі індивідуальної ліцензії на здійснення інвестиції за кордон";

визнати протиправним та скасувати рішення Національного банку України, оформленого листом від 29.02.2016 № 24-0004/18291 "Про відмову у видачі індивідуальної ліцензії на здійснення інвестиції за кордон";

зобов'язати Національний банк України оформити ОСОБА_1 індивідуальну ліцензію на здійснення інвестиції за кордон

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.04.2016 позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким в позові відмовлено.

Не погодившись з висновками суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його у касаційному порядку.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.04.2016.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначає, що підстави для відмови у видачі ліцензії індивідуальної ліцензії на здійснення інвестиції за кордон, викладені у листах від 21.01.2016 № 24-0004/5030 та від 29.02.2016 № 24-0004/18291, є необґрунтованими та незаконними, що вірно було встановлено судом першої інстанції.

Відповідач не скористався своїм правом та не надав відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду даної касаційної скарги.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Статтею 2 Закону України "Про Національний банк України" передбачено, що Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Статтею 2 Закону України "Про Національний банк України" та іншими законами України.

Статтею 2 Закону України "Про Національний банк України" передбачено, що відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. При виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі. Національний банк у межах своїх повноважень сприяє фінансовій стабільності, в тому числі стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі, визначеної у частині другій цієї статті.

Відповідно до пунктів першого, шостого статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 №15-93 Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України. Відмова у видачі Національним банком України ліцензії може бути оскаржена в суді або арбітражному суді.

Порядок видачі резидентам індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон встановлений Національним банком України Інструкцією № 122.

Так, відповідно до абзацу 2 підпункту 1.1 пункту 1 Інструкції про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон, інвестиції можуть здійснюватися у формі створення юридичних осіб за кордоном, придбання корпоративних прав та цінних паперів іноземних емітентів, прав власності на нерухоме майно, розташоване за межами України, та в інших формах, які не заборонені законами України.

Пунктом 2.1 Інструкції про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон визначено перелік документів, які резидент зобов'язаний подати до Національного банку України для одержання ліцензії, а згідно пункту
2.4 цієї ж Інструкції Національний банк України має право запитувати і отримувати від заявника додаткові документи чи їх копії, потрібні для з'ясування обставин щодо операції зі здійснення інвестиції.

Підставою для відмови у видачі ліцензії відповідно до підпунктів "а ", "в" пункту
4.1. Інструкції про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон є відсутність документа (документів), перелічених у главах 2,3 цієї Інструкції; виявлення в поданих документах неповної, недостовірної (суперечливої) інформації, у тому числі щодо кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) заявника - юридичної особи та/або нерезидента (ів).

Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, 13.01.2016 та 10.02.2016 ОСОБА_1 звернувся до Національного банку України із заявами про видачу індивідуальної ліцензії на здійснення інвестицій за кордон.

Національний банк України листом від 21.01.2016 №24-0004/5030 відмовив у видачі індивідуальної ліцензій на здійснення інвестицій за кордон, у зв'язку з відсутністю оригіналів або нотаріально засвідчених копій документів (підпункт "а" пункту 4.1 Інструкції №122): про реєстрацію нерезидента за кордоном, до статутного капіталу якого інвестуються кошти; про реєстрацію частки статутного капіталу, яку планує набути резидент. Також, в листі було наголошено позивачеві, що у разі повторного звернення потрібно буде надати до Національного банку України довідку (виписку по рахункам) банка-нерезидента, що підтвердить відсутність оплати ОСОБА_1, частки статутного капіталу Disla Polska товариства з обмеженою відповідальністю та надати пояснення щодо порушень статті 167 Кодексу торгівельних (комерційних) товариств Республіки Польщі від 15.09.2000.

Відповідно до листа Національного банку України від 29.02.2016 №24-0004/18291 підставами для відмови ОСОБА_1 у видачі індивідуальної ліцензії на здійснення інвестицій за кордон слугувала наявність розбіжностей у тексті постанови учасників Disla Polska від 21.10.2015 та в пункті 4 заяви позивача, щодо суб'єкта інвестування коштів до статутного капіталу (підпункт "в" пункту 4.1 Інструкції №122).

Надаючи оцінку листу Національного банку України від 21.01.2016 №24-0004/5030 відмові у видачі індивідуальної ліцензій на здійснення інвестицій за кордон суд апеляційної інстанцій дійшов вірного висновку, що Національний банк України діяв у повній відповідності з вимогами Інструкції № 122, оскільки до заяви позивачем не надано оригіналів або засвідчених копій документів про: реєстрацію нерезидента за кордоном, до статутного капіталу якого інвестуються кошти; реєстрацію частки статутного капіталу, яку планує набути резидент (надано тільки нотаріально засвідчений переклад витягу з реєстру підприємців Національного судового реєстру від 03.12.2015).

У вказаному листі Національним банком України було також зауважено, що статтею 167 Кодексу комерційних товариств від 15.09.2000 Республіки Польщі передбачено повне внесення вкладів у статутний капітал всіма учасниками на момент реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю. Тому у разі повторного звернення ОСОБА_1 необхідно надати довідку (виписку по рахунку) банка-нерезидента, що підтвердить відсутність оплати ним статутного капіталу Disla Polska. Також необхідно було надати пояснення щодо виникнення порушення законодавства Польщі.

Надаючи оцінку листу Національного банку України від 29.02.2016 № 24-0004/18291 про відмову у видачі індивідуальної ліцензії на здійснення інвестиції за кордон судом апеляційної інстанції з'ясовано, що у п. 4 заяви позивача від 10.02.2016 про видачу індивідуальної ліцензії на здійснення інвестиції за кордон зазначено, що власником банківського рахунку, на який інвестуються кошти, є товариство з обмеженою відповідальністю Disla Polska (учасником якого є позивач).

У п. 5 цієї заяви зазначена мета інвестиції - придбання корпоративних прав (50% у статутному капіталі) ТОВ Disla Polska.

Водночас, відповідно до наданої постанови Учасників Disla Polska від 21.10.2015 грошові внески до статутного капіталу товариства (1600 часток загальною вартістю 80000 злотих у повній вартості внесе учасник ОСОБА_4, а після отримання учасником товариства ОСОБА_1 ліцензії на здійснення інвестиції за кордон він поверне внесені кошти (800 часток загальною вартістю 40000 злотих) ОСОБА_4.

Тобто, відповідно до цієї постанови частку позивача до статутного капіталу товариства вносить інший учасник - ОСОБА_4.

Наведене свідчить, що позивач фактично має намір отримати ліцензію НБУ вже не для внесення коштів до статутного капіталу Товариства Disla Polska та не з метою придбання корпоративних прав цього товариства, а лише для виконання своїх зобов'язань перед фізичною особою ОСОБА_4 щодо сплати останньому коштів (витрат), які ним сплачені (понесені) на користь позивача (у якості внеску статутного капіталу товариства Disla Polska).

При цьому, згідно параграфу 3 договору від 16.10.2015 (витягу з Національного Судового Реєстру) статутний капітал товариства становить 80000 злотих.
Відповідно до параграфу 6 цього договору частки у товаристві належать у рівній кількості позивачу та ОСОБА_4, які є засновниками даного товариства.

З огляду на викладене, Національний банк України мав законне право вимагати від заявника підтвердження, що на момент реєстрації товариства позивачем не було вкладено валютні цінності в об'єкт інвестиції за кордоном без отримання ліцензії Національного банку у встановленому Інструкцією порядку.

Національний банк України правомірно вважав за необхідне надання саме довідки (виписки по рахунку) банка-нерезидента, що підтвердить відсутність оплати позивачем статутного капіталу Disla Polska, який можна було б розцінити як належний доказ такого факту, проте такого документу надано не було.

При цьому, судом апеляційної інстанції обґрунтовано враховано, що у разі перерахування позивачем коштів на рахунок новоствореного підприємства у Польщі - мала б місце пряма інвестиція (внесення коштів у статутній капітал), а у цьому разі інвестиція вже була здійснена від імені позивача ОСОБА_4, тож позивач повинен вже лише сплатити борг, компенсувавши ОСОБА_4 витрачені ним кошти.

Враховуючи наведене вище суд апеляційної інстанції обґрунтовано не погодився з твердженням суду першої інстанції, що у даному випадку мають місце розбіжності щодо "суб'єктів інвестування", оскільки така недостовірність і розбіжність має місце саме в документах, наданих позивачем для отримання спірної ліцензії, а саме щодо: отримувача валютних коштів та платіжних реквізитів отримувача; призначення цих коштів (здійснення інвестиції в розумінні українського законодавства чи вже виконання обов'язків позивача по відшкодуванню витрат іншому учаснику, що виникли із цивільних правовідносин між ними (виконання доручення, представництво або інше).

Частиною 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а також Протоколів до неї передбачено, що права і свободи не є абсолютними і можуть бути обмежені державою, але тільки в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом.

Законом України "Про Національний банк України" встановлено, що Національний банк з метою забезпечення стабільності гривні проводить грошово-кредитну політику, яка полягає у здійсненні комплексів заходів у сфері грошового обігу та кредиту через використання визначених Законом засобів та методів. З метою врівноваження ситуації на валютному ринку Національний банк використовує всі наявні в нього інструменти для забезпечення стабільності національної грошової одиниці, застосовуючи як ринкові, так і адміністративні заходи регулювання.

Відтак, витребовування Національним банком України документів було необхідним, законним та здійсненим в межах визначених законом повноважень.

Зважаючи на викладене, Національний банк України, у зв'язку з ненаданням заявником необхідних документів, мав підстави для відмови у видачі індивідуальної ліцензії на здійснення інвестиції за кордон, оскільки відсутні документи, передбачені главою 2 Інструкції про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон, а отже, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

За правилами частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Як встановлено пунктом 1 частини 1 статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 у справі №826/4161/16 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіВ. В. Хохуляк І. А. Гончарова Р. Ф. Ханова